Заставний Ф.Д.
Фізична географія України

Степова зона України. Географічне положення. Геологічні особливості. Корисні копалини. Рельєф

СТЕПОВА ЗОНА

§39. ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ. ГЕОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. КОРИСНІ КОПАЛИНИ. РЕЛЬЄФ

Географічне положення. Степова зона лежить на півдні України, простягаючись від пониззя Дунаю до відрогів Середньоруської височини більш як на 1000 км при ширині 100 км на заході до 300-450 км на сході. Вона займає найбільшу порівняно з іншими зонами площу — 39,7% території України. В її межах знаходяться Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська, Донецька і Луганська області, південні частини Одеської, Миколаївської, Полтавської, Кіровоградської і Харківської областей, а також північна рівнинна територія Криму.
Загальні контури степової зони на карті України нагадують трикутник з гострим кутом, повернутим на південний захід. Порівняно з лісостеповою у степовій зоні вищі температури, більша тривалість теплового періоду, менша кількість опадів. Оскільки дві третини річних опадів припадає на теплий період, який на півдні України характеризується високою випаровуваністю (що приблизно у 2 рази перевищує кількість опадів), то тут дуже низька вологість повітря і ґрунту, мало річок (подекуди зовсім немає). Посухи, які бувають досить часто, завдають відчутної шкоди сільському господарству.
Найбільшим природним багатством степової зони і національним багатством усієї України є її ґрунтові ресурси, серед яких переважають високопродуктивні чорноземи.
Степова зона відома своїм широкомасштабним зрошенням, високою розораністю земель; вона є основним в Україні й одним з найбільших у світі регіонів вирощування високоякісних твердих сортів пшениці, соняшнику, винограду, рису, овочів і баштанних культур. Кліматичні ресурси Південного Степу дають змогу вирощувати тут рицину, бавовник та ін.
Південні приморські райони Степу (узбережжя Чорного та Азовського морів) — загальнознані як місця масового відпочинку і лікування, зосередження санаторно-курортного господарства. Південь України — перспективний район видобутку нафти, газу, золота та інших мінерально-сировинних багатств.

Геологічні особливості. Степова зона України розміщена в межах Українського щита, ширина якого тут є найбільшою (близько 300 км). У східному напрямі щит звужується. Між Дніпропетровськом і Запоріжжям Дніпро прорізує кристалічні породи, що виходять на поверхню. Внаслідок цього тут виникли відомі Дніпровські пороги, а також великий острів Хортиця. Після збудування в 1932 р. в Запоріжжі греблі і ГЕС пороги були затоплені водами Дніпровського водосховища.
На півдні кристалічні породи заглиблюються й утворюють північне крило Причорноморської западини. Ще далі на південь знаходиться така геоструктура як Скіфська платформа. У сучасному рельєфі — це рівнинний Крим. На сході степова зона приурочена геоструктурно до Дніпровсько-Донецької западини і Донецької складчастої області.

У степовій зоні є великі поклади корисних копалин. Першорядне значення мають кам'яне вугілля Донецької складчастої області, залізні і марганцеві руди Українського щита і залізні руди Керчі, родовища нафти і газу Дніпровсько-Донецької і Причорноморської западин. Запаси високоякісної кухонної солі (Донбас, Дніпровсько-Донецька западина, Крим) є одними з найбільших в Європі. На території степової зони є ресурси золота, алмазів та інших викопних багатств. Корисні копалини залягають у добре освоєних районах, їх родовища зосереджені на невеликій відстані один від другого. Отже, сама природа створила сприятливі умови для індустріального розвитку Придніпров'я, Донбасу і Приазов'я, перетворення цих районів на один з великих світових центрів вугільної, руднометалургійної і хімічної промисловості. Степова зона добре забезпечена різними будівельними матеріалами.
Особливе місце в степовій зоні належить Донецькому кам'яновугільному басейну — головному району видобутку вугілля в Україні. Перші родовища було відкрито в 1721 р., першу шахту заклали в 1795 р.
У результаті тривалої експлуатації вугільних ресурсів Донбасу (видобуто понад 1 млрд т вугілля), причому дуже інтенсивної в останні десятиліття, значно скоротилися запаси найбільш цінного палива, погіршилися гірничо-геологічні умови їх експлуатації. Вугілля у великих масштабах почали видобувати з тонких пластів.
Нафтогазові ресурси Дніпровсько-Донецької западини почали розробляти в повоєнні роки. Тепер цей регіон є головним в Україні з видобутку нафти і газу. У 1954 р. було відкрито родовище горючого газу в Криму, дещо пізніше (1971 р.) — на дні Чорного моря. Видобувають газ поблизу Джанкоя і на шельфі Чорного моря. Завдяки геологопошуковим і геологорозвідувальним роботам доведено перспективність видобутку нафти і газу. Тут розвідано майже 120 родовищ природного горючого газу, частина з яких (близько 20) розробляється.
У степовій зоні України є великі промислові поклади залізних руд. Українське степове Придніпров'я — один з найбільших у світі регіонів територіального концентрування залізорудних ресурсів та їх видобутку. Тут, як уже зазначалося, знаходяться Криворізький, Білозерський залізорудні басейни, Кременчуцький і Керченський залізорудні райони, виявлено одні з найбільших у світі промислові запаси марганцевої руди, зокрема в Нікопольському і Великотокмацькому родовищах. Степ багатий на вогнетривкі і каолінові глини, вапняки, цінні будівельні матеріали тощо. Тут є практично всі природні ресурси, які широко використовують у паливно-енергетичній, металургійній і хімічній промисловості України.
Степова зона має великі підземні геотермічні ресурси (гаряча вода і пара). Саме тут розміщені найбільші регіони України, де ці ресурси вже тепер доцільно використовувати. До них належить рівнинний Крим, а також прилеглі до нього північні території.

Рельєф. Територія степової зони переважно рівнинна, низовинна. Тут розміщені Причорноморська, Приазовська низовини, південна частина Придніпровської низовини, південні і південно-східні відроги Центральномолдавської, Подільської і Придніпровської височин. Найбільш підвищеними є Донецький кряж і Приазовська височина. З інших незначних підвищень — Тарханкутська височина в Криму.
Причорноморська низовина прилягає до північної частини Чорного і північно-західної частини Азовського морів. На сході вона переходить у вужчу прибережну Приазовську низовину. На Кримському півострові південна межа її проходить уздовж підніжжя зовнішнього пасма Кримських гір і збігається з межею Північнокримської рівнини, що є частиною Причорноморської низовини.
На північних узбережжях Азовського і Чорного морів поширені так звані коси — вузькі смуги суходолу у прибережній частині моря, що гострим кутом врізуються у водний басейн. Вони здебільшого складаються з піщаних відкладів, змішаних з галькою і гравієм; в основному використовуються з рекреаційною метою, а також як природоохоронні території. Найдовшою на Азовському морі є коса Арабатська Стрілка (завдовжки — 115 км, завширшки — 7 км). На північний схід від неї розташовуються: Федотова коса, Обитічна коса, Бердянська коса, Білосарайська коса. На Чорному морі — Тендрівська коса (65 км; до 2 км). Коси переважно невисоко (на 2-3 м) здіймаються над поверхнею води, зазнають її постійного впливу.
Причорноморська низовина — це слабо похилена на південь рівнина; в північній частині її поверхня зазнає впливу водної ерозії — багато річок тече по глибоких, часто порожистих долинах, прорізаних у твердих породах Українського щита. Типовою є долина Південного Бугу, що тече в районі Південноукраїнської АЕС (на півночі Миколаївщини) з вузькими прямовисними високими (близько 70 м) схилами, сформованими з кристалічних порід. У крайній північно-західній частині Степу, де відроги Центральномолдовської, Подільської і Придніпровської височин підходять до Причорноморської низовини, розвинута яружно-балкова мережа: яри довгі, їхні схили вкриті переважно природною степовою рослинністю; подекуди на схилах ярів є відслонення лесу. В знижених місцях яри переходять у плоскодонні, з невисокими схилами, балки.
У північній частині степової зони поширені байраки — яри чи балки, вкриті лісом і чагарником. У байрачних лісах переважає дуб звичайний, з яким разом ростуть клен, липа, ясен, з чагарників — глід, шипшина.
Типовою формою рельєфу на півдні степової зони, зокрема у посушливій його частині, є поди — плоскодонні овальної чи округлої форми зниження рельєфу розміром від кількох метрів до 10 км в поперечнику. Поди характеризуються безстічністю, виникли на лесовій основі. їхнє дно плоске, з дещо підвищеною вологістю і ксерофітною (ксерофіти — рослини, здатні переносити тривалу посуху) степовою рослинністю. В них «впадають» балки. Глибина подів становить 2-25 м, площа коливається від десятків квадратних метрів до кількох квадратних кілометрів. Серед подів — Сиваський, Великий Агайманський, Чорна Долина, та ін. Ґрунти подів мають підвищений вміст солей і вологи.
У нижній частині Дніпра на лівому березі знаходиться великий за площею (близько 161 тис. га) погорбований піщаний масив. Це — Олешківські піски. Окремі горби тут досягають 15-20 м. У зниженнях трапляються озера, солончаки. Такий рельєф — результат роботи вітру. Нині піски заліснюються. Значні площі їх уже зайняті насадженими соснами.
Особливе місце в степовій зоні належить розміщеному на південному сході Донецької височини Донецькому кряжу, що нешироким пасмом простягається від нижньої течії правої притоки Сіверського Дінця р. Береки до державного кордону з Російською Федерацією.
Найбільш підвищеною частиною кряжа є його південно-східна територія. Тут знаходиться найвища його вершина — г. Могила-Мечетна (367 м). На півдні висоти кряжа знижуються. Північно-західна частина Донецького кряжа значно вища від прилеглих частин Донецької височини. На півночі він обривається у бік Сіверського Дінця. Праві схили берегів Сіверського Дінця, а також прилеглі низовинні території лівобережжя дуже мальовничі. Тут зосереджені значні масиви дубово-соснових лісів.
Загалом Донецькому кряжу властиві чітко виражені ерозійні форми рельєфу: часто трапляються глибокі яри, в знижених частинах Донецького кряжа — добре зволожені балки, в яких ростуть ліси з дуба звичайного.
Типовими для багатьох районів Донецького кряжа є гриви — вузькі видовжені на кілька кілометрів підвищення. Висота грив на межиріччях — 3-6 м; на схилах — 10 м і більше. Схили грив асиметричні.
На південний захід від Донецького кряжа знаходиться Приазовська височина, що в геоструктурному відношенні відповідає південно-східному виступу Українського щита. Пересічні висоти північного схилу височини становлять 200-300 м, південного — 100-300 м. Найвища вершина височини — г. Бельмак-Могила (324 м). Знаходиться в межиріччі Конки (притоки Дніпра) і Берди (впадає в Азовське море). Гора є виступом порід Українського щита. її схили вкриті степовим різнотрав'ям з переважанням типчаково-ковилової рослинності.
Розташована на заході Кримського півострова Тарханкутська височина характеризується невеликими абсолютними висотами (до 170-190 м).
У крайній східній частині Криму (Керченський півострів) знаходиться унікальний витвір природи — грязьові вулкани. їх функціонування зумовлене геологічною будовою і пов'язане з газоносністю території. Крізь щілини порід під високим тиском з надр Землі виходить горючий газ. Він виносить на поверхню глину та уламки інших порід. У місцях виносу порід на поверхню формуються конуси грязьових вулканів.
На Керченському півострові трапляються постійно діючі, періодично діючі і згаслі грязьові вулкани. Усього в цьому районі відомо близько 50 грязьових вулканів. Більш як половина з них згаслі. Сопкова грязь вулканів використовується з лікувальною метою.

1. Які форми рельєфу трапляються у Степу?
2. Поясніть походження грязьових вулканів Криму. Де саме вони знаходяться?
3. Що є спільного і відмінного в рельєфі Степу і Лісостепу?

1. Опишіть особливості географічного положення степової зони.
2. Порівняйте розміри степової зони з розмірами інших зон України.
3. Схарактеризуйте мінерально-сировинні ресурси Донбасу.
4. Оцініть геотермальні ресурси степової зони.
5. Схарактеризуйте Донецький кряж за відомим вам планом.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом