Назаренко І.І., Польчина С.М. Нікорич В.А.
Грунтознавство

Роль у грунтоутворенні материнської породи, рельєфу місцевості. Значення віку і господарської діяльності людини у ґрунтоутворенні

9.4. Роль у грунтоутворенні материнської породи, рельєфу місцевості

Материнські породи істотно впливають на гранулометричний, хімічний і мінералогічний склад грунтів; фізичні, фізико-механічні властивості; водно-повітряний, тепловий і поживний режими. Вони є матеріальною основою грунту і передають йому свої властивості. Особливо це помітно на ранніх стадіях грунтоутворення. Первинний грунт відображає ознаки кори вивітрювання. З віком взаємозв'язки поступово зменшуються. Рівень грунтової родючості залежить від складу і властивостей материнських порід.
Як відомо, літосфера землі складається з магматичних, метаморфічних і осадових гірських порід.
Магматичні породи утворились із силікатних розплавів (магми). Грунтоутворюючими вони бувають дуже рідко. Кислі магматичні породи (граніти, гранітогнейси, піщаники) утворюють грунти з низькою природною родючістю. На основних андезитах, габро-базальтових породах формуються грунти, багаті поживними елементами і катіонами, з високою родючістю, нейтральні або слаболужні з високим вмістом гумусу.
Метаморфічні гірські породи – вторинні масивно-кристалічні породи (мармур, кварцити, сланці, гнейси тощо), утворені з магматичних чи осадових. Мають невелике значення в грунтоутворенні.
Осадові породи – відкладення продуктів вивітрювання масивно-кристалічних порід або залишків організмів. Розрізняються за своїм походженням. їх характер відіграє найбільшу роль у процесах грунтоутворення. Наприклад, рендзини (дерново-карбонатні грунти) у нечорноземній зоні – приклад того, як на карбонатних породах у цій зоні формуються родючі грунти. Дуже велике значення мають грунтоутворюючі породи в практиці зрошувально-осушувального землеробства. Засоленість материнських порід легкорозчинними солями в цих умовах може бути причиною вторинного засолення грунтів, їх осолонцювання. Важкий грансклад, низька пористість, незначна водопроникність можуть призвести до оглеєння.
Рельєф місцевості дуже впливає на генезис грунтів, структуру грунтового покриву, його просторову неоднорідність. В.В.Докучаєв за рельєфом поділяв грунти на нормальні, перехідні і анормальні. Перші знаходяться на вододілах, другі – грунти депресій і понижень, які відчувають вплив грунтових вод; треті – не зовсім розвинуті. С.О.Захаров розробив положення про прямий і опосередкований вплив рельєфу на процеси грунтоутворення. Пряме значення рельєфу полягає у розвитку ерозійних процесів, непряме виявляється через перерозподіл тепла, світла і води. С.С.Неуструєв увів поняття про грунти автоморфні, сформовані в умовах вододілу і гідроморфні, які залягають у пониженнях і зазнають впливу грунтових вод.
У практиці польових досліджень грунтів застосовується наступна систематика впливу типів рельєфу на грунтоутворення та географію грунтів. Макрорельєф, тобто рельєф крупних територій, що займає площі тисячі, десятки тисяч квадратних кілометрів, формує особливості грунтового покриву цих територій завдяки перерозподілу атмосферної вологи, температури. На рівнинах спостерігається поступова зміна гідротермічних показників залежно від змін клімату, тому тут найбільш чітко формують широтні грунтові пояси (проявляється горизонтальна зональність грунтів); в горах змінюється розподіл гідротермічних показників, що в свою чергу змінює загальний обрис широтних зон, але натомість виникає вертикальна зональність грунтів. Мезорельєф, тобто рельєф обмежених за площею територій, з перепадом висот ±100 м, впливає, переважно, на топографію грунтів у границях цих ареалів: поверхні різного похилу та експозиції формують неоднаковий гідротермічний режим, різну рослинність і різні грунти. Мікро- і нанорельєф (рельєф із перепадами висот відповідно ±1 і 0,3 м) впливають на формування плямистості, комплексності грунтового покриву.
Оцінити роль рельєфу у грунтоутворенні можна при врахуванні сумісної дії всіх факторів грунтоутворення в границях конкретної місцевості. Наприклад, у гумідних і субгумідних регіонах при переважанні зволоження над випаровуваністю, в понижених ділянках рельєфу формуються болотні, лучно-болотні, дерново-глейові, болотно-підзолисті грунти.

9.5. Значення віку і господарської діяльності людини у грунтоутворенні

Вік грунтоутворення. Сучасні грунти – це продукт довгої складної геологічної історії земної поверхні. Грунтоутворення почалось одночасно з виникненням життя на землі, носить характер безкінечного розвитку, але часткові явища, що складають грунтоутворення, обмежені в часі. Ось чому для кожного грунту необхідно знати його генезис з самого початку утворення. Сучасні грунти мають абсолютний вік (час від початку формування конкретного грунту до сьогодення) від нуля до мільйонів років. Нульовий вік має поверхня суші, звільнена від води, яка її покривала (Прикаспій, Приуралля, штучні осушені землі в дельтах річок Дунаю, Кубані; у Голландії польдери; рекультивовані землі); вік грунтового покриву рівнин Північної півкулі відповідає кінцю останнього материкового обледеніння, біля 10 тис. років. Вік чорноземів Російської рівнини – 8-10 тис. років, підзолів Скандинавії – 5-6 тис. років, ерозійних рівнин Африки, денудаційних рівнин Австралії, плато Південно-Східної Азії, Південної Америки – мільйони років, тому що вони не піддавались зледенінню.
Для визначення абсолютного віку грунту використовують метод, оснований на визначенні співвідношення ізотопів С12:С14 у грунтовому гумусі, хоча вік грунту і вік гумусу – різні поняття. Гумус постійно розкладається і утворюється. Можна визначити вік грунтових карбонатів. В.А.Ковда розрахував вік лучно-чорноземного грунту (8,5 тис. років) по швидкості накопичення СаСО3 у грунті з грунтових вод, які випаровуються.
Відносний вік характеризує ступінь розвитку грунтового профілю, швидкість грунтоутворення. Залежить від багатьох факторів, наприклад, від породи: на пухких породах грунтоутворення йде швидше, на щільних – повільніше. Критерієм відносного віку грунту можуть служити такі категорії: більш потужний, більш гумусований, більш вивітрений, більш диференційований, більш стадійно зрілий.
Виробнича діяльність людини – специфічний, дуже потужний фактор дії на грунт. В умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва людина за допомогою машин, добрив, меліорацій, пестицидів, промислових відходів діє на грунт, призводить до зміни природних екосистем. Інтенсивний обробіток, систематичне внесення добрив призводять до змін профілю грунту. У багатьох випадках грунт окультурюється: підвищується вміст гумусу, поліпшуються водний, повітряний і поживний режими.
Перетворення природних грунтів у культурні, властивості, режими яких відповідають потребам культурних рослин, називають процесом окультурювання грунту. Великі площі відлучаються із сільськогосподарського використання: будівництво, відкритий спосіб добування корисних копалин і таке інше. Детальніше про негативне втручання людини в природне функціонування едафотопів у розділі "Охорона грунтів".

Контрольні питання

1. Поняття про фактори та умови грунтоутворення.
2. Що таке рослинна формація, якими показниками характеризується рослинність як фактор грунтоутворення?
3. Дайте порівняльну характеристику впливу різних груп рослинних формацій на процес грунтоутворення.
4. Обгрунтуйте роль водоростей та лишайників у формуванні "рухлякової" породи.
5. Які головні функції здійснюють мікроорганізми при грунтоутворенні та формуванні грунтової родючості?
6. Перерахуйте головні групи тварин, які беруть участь у грунтоутворенні і охарактеризуйте їх роль в цьому процесі.
7. Оцініть вплив клімату на грунтоутворення.
8. Порівняйте різні типи водного режиму грунтів.
9. Назвіть групування та дайте характеристику клімату за температурними умовами, зволоженням.
10. Дайте характеристику тепловим властивостям і тепловим режимам грунтів.
11. Яка роль у грунтоутворенні материнських порід і рельєфу?
12. Оцініть вплив віку й господарської діяльності людини на грунтоутворення.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом