Назаренко І.І., Польчина С.М. Нікорич В.А.
Грунтознавство

Грунти постійно вологих тропічних лісів. Грунти сезонно-вологих лісів і високотравних саван

16. ГРУНТОВИЙ ПОКРИВ ТРОПІКІВ

Серед грунтово-біокліматичних поясів тропічний пояс займає найбільшу територію (біля 42% суші). В зв'язку з різним ступенем зволоження виділено три групи грунтово-біокліматичних областей:
1. Тропічні вологі й сезонно-вологі лісові області (Американська, Африканська й Австрало-Азіатська);
2. Тропічні саванні та ксерофітно-лісові області (Центральноамериканська, Південноамериканська, Афро-Азіатська, Австралійська);
3. Тропічні напівпустельні й пустельні області (Південноамериканська, Афро-Азіатська, Південноафриканська, Австралійська).

16.1. Грунти постійно вологих тропічних лісів

Червоно-жовті фералітні грунти є зональними грунтами тропічних волого-лісових областей, формуються в найбільш теплих і вологих умовах, тобто в зоні дощових тропічних лісів (гілеїв). Відносяться до групи фералітних сильно диференційованих грунтів. Вони поширені в екваторіальній Африці (басейн р. Конго), в південній Америці (басейн р. Амазонки), на півдні й південному сході Азії, на півночі Австралії, на Філіппінах, у Новій Гвінеї, на Мадагаскарі та в Індонезії.

Умови грунтоутворення в зоні такі. Клімат вологий тропічний, середньорічна температура складає 25-27°С, суттєвих коливань не спостерігається. Сума опадів за рік становить 1800-2500 мм і більше, багато опадів випадає у вигляді злив, вони рівномірно розподілені протягом року, Кз>1. ТВР промивний. Рослинність – пишні тропічні ліси з багатим видовим складом, багатоярусні, сильно зімкнуті, з масою ліан та епіфітів. Під пологом лісу в зв'язку з великим затіненням немає ні чагарників, ні трав, а поверхня грунту покрита мертвим опадом рослинних залишків, що швидко розкладаються. Тропічні ліси – найбільш продуктивна рослинна формація (середня біомаса складає 5000 ц/га) й характеризуються високою інтенсивністю біологічного кругообігу. Щорічно в опад надходить 250-400 ц/га органічної речовини при невисокій її зольності (5-6%) і великому вмісті азоту (~1%). Геохімічна особливість цих біогеоценозів полягає в тому, що майже вся маса хімічних елементів, необхідних для живлення рослин, знаходиться в самих рослинах і тільки завдяки цьому не вимивається атмосферними опадами. Якщо вирубати дощовий тропічний ліс, то порушується вся природна система і залишається безплідний грунт. Перетворення опаду характеризується інтенсивним розкладом, чому сприяють "оранжерейний" клімат, широке відношення опаду до зольних елементів, невелика доля лужноземельних і лужних основ у складі золи, активна діяльність грунтової фауни тощо. В результаті в грунтах утворюються слабко конденсовані продукти гуміфікації (фульвокислоти) й неспецифічні низькомолекулярні органічні кислоти. Грунти розвиваються на породах сильно фералі-тизованих. що зумовлено вищеописаними особливостями клімату й рослинності. Рельєф зони різноманітний.

Генезис червоно-жовтих фералітних грунтів складається з таких ЕҐП: фералітизації, особливістю якої в даних умовах є виніс залишкового заліза з профілю, тому конкреції утворюються рідко; дернового процесу, характерним для якого є інтенсивна мінералізація як рослинних залишків, так і самого гумусу; лесиважу; вимивання всіх розчинних сполук, тому грунт не солончакуватий і не карбонатний. Завдяки гідроксидам заліза грунт має від яскраво-жовтого до червоного кольору, а також дрібногрудкувату структуру, водостійку, агрономічно цінну.

Будова профілю червоно-жовтого фералітного грунту:
Нл – тонкий шар лісової підстилки;
Н – гумусовий, коричнювато-сірий, дрібногрудкуватий, потужністю 12-17 см. Вміст гумусу безпосередньо під лісовою підстилкою досягає 4-5%, нижче – 1-2%, склад гумусу фульватний;
НрЕ – перехідний, червонувато- або жовтувато-бурий, структура крупніша, зустрічаються глинисті плівки, утворений лесиважем, морфологічно не виражений, але гранулометрично та хімічно збіднений;
Phlm – перехідний ілювійований, метаморфізований, бурувато-червоний або бурувато-жовтий, збагачений Fe, Al, мулом;
Р – грунтотворна порода, більш яскрава, фералітна кора вивітрювання потужністю декілька метрів або десятків метрів.

Реакція грунту кисла (рН = 4,0-5,5), ЄП складає 3-6 мг-екв на 100 г грунту. Насиченість основами <50%. Верхні горизонти збіднені мулом і глинистими часточками.
Зустрічаються в волого-лісових тропічних областях і темно-червоні тропічні грунти, що формуються на продуктах вивітрювання основних порід та вапняках. Ці грунти займають невелику територію (біля 40 млн. га) в південній Азії, Індонезії, Південній Америці й Африці. Для грунтів характерний глинистий гранулометричний склад, більша насиченість основами й вища ЄП (до 30 мг-екв) порівняно з червоно-жовтими й червоними грунтами. Реакція середовища слабокисла, гумусу небагато, але темне забарвлення інтенсивне. У складі темно-червоних тропічних грунтів значну роль відіграють мінерали каолінової групи, можлива також присутність мінералів монтморилонітової групи. Це визначає високу родючість даних грунтів, вони широко використовуються в сільському господарстві. Профіль грунту Н+НРт+Р(к).

16.2. Грунти сезонно-вологих лісів і високотравних саван

Червоні фералітні грунти є зональними грунтами цих зон. Відносяться до групи фералітних слабо диференційованих, зустрічаються в літературі під синонімами: залізисті тропічні, червоні латеритні. Вони формуються при тих же термічних умовах, що й червоно-жовті, при достатній кількості опадів (1300-1800 мм на рік), але при більш вираженому сухому сезоні (до 3-4 місяців).
Рослинний покрив змінюється порівняно з вологими лісами: флористичний склад стає менш різноманітним, у лісах починають панувати певні породи, вони менш зімкнуті, кількість ліан скорочується, під пологом лісу можливий розвиток чагарників і трав. На місці вирубаних і горілих лісів виникають пишні савани з травостоєм, що досягає в період максимального розвитку 4 м висоти, між яким поодиноко або групами ростуть дерева (пальма Канна).

В Африці й Південній Америці ці грунти утворюють дві зони, які розташовані на північ і на південь від зони червоно-жовтих грунтів. Поширені вони також у північних районах Австралії, південних районах Азії, в Центральній Америці, на о. Шрі-Ланка.

Генезис червоних фералітних грунтів близький в загальних рисах до червоно-жовтих, але й має свої особливості: змінюється річний хід водного режиму, грунти глибоко просихають у сухий сезон, верхні горизонти набувають червонуватого відтінку внаслідок термічної дегідратації оксидів заліза, гумусовий горизонт стає темно-сірим за забарвленням, збільшується його потужність до 30-40 см, особливо під саваною, він може містити з поверхні до 4% гумусу, склад якого переважно фульватний. Збільшується можливість випадання гідроксидів Fe в формі конкрецій, прошарків і зцементованих горизонтів (процес латеритизації).

Типова будова профілю червоного фералітного грунту:
Н – гумусний, у верхній частині задернований, темно-сірий, з грудкуватою структурою, легкого гранскладу, потужністю 10-20 см;
Нрт – перехідний, оглинений, сірувато-червоного забарвлення, структура грудкувата нестійка, потужністю 30-40 см;
Phm – нижній перехідний оглинений, важкого гранскладу, грудкувато-горіхуватий, червоний або жовтий з Fe-Mn конкреціями, потужністю 60-70 см;
Р – червоноколірна грунтотворна порода.

Профіль оглинений, оструктурений, часто зустрічаються латеритні прошарки. Грунти містять більше первинних мінералів, солі та карбонати відсутні, ЄП досягає 10 мг-екв, СНО<50%, рН<5.
Основними заходами підвищення родючості як червоно-жовтих, так і червоних фералітних грунтів є комплексне удобрення, вапнування, боротьба з ерозією, специфічна система обробітку з урахуванням близького залягання латеритів.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом