Назаренко І.І., Польчина С.М. Нікорич В.А.
Грунтознавство

Дернові грунти (частина 2). Болотно-підзолисті грунти

Дернові борові грунти є одними з найбільш проблематичних щодо природи та класифікаційної приналежності. У літературі 50-60-х років їх називали дерново-прихованопідзолистими, боровими пісками тощо і виділяли в типі дерново-підзолистих грунтів. У 80-х роках українськими вченими виділені в окремий грунтовий тип. Зустрічаються дернові борові грунти майже в усіх зонах країни, хоча найбільші їх масиви знаходяться в Поліссі. Залягають ці грунти, в основному, на борових (перших надзаплавних) терасах рік. Материнськими породами служать давньоалювіальні й водно-льодовикові відклади піщаного та глинисто-піщаного гранскладу. Рослинність – трав'яниста, рідше – лісова з трав'янистим чи моховим покривом. Характерна будова профілю: Н+НР+Р. Профарбовування гумусом незначне, вміст його невисокий (0,6-1,5%), різко зменшується з глибиною. Склад гумусу в грунтах Полісся фульватний, в Лісостепу – гуматний. Валовий хімічний склад цих грунтів зв'язаний з їх легким гранскладом: ~90% SiО2, ~2% Al2O3, ~1% Fe2J3, мало мікроелементів. ЄП невелика, майже 10 мг-екв/100г грунту, СНО біля 80-90%, рН~6-6,5. Легкий грансклад зумовлює значну щільність (1,4-1,6 г/см куб). Максимум мулу спостерігається в Н-горизонті, а також у горизонтах акумуляції заліза, які дуже характерні для даного типу грунту.
Класифікація даних грунтів спірна. Підтипи виділяють за співвідношенням основних грунтотворних процесів: типові мають потужність гумусованого горизонту менше 45 см, у них не спостерігається ознак опідзолення; опідзолені мають таку ж потужність, але в профілі наявні ознаки Е-І перерозподілу речовин: Н+Не+НРі+Р; чорноземоподібні мають потужний (більше 45 см) гумусований профіль з добре розвиненими переходами. Роди дерново-борових грунтів виділяють таким чином: карбонатні – закипають по всьому профілю; рудякові (залізисті) – у профілі наявний іржавий горизонт плівкової навколоскелетної акумуляції R2О3, не зцементований, не агрегований (РІ або PІFe); псевдофіброві – на глибині 40-55 см утворюється псевдофібр – горизонт акумуляції R2О3 товщиною 0,5-3 см, звивистий, добре зцементований (Pf).
Дерново-борові грунти, загалом, низькородючі, містять мало валового азоту, фосфору і калію. Щоправда, горизонти акумуляції R2О3 затримують потік води, дещо поліпшуючи цим водний режим грунту. Підвищення родючості можна досягнути внесенням глини, цеолітів, підвищених доз органічних і мінеральних добрив.

Дернові глейові (рис. 39) грунти розповсюджені в понижених елементах рельєфу, по периферіях боліт, на борових терасах, найчастіше – в лісовій зоні. Як і для попереднього типу грунту, класифікаційна та номенклатурна приналежність останніх досить дискусійна. Найхарактернішою рисою умов грунтоутворення є грунтове або поверхневе перезволоження. Типова рослинність – трав'яниста, не виключена і лісова з моховою або трав'янистою підстилкою. Грунтотворними породами найчастіше служать флювіогляціальні, давньоалювіальні відклади різного гранскладу. Грунти характеризуються акумулятивним профілем типу: H+HPgl+PGl. Властивості їх значно залежать від гранулометричного складу. Порівняно незначне перезволоження веде до збільшення кількості гумусу в легких грунтах до 1,5-5%, Сгк:Сфк біля 0,5. ЄП досягає 30-40 мг-екв/100 г грунту залежно від гумусованості та гранскладу, реакція середовища слабокисла або нейтральна, СНО = 80-100%. Суттєвого перерозподілу SiО2 та R203, мулу в типових грунтах не спостерігається, хоча помітна тенденція до накопичення останніх в оглеєних горизонтах.

Рис. 39. Дерновий глейовий грунт (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Можна виділити такі підтипи дернових глейових грунтів: опідзолені (H+He+HPigl+PGl) характеризуються деякою освітленістю He-горизонту, завдяки наявності в ньому присипки SiO,, а також ущільненням перехідного горизонту; вилугувані (H+HP/Kgl+PKGl) закипають у нижній частині профілю.

Роди цих грунтів пов'язують з хімічним складом грунтових чи поверхневих вод, які беруть участь у перезволоженні: – карбонатні (Нк+HPKgl+PKGl); – засолені (Hs+HPgls+PGls); – ортзандові або ортштейнові (Hgl+R,Rg+PGl), у профілі наявний бурувато-червоний зцементований горизонт акумуляції півтораоксидів потужністю більше 5 см, найчастіше це піщані грунти.

Види виділяють за ступенем оглеєння: поверхнево-глейові (HG1+HP+P); поверхнево-глеюваті (Hgi+HP+P); грунтово-глейові (H+HPgl+PGI); грунтово-глеюваті (H+HP+Pgl); глибоко глейово-елювіальні (H+HP+PEgl+PGI), у верхній частині материнської породи формується інтенсивно відмитий від глинистих речовин елювіально-глейовий горизонт завдяки сильно мінливому протягом року рівню грунтових вод.

Класифікація дернових грунтів наведена у таблиці 19.

Таблиця 19. Класифікація дернових грунтів (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Даний тип грунту має високу потенційну родючість, але потребує поліпшення водно-повітряного режиму (достатньо агромеліоративних заходів), після чого він стає придатним для вирощування технічних, овочевих і кормових культур.

13.6. Болотно-підзолисті грунти

Болотно-підзолисті грунти розповсюджені серед грунтів підзолистого типу, в комплексі з підзолистими й дерново-підзолистими, в тих же умовах грунтоутворення, але на слабко дренованих елементах рельєфу, що характеризуються тимчасовим застоєм атмосферних вод або високим рівнем м'яких грунтових вод. Відносно стійке сезонне перезволоження грунтового профілю викликає розвиток процесів оглеєння й появу іржаво-вохристих примазок, сизих прожилків, плям, глейових горизонтів. Профіль зберігає (рис. 40) ознаки підзолистого грунту, але має оглеєння й поверхневий Т-горизонт потужністю 10-30 см:
Нл – підстилка потужністю 2-4 см;
Т(НТ) – торф'яний, потужністю від 10 до 30 см;
E(Egl) – підзолистий (оглеєний), потужністю 5-50 см, світлий, плитчастий, лускуватий, часто безструктурний (із сизим відтінком);
IGl – ілювіальний, брудні тони в забарвленні, явні ознаки оглеєння (в піщаних грунтах – ортштейни);
PGl – материнська порода.

Рис. 40. Болотно-підзолистий грунт (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Належать до напівгідроморфних, кислі (рН = 3-4), є перерозподіл SiО2, R2O3, мулу, гумусу; СНО < 50%, низька ЄП (до 20 мг-екв), вміст гумусу в Т високий, а в Е різко зменшується до 1,5%, гумус фульватний, дуже рухомий, тому вниз по профілю нижче Е-горизонту падає поступово. В оглеєних горизонтах спостерігається підвищений вміст рухомого заліза. Використовуються в сільськогосподарському виробництві ці грунти за рахунок регулювання водного й теплового режимів і внесення добрив.

Контрольні питання

1. Умови грунтоутворення на території тайгово-лісової зони бореального поясу.
2. Викладіть сучасні уявлення про генезис підзолистих грунтів.
3. Дайте характеристику властивостям і особливостям використання підзолистих грунтів.
4. Які процеси формують профіль дерново-підзолистих грунтів?
5. Дайте характеристику властивостям і особливостям використання дерново-підзолистих грунтів.
6. Умови грунтоутворення на території мерзлотно-тайгової зони бореального поясу.
7. Вкажіть особливості режимів, властивостей і використання мерзлотно-тайгових грунтів.
8. Охарактеризуйте суть процесів оглеєння та торфоутворення.
9. На якій основі будується класифікація болотних грунтів?
10. Порівняльна характеристика верхових і низинних болотних .
11. Вкажіть особливості сільськогосподарського використання болотних грунтів.
12. Опишіть болотно-підзолисті грунти та визначте специфічні особливості їх екології.
13. В чому суть дернового процесу і особливості його прояву в тайгово-лісовій зоні?
14. Опишіть дернові грунти тайгово-лісової зони та визначте специфічні особливості їх екології.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом