Ступень М.Г., Гулько Р.Й., Микула О.Я. та інші.
Теоретичні основи державного земельного кадастру

Земельний фонд України у складі світових земельних ресурсів та сучасний стан його використання. Частина 2

Постає питання, які розміри ділянки сільськогосподарських земель в Україні є достатніми для забезпечення її населення продуктами харчування? Раніше вже згадувалося, що наші землі здатні прогодувати не менше 150 млн. чол. В основу розрахунків було покладено норми харчування стосовно наших умов і традицій. У табл. 3.4. наведено порівнянні дані нормативної потреби і фактичного споживання продуктів в Україні в 1990 році.

Таблиця 3.4. Споживання основних продуктів в Україні у 1990 р. (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Отже, видно, що фактичне споживання на душу населення продуктів харчування за їх основними видами в Україні нижче нормативних величин. Це зовсім не означає, що земельно-ресурсний потенціал України є недостатнім для отримання необхідної для задоволення потреб населення кількості сільгосппродукції. Як свідчить наведений вище аналіз, і площа ріллі, що припадає на одного мешканці більша, і ґрунтовий потенціал в Україні в 3-4 рази вищий, ніж у країнах Західної Європи, які досягли високого рівня соціального благополуччя, у тому числі й за рахунок високоефективного землекористування (табл. 3.5.).

Таблиця 3.5. Порівняльна ефективність використання земель в Україні та інших країнах світу в 1990р. (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Здійснення ринкової трансформації економіки України передбачає створення в структурі механізмів її забезпечення більш ефективних форм землекористування та організації сільгоспвиробництва. Складність вирішення цього завдання посилюється низкою обставин, переплітанням об'єктивних і суб'єктивних чинників, які визначають спрямованість і динамізм сучасних змін у галузі землекористування. Зокрема, це стосується реформування земельних відносин і статусу землі.
Аналіз форм землекористування і форм сільгоспвиробництва в Україні показує, що протягом багатьох років співіснування двох типів господарств – особистого підсобного та з суспільними формами організації виробництва, які з часів колективізації зазнали деякої трансформації, залишаючись незмінними за суттю, економічні переваги були на боці перших. На їх частку за 1986-1990 pp. припадало понад 26% обсягу виробленої продукції. На 6,4% загальної площі сільськогосподарських угідь особистими підсобними господарствами громадян порівняно з господарствами суспільного сектора виробництво було вищим більше як у 5 разів.
Протягом 1991-2001 pp. поряд зі зміною форми господарювання в колективних господарствах широко почали створювати селянські (фермерські) господарства. Так, якщо у 1991 р. в Україні їх нараховувалось 2687 (площа 48,9 тис. га), то вже на 1 січня 1997 р. їх кількість зросла до 38988 (площа 928,8 тис.га). При цьому фермерські господарства використовують 2,5% всіх сільськогосподарських угідь.
Однак виникає важливе питання – про аналіз процесів, які відбуваються у самому фермерському русі. І тут спостерігаються деякі тривожні тенденції. Конкретно це стосується розмірів створюваних фермерських господарств. Наприклад, їх середній розмір в областях Карпатського регіону України складає близько 5 га, тоді як згідно з прийнятим Земельним кодексом України дозволяється передавати для ведення фермерського господарства земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх земель. Частково таку ситуацію можна пояснити густозаселеною територією і малоземеллям.
Проте очевидно, що причини створення "карликових" фермерських, а точніше сказати, селянських господарств лежать глибше і викликані, перш за все, введенням приватної власності на землю й затягуванням процесів приватизації землі.
Теоретично важко дати однозначну оцінку процесу створення великої кількості дрібних фермерських господарств, оскільки землю мають право отримати всі, хто може і вміє на ній працювати, але такі господарства навряд чи зможуть ефективно використовувати ресурси, стати високотоварними. Тим більше, у перспективі обов'язково буде відбуватися укрупнення фермерських господарств, навіть в аграрно перенаселених районах.
Враховуючи викладене та з метою збалансування чинників виробництва, особливо важливо обґрунтувати оптимальні розміри фермерських господарств різної спеціалізації.
За період формування земельних відносин відбулися певні позитивні зміни в структурі сільськогосподарських товаровиробників. Намітилась чітка тенденція до скорочення площі їх землекористування (площа зменшилась на 3,7 млн. га).
Динаміка забезпечення населення сільськогосподарськими угіддями показує, що за 1960-1997 pp. в розрахунку на одного мешканця України забезпеченість сільськогосподарськими угіддями зменшилась на 0,19 га. Проте тенденція зменшення сільськогосподарських угідь на одного мешканця в період проведення земельної реформи призупинилась. За п'ять років реформування земельних відносин значно зросли кількість (на 2,2 млн.) та площа землеволодінь і землекористувань громадян (майже на 1,6 млн. га, або 38,5%). Разом з тим, тільки 35,1% земель передано громадянам у приватну власність, в Автономній Республіці Крим – 3,9 %, у Луганській області – 11,5 %, тоді як в Івано-Франківській – 61,9 %, Черкаській – 54,2 %, Хмельницькій – 52,7 %, Волинській – 49,7 %, Сумській – 45,8 %, Чернівецькій – 43,4 %.
Таким чином, у період реформування земельних відносин в Україні мають місце позитивні структурні зміни земель як за категоріями землекористувань, так і угіддями, які зумовлені переходом до ринкових відносин та екологізацією землекористувань, хоча спостерігається тенденція до зменшення площі сільськогосподарських угідь у товаровиробників сільськогосподарської продукції. При цьому одночасно відбувається збільшення кількості землекористувань і землеволодінь з новими формами господарювання та збільшення площі особистого підсобного землекористування громадян. Поступово проходять зміни і у формах власності у бік приватного землеволодіння. Така соціальна трансформація земельних відносин є виправданою і відповідає ринковим умовам, незважаючи на неоднаковість зазначених тенденцій у всіх областях.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Що є об'єктом державного земельного кадастру?
2. На які категорії поділяються за цільовим призначенням всі землі України як об'єкт земельного кадастру?
3. Які землі відносять до земель сільськогосподарського призначення?
4. Яка відмінність між землями сільськогосподарського призначення і сільськогосподарськими землями?
5. Що є основною земельно-кадастровою одиницею?
6. Що являє собою земельна ділянка як основна земельно-кадастрова одиниця?
7. На яких правах може використовуватись земельна ділянка?
8. Назвати права власників землі і землекористувачів (у тому числі орендарів).
9. Назвати обов'язки власників землі і землекористувачів (у тому числі орендарів).
10. Що є елементом земельного кадастру?
11. Що називається угіддям?
12. Як класифікуються угіддя при земельному кадастрі?
13. Назвати сільськогосподарські угіддя.
14. Назвати несільськогосподарські угіддя.
15. Як поділяються сінокоси залежно від природно-історичних властивостей?
16. Які землі розрізняють за видами використання у статистичній звітності?

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом