Назаренко І.І., Польчина С.М. Нікорич В.А.
Грунтознавство

Поняття про фактори грунтоутворення. Роль живих організмів у грунтоутворенні. Роль первинних продуцентів у процесах грунтоутворення

9. ФАКТОРИ ГРУНТОУТВОРЕННЯ

9.1. Поняття про фактори грунтоутворення

Під факторами та умовами грунтоутворення розуміються зовнішні по відношенню до грунту компоненти природного середовища, під впливом і за участю яких формується грунтовий покрив земної поверхні.

Фактори грунтоутворення – це об'єкти навколишнього середовища, які безпосередньо (матеріально) діють на материнські гірські породи.

Умови грунтоутворення – це явища навколишнього середовища, які впливають на грунтоутворення не безпосередньо, а через матеріальні фактори, сили і напрямок дії яких змінюється при зміні цих умов.

До умов грунтоутворення належать географічне розташування місцевості, рельєф та ін. Географічне розташування місцевості впливає на інтенсивність грунтоутворення через зміну клімату; рельєф – через перерозподіл атмосферних опадів, тепла на поверхні Землі; час – через нагромадження кількісних змін факторів.
Початок ученню про фактори та умови грунтоутворення поклав В.В. Докучаєв. Ним установлено, що формування грунтового покриву зв'язано з фізико-географічним середовищем та історією його розвитку. Він дав визначення поняття грунтів як поверхневих мінерально-органічних утворень, які мають власне походження і є результатом сукупної дії: 1) материнської гірської породи, 2) живих і мертвих організмів; 3) клімату; 4) рельєфу місцевості; 5) віку країни.

В.В.Докучаєв це виразив за допомогою формули

Г = f(K,О,Г,P)B,

де Г – грунт, К – клімат, О – організми, Г – гірські породи, Р – рельєф, В – вік. Поряд з названими п'ятьма природними факторами та умовами грунтоутворення виділяється ще шостий – виробнича діяльність людини, яка має як прямий, так і побічний вплив на грунтоутворення і грунтовий покрив. Різні комбінації факторів та умов грунтоутворення на земній кулі утворили багато типів грунтів.
У 1899 році В.В.Докучаєв опублікував наукову працю "До вчення про зони природи", в якій він сформулював взаємозв'язки та співвідношення між факторами грунтоутворення – фактори рівнозначні і незамінні. Тобто вони діють разом і сукупно. Неможливо, наприклад, уявити формування грунту без участі клімату. Водночас, він допускав можливість існування провідного фактора грунтоутворення у визначених умовах.
Після В.В.Докучаєва накреслилися різні підходи до оцінки ролі факторів у процесах грунтоутворення. Наприклад, К.Д.Глінка серед факторів грунтоутворення відводив провідну роль клімату й рослинності, хоча утворення рендзин (дерново-карбонатних грунтів) пояснював впливом переваги материнських порід. С.О.Захаров (1928) поділяв усі фактори на активні та пасивні. До активних він відносив біосферу, атмосферу і гідросферу, а до пасивних – материнську породу й рельєф місцевості.
У кінці 30-х років XX ст. почалася дискусія про головний, або провідний фактор грунтоутворення. В.Р.Вільямс, зокрема, віддавав перевагу біологічному. Значення вчення про фактори грунтоутворення виняткове, тому що знаючи співвідношення між типом і властивостями грунтів, з одного боку, і факторами грунтоутворення – з іншого, легше зрозуміти використання на практиці властивостей грунтового покриву, інтерпретувати дані досліджень, пояснити походження грунту, напрямок його розвитку.

9.2. Роль живих організмів у грунтоутворенні

На думку В.І.Вернадського, організми – найбільш могутній фактор грунтоутворення. У грунті живуть представники всіх царств природи: рослини, тварини, гриби та мікроорганізми. Бактерії, гриби, лишайники, водорості готують субстрат для вищих рослин, який є провідним у процесі грунтоутворення.
В.А.Ковда (1973) зробив підрахунок, що вся біомаса на суші складає 3·1012-1·1013 т, у тому числі: ліси – n·1011-n·1012; трави – n·1010-n·1011, тварини – n·109; мікроорганізми – n·108-9. Фіксована сонячна енергія, яка міститься у біомасі суші, складає n·1019 кДж. Тобто, як свідчать наведені цифри, основну біомасу на земній кулі створює вища рослинність, тому саме вона відіграє найважливішу біологічну роль у грунтоутворенні. Зелені рослини – єдине першоджерело органічної речовини в грунті. Головна їх функція – забезпечення біологічного кругообігу речовин, тобто поглинання з грунту елементів живлення і води, синтез органічної маси, повернення її у грунт після закінчення життєвого циклу.

9.2.1. Роль первинних продуцентів у процесах грунтоутворення

Характер участі рослин у грунтоутворенні різноманітний і залежить від типу рослинності. У грунтознавстві для характеристики впливу рослин на грунтоутворення розрізняють такі рослинні формації:
- група деревинних формацій: тайгові ліси, широколистяні ліси, вологі субтропічні та вологі тропічні ліси;
- група перехідних деревинно-трав'янистих формацій: ксерофітні ліси й чагарники, савани;
- група трав'янистих формацій: суходольні й заболочені луги, трав'яні прерії, степи помірного поясу, субтропічні чагарникові степи;
- група пустельних формацій – суббореальних, субтропічних і тропічних;
- група лишайниково-мохових формацій: тундри, болота.

Фітомаса, утворена вищими рослинами, дуже мінлива і залежить від типу рослинності та умов її формування. Біомаса деревних рослин змінюється: збільшується від високих широт до більш низьких, а трав'яної рослинності лук і степів знижується від лісостепу до сухих степів.
Опад і органічні речовини, утворені рослинами, надходять у грунт. Під дією живих організмів вони розкладаються, мінералізуються до вугільної кислоти, води, газів або перетворюються у гумус. У гумусній оболонці землі зосереджено енергії n·1019-n·1020 кДж; що дорівнює біомасі суші.
Кожен тип формації відіграє свою певну роль у грунтоутворенні, тому що характеризується особливостями складу органічної речовини, надходження її до грунту, процесами її розкладу, взаємодією з мінеральною частиною грунту (табл. 9).

Таблиця 9. Біологічна продуктивність основних типів рослинності, ц/га (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Лісова рослинність, як сказано вище, переважає за своєю біомасою, являє собою складний багатоярусний біогеоценоз, має багаторічний життєвий цикл, щорічно відмирає незначна частина її біомаси, в основному – у вигляді поверхневого опаду; азот і зольні елементи зосереджені в багаторічній біомасі, вилучені з біологічного кругообігу; опад утворює лісову підстилку, при розкладі якої утворюються кислі сполуки, які вимиваються вниз по профілю й активно взаємодіють із мінеральною частиною грунту. Фізичне випаровування води в лісах незначне, панує низхідний потік вологи, в результаті відбувається вилуговування і вимивання продуктів грунтоутворення з профілю, ступінь якого залежить від типу лісу.
Роль і значення хвойного та листяного лісів у процесі грунтоутворення різні. У хвойному лісі опад розкладається повільно, утворюючи підстилку типу мор; розкладання підстилки відбувається під дією грибів, гумус утворюється фульватний, грунтоутворення йде по типу підзолоутворення, формуються висока кислотність, не-насиченість основами, низька гумусованість, малий вміст поживних елементів, особливо азоту й фосфору, низька родючість грунтів.
У змішаних і, особливо, у широколистяних лісах у кругообіг залучається в 2-3 рази більше кальцію, магнію, азоту та фосфору, ніж у хвойних. Зі спадом листя щорічно надходить в 4-5 разів більше кальцію і магнію, ніж із хвоєю. У змішаних лісах листяний опад більш м'який, містить високу кількість кальцію і магнію, багатий азотом; мінералізація відбувається протягом річного циклу, основи нейтралізують кислотність, синтезується гумус гуматно-фульватного типу; формуються сірі лісові і бурі лісові грунти, менш кислі, ніж підзолисті; підвищується насиченість основами, вміст азоту, формується вищий рівень родючості; посилюється біоактивність.
Трави мають меншу сумарну біомасу, скорочений життєвий цикл (1-3 роки). Під трав'яною рослинністю джерелом утворення гумусу є корені, надземна маса значно менша; гідротермічні умови здатні стимулювати швидкий розклад органічних решток. Вони збагачені азотом, зольними елементами, які щорічно повертаються у верхню частину профілю – формується "м'який" гумус, насичений кальцієм, гуматного типу. Такі умови сприяють формуванню чорноземів зі значним вмістом гумусу, високим рівнем родючості, а також лучних, лучно-болотних, дернових та інших типів родючих грунтів.
Мохово-лишайникова рослинність має обмежену біомасу, яка після відмирання попадає тільки на поверхню грунту, мохи мають високу вологоємність, що сприяє перезволоженню, консервації рослинних залишків, утворенню торфу.
Тип рослинної асоціації визначає швидкість, об'єм, характер і хімізм біологічного кругообігу елементів. Наприклад, ємність біологічного кругообігу у трав'янистих ценозах нижча, ніж у лісових асоціаціях, але інтенсивність кругообігу у перших значно вища, більш швидкий кругообіг окремих елементів у циклі біологічного кругообігу.
Залежно від хімічного складу решток, що мінералізуються, утворюється визначений тип біологічного кругообігу у різних рослинних асоціаціях. Так, для ялинкових насаджень він визначається як кальцієво-азотний, для широколистяних лісів – як азотно-кальцієвий, для злакових лугів – як азотно-кальцієвий, а для галофітної рослинності – як хлоридно-натрієвий. Рослинність, впливаючи на напрямок грунтоутворення, є досить чітким індикатором зміни грунтових умов. Так, поширення ареалу вологолюбної рослинності збігається з границями контурів грунтів гідроморфного й напівгідроморфного рядів.
Оскільки рослинний покрив на землі має чітко виражену зональність, то це є однією з причин зональності грунтового покриву.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом