Назаренко І.І., Польчина С.М. Нікорич В.А.
Грунтознавство

Грунти сухих (ксерофітних) субтропічних лісів і чагарникових степів. Коричневі грунти. Сіро-коричневі грунти

15.2. Грунти сухих (ксерофітних) субтропічних лісів і чагарникових степів

Сухі субтропіки поширені на всіх континентах. Виділяють шість грунтово-біокліматичних областей у сухих субтропіках: Середземноморську, Східноазіатську, Північноамериканську, Австралійську, Південноафриканську, Південноамериканську. У грунтовому покриві сухих субтропіків виділяють дві грунтові зони: коричневих грунтів сухих субтропічних лісів; сіро-коричневих грунтів субтропічних чагарникових степів.

15.2.1. Коричневі грунти

Це грунти не диференційовані за елювіально-ілювіальним типом, сильно оглинені в середній, рідше у верхній частині профілю, насичені основами, з нейтральною реакцією середовища, часто карбонатні. Коричневі грунти – зональний тип напіваридних (ксерофітно-лісових) субтропіків. В Україні вони зустрічаються на південному схилі Кримських гір, у СНД – у Східному Закавказзі, горах Середньої Азії, в світі ареал їх розповсюдження дуже великий: середземноморське узбережжя Європи, Азії та Африки, північ півострова Гіндустан, Іран, Сирія, Південна Америка (рівнина Гран-Чако, узбережжя уздовж Чилійських Анд), Північна Америка (район Великого Басейну на території США, Мексика), південний схід Австралії. Площа, яку займають грунти в Україні – 48,5 тис. га, а в світі – 269 млн. га.
Вперше були описані С.О.Захаровым у 1924 р. на Кавказі, Де Віллар вивчав їх в Іспанії і назвав "ксерофітними середземноморськими", І.П.Герасимов запропонував виділяти коричневі грунти як самостійний тип.
Умови грунтоутворення типові для зони напіваридних субтропіків. Клімат субтропічний з дуже короткою й вологою зимою та тривалим сухим спекотним літом, так званий "середземноморський", Кз=0,6-0,8, тип водного режиму непромивний, грунти не промерзають. Приурочені переважно до гірського або передгірського рельєфу, рідше зустрічаються на рівнинних територіях. Рослинність субтропічна ксерофітна розріджена лісо-чагарникова: дуб, граб, бук, клен з незначним трав'янистим покривом. Грунтотворні породи різні за генезисом: лесоподібні суглинки, продукти вивітрювання магматичних та осадових порід (вапняків, сланців, конгломератів), часто карбонатні, іноді засолені. Грунтові води майже не беруть участі в грунтоутворенні.

Генезис коричневих грунтів досить складний і складається з таких елементарних грунтових процесів:
- оглинення – інтенсивне вивітрювання первинних мінералів з утворенням вторинних глинистих гідрослюдно-монтморилонітового складу, причиною чого є сприятливі зволоження та температура взимку, весною та восени. Влітку при висушуванні оглинення протікає нижче, на глибині 30-80 см;
- гумусоакумуляція, особливостями якої є те, що розклад і гуміфікація рослинних залишків йде в умовах нейтральної або слаболужної реакції середовища, багатого основами. Інтенсивний біологічний кругообіг (щорічно на поверхню грунту потрапляє 250 кг/га N та лужних елементів), полімеризація та закріплення гумусу під час висушування грунту сприяють накопиченню в ньому достатньо великої кількості гумусових речовин фульватно-гуматно-кальцієвого типу;
- міграція карбонатів і солей. У вологі періоди продукти вивітрювання вимиваються з верхніх горизонтів: солі – за межі профілю, а СаСО3 на глибині 30-50 см і нижче утворює ілювіально-карбонатний горизонт. Влітку з висхідними токами води карбонати піднімаються у верхній горизонт, що забезпечує його нейтральну реакцію, збагаченість Са, стійкість органічних речовин, утворення фульватно-гуматного гумусу, попередження Е-І диференціації;
- рубефікація: оксиди Fe, що вивільняються при вивітрюванні, в сухий період дегідратуються, утворюючи плівки на поверхні грунтових часток. Вони надають грунту специфічного коричневого кольору.

Будова профілю типового коричневого грунту:
Но – лісова і трав'яниста підстилка потужністю до 2 см, часто взагалі відсутня;
Н – гумусовий, задернований, сіро-коричневий, грудкувато-зернистий;
Нрт – гумусований оглинений перехідний, коричневий, ущільнений, зернисто-крупногрудкуватий;
Phmк – нижній перехідний слабкогумусований оглинений, коричнево-бурий, горіхувато-крупногрудкуватий, щільний;
Р(к) – елювій-делювій вапняків або сланців.

Профіль грунтів на рівнинах потужний, до 2м, у горах – значно менший. Гумусу містять 4-7%, його кількість різко зменшується з глибиною, Сгк:Сфк>1. Фізико-хімічні властивості добрі: ЄП висока (30-45 мг-екв), рН ~7, висока СНО (~100%). Непогана оструктуреність, хороші водно-фізичні властивості, грунти практично незасолені. Перерозподілу SiО2 та R2О3 немає, мул накопичується в оглиненій частині профілю, відношення SiО2:R2О3 ~3-5, звужуючись донизу.
Класифікація коричневих грунтів наведена у таблиці 33.

Таблиця 33. Класифікація коричневих грунтів (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Типові коричневі грунти закипають в перехідному горизонті, вилугувані – в материнській породі, карбонатні – по всьому профілю. Всі три підтипи утворюються на карбонатних материнських породах. Безкарбонатні коричневі грунти уговорюються найчастіше на сланцях, конгломератах, тому не киплять.
Коричневі грунти достатньо родючі, використовуються для вирощування багатьох цінних субтропічних сільськогосподарських культур, у тому числі для садів і виноградників Але в літній період вони недостатньо забезпечені вологою, тому потребують зрошення, що в умовах складного рельєфу досить проблематичне. Обов'язкове внесення органічних і мінеральних добрив, бажано проводити глибоке розпушування з метою руйнування оглиненого горизонту, актуальними є боротьба з водною ерозією (терасування схилів), контроль і регулювання гумусового стану грунту.

15.2.2. Сіро-коричневі грунти

Сіро-коричневі грунти – це недиференційовані оглинені карбонатні грунти з ізогумусовим малогумусним профілем. За будовою та властивостями є перехідними між коричневими грунтами та сіроземами.
Формуються в зоні сухих субтропічних степів. Уперше вони детально вивчені С.О.Захаровим під назвою бурих і каштанових. Дослідження І.М. Розанова показали, що сухостепові грунти субтропіків суттєво відрізняються від грунтів сухих степів суббореального поясу, тому він запропонував виділяти їх як особливий генетичний тип сіро-коричневих грунтів. Розповсюджені в Євразії, Африці, Північній Америці, межуючи як із сіроземами, так і з коричневими грунтами, займаючи площу ~32 млн. га. Клімат зони сухий субтропічний з короткою вологою зимою й довгим сухим спекотним літом, ТВР непромивний, сума опадів 250-520 мм на рік, Кз=0,4-0,6. Рельєф рівнинний, передгірський та низькогірський. Рослинність сухостепова ксерофітна трав'яниста й чагарникова, з ефемерами, солянками, полином. Грунтотворними породами служать відклади пролювіального, алювіального, елювіально-делювіального генезису, різноманітні за гранулометричним, мінералогічним та хімічним складом.

У зв'язку з особливостями умов грунтоутворення для генезису сіро-коричневих грунтів характерні такі ЕГП: а) слабка гуміфікація, висока мінералізація органічних залишків, тобто загальмований дерновий процес, б) інтенсивне внутрішньогрунтове вивітрювання мінералів; в) міграція карбонатів; г) слабка рубефікація. Тому грунти мають низький вміст гумусу, явне оглинення середньої частини профілю, сіре забарвлення з коричневим відтінком, значну потужність гумусованого профілю, горіхувато-грудкувату структуру, ілювіальний перерозподіл СаСО3. Профіль грунту має наступну типову будову:
Нк – гумусовий, коричнево-сірий, суглинковий, грудкуватий або грудкувато-горіхуватий, потужністю 20-30 см;
НРкт – перехідний, оглинений, ущільнений, карбонати в вигляді плям або конкрецій, сірувато-коричневий, горіхувато-дрібно-брилистий, потужністю біля 50 см;
Pk(s) – порода, карбонатна, нерідко засолена.

Сіро-коричневі грунти володіють профілем, не диференційованим за вмістом SiО2 та R2O3 Вміст гумусу незначний: 2-5% на цілині, гумусовий профіль потужний, Сгк:Сфк ~1, ЄП висока, особливо в перехідному оглиненому горизонті (35-40 мг-екв), в складі ввібраних основ переважає Са. Реакція всього профілю слаболужна, СНО збільшується вниз по профілю. Грунти диференційовані за кількістю мулу. Водно-фізичні властивості задовільні.
Лугово-сіро-коричневі грунти формуються в умовах кращого зволоження, наявні сліди оглеєння в материнській породі, підвищений вміст гумусу (4-6%).
Підтипи сіро-коричневих грунтів виділяються за ступенем гумусованості (в темних – 3-4,5%. звичайних – біля 3%, світлих – менше 2%).
Потенційна родючість сіро-коричневих грунтів досить висока, але; землеробство обмежене нестачею вологи. Умови сприятливі для вирощування бавовни, винограду та інших цінних культур при зрошенні. На темних сіро-коричневих грунтах розвинуто також богарне землеробство з вирощуванням зернових і баштанних культур. У значній мірі ці грунти використовуються під пасовища. Необхідне внесення добрив, особливо азотних, фосфорних і молібденових.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом