Ступень М.Г., Гулько Р.Й., Микула О.Я. та інші.
Теоретичні основи державного земельного кадастру

Діагностичні ознаки бонітування грунтів

8.4. Діагностичні ознаки бонітування ґрунтів

Критеріями бонітування ґрунтів є їх природні діагностичні ознаки й ознаки, набуті в процесі тривалого окультурювання, які корелюють з урожайністю основних зернових, технічних та інших культур, а при бонітуванні кормових угідь – з продуктивністю сінокосів і пасовищ. Це означає, що критеріями бонітування ґрунтів можуть бути тільки ті природні діагностичні ознаки, які найбільше впливають на урожайність сільськогосподарських культур.
Сукупний вплив усіх природних чинників на рівень родючості ґрунту позначається на урожайності сільськогосподарських культур. Проте урожайність культур залежить не тільки від якості ґрунту, але й від економічних чинників ведення сільськогосподарського виробництва, зокрема забезпеченості основними й оборотними фондами, кількості добрив, що вносяться, агротехніки тощо. Бонітування ґрунту за фактичною урожайністю допустиме ще й тому, що в такому випадку оцінюється не тільки земля, але й кваліфікація спеціалістів і керівників господарств, їх організаторські здібності. Якість землі визначає урожайність тільки за умови, якщо решта чинників виробництва однакові. Тому при бонітуванні ґрунтів необхідно брати до уваги врожайність на різних агровиробничих групах ґрунтів у межах природно-сільськогосподарського району при порівнянному рівні агротехніки й інтенсивності землеробства.
Щодо кожного природно-сільськогосподарського району складаються списки агровиробничих груп ґрунтів у розрізі сільськогосподарських угідь: рілля, багаторічні насадження, сінокоси і пасовища. Такі списки служитимуть основою для впорядкованого збирання інформації про властивості й ознаки ґрунтів, а також складання в подальшому шкал бонітування і експлікації ґрунтів.
Бонітування грунтів стосовно окремих культур проводиться в межах найбільш оптимальних умов їх вирощування. Для цього з урахуванням кліматичних, ґрунтових та інших умов, поряд з потребою в них окремих культур, встановлюються зони екологічного оптимуму.

При розробці агрокліматичного обгрунтування розміщення сільськогосподарських культур керуються такими принципами:
- значення культури в народному господарстві;
- вплив метеорологічних умов на швидкість розвитку і строки настання основних фенофаз;
- вплив метеорологічних умов на урожай.

Стійкість рослин до певного чинника тим вища, чим більше виражена його пристосованість до цього чинника. Тоді успішний ріст і висока продуктивність рослин спостерігається при ширшому коливанні чинника.
Виносливість рослин стосовно конкретного чинника визначається такою величиною його коливань, в межах якої дана рослина може жити хоча б у пригніченому стані.
На основі даних про тепло- і вологозабезпеченість, межі стійкості і виносливості рослин проводиться виділення північних, південних або висотних границь зони розповсюдження даної культури. Виділена агрокліматична зона повинна обмежуватися двома кривими: перша відповідає мінімуму (нестачі), а друга – максимуму (надлишку) температури, опадів, які дозволяють отримувати задовільну урожайність. Всередині зони на різному віддаленні від її меж буде розміщатися ареал екологічного оптимуму, який характеризується показниками, що відповідають найвищій урожайності.
Виділення зон вирощуваних культур здійснюється таким чином. За опублікованими даними вивчаються й аналізуються вимоги окремих культур до тепла, вологи, світла на різних фазах розвитку. Порівнянням мінімальних і максимальних значень цих показників для кожної культури з фактичними багаторічними даними встановлюють межі зони вирощування. Межі зони вирощування культури суміщаються з межами природно-сільськогосподарських районів.
Для умов України виділені зони вирощування озимої пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи на зерно, цукрового буряку, соняшнику, картоплі, льону-довгунцю. Вони не є стабільними і можуть змінюватися залежно від досягнень селекційної роботи. За схемами зон вирощування культур визначається належність природно-сільськогосподарських районів до тієї чи іншої зони вирощування кожної культури, і для кожного району встановлюється набір культур, за якими проводиться бонітування ґрунтів.

При визначенні форм і тісноти зв'язку між урожайністю сільськогосподарських культур і властивостями ґрунтів необхідно керуватися наступними принципами:
- зв'язки повинні встановлюватися на певних екологічно близьких групах ґрунтів з властивими їм водним, поживним, тепловим і біохімічним режимами;
- при порівнянних рівнях інтенсивності землеробства;
- при спільності кліматичних умов;
- для певних екологічних груп культур;
- для різних територіальних підрозділів – природно-сільськогосподарська провінція, округ, район.

За критерій бонітування ґрунтів беруться властивості ґрунтів, виражені в кількісних показниках, стійкі в часі, які суттєво впливають на урожай сільськогосподарських культур і найбільш повно відображають сутність родючості ґрунтів. Менш стійкі ознаки, а також модифіковані критерії враховуються у вигляді поправних коефіцієнтів до бонітетів ґрунтів, розрахованих за стійкими показниками.
Складнішими є залежності урожайності культур від властивостей ґрунтів у системі "грунт-рослина" на еродованих, солонцюватих, засолених, кам'янистих і гідроморфних ґрунтах. На еродованих ґрунтах урожай більше залежить від потужності гумусових горизонтів, потужності всього профілю, вмісту і запасів гумусу і менше – від гранулометрії, яка часто не відрізняється від такої в повнопрофільних грунтах. На солонцюватих, засолених, глейових ґрунтах виступає на перший план ґрунтовий токсикоз, а не гумус та інші показники. Для оцінки таких ґрунтів використовуються поправні коефіцієнти.

Дані про властивості ґрунтів збирають окремо за видами угідь. за природно-сільськогосподарськими зонами, у розрізі природно-сільськогосподарських районів, за агровиробничими групами грунтів. Обробка цих даних проводиться за такими діагностичними ознаками ґрунтів:
- процентний вміст гумусу, потужність гумусового горизонту, вміст фізичної глини;
- індекс фізичного стану;
- ступінь засолення, скелетності, кислотність (рН сольової витяжки);
- оглеєність (глибина і ступінь);
- змитість (ступінь);
- вміст рухомих поживних речовин (фосфору і калію).

Для визначення показників якості ґрунтів і розрахунку балів часткового бонітування беруть три з перших чотирьох показників. Решта показників властивостей ґрунтів використовується як поправні коефіцієнти. Збираючи дані про властивості ґрунтів під багаторічними насадженнями, необхідно також фіксувати глибину підстилання щільними породами або пісками.
Критеріями визначення загального рівня родючості ґрунтів виступають, як правило, властивості ґрунтів, які тісно корелюють з урожайністю культур, незважаючи на дію інших чинників (погоди, рівня забезпеченості ресурсами, культури землеробства тощо). Отже, завдання залягає в знаходженні еталонного ґрунту з високою урожайністю й оптимальною характеристикою властивостей. З його максимальною потенціальною і ефективною родючістю порівнюється родючість всіх інших ґрунтів.
В якості загальних підходів при виборі еталонного ґрунту приймається те, що він повинен бути зональним, репрезентативним за площею, автоморфним, нееродованим, з найбільш потужними гумусовими горизонтами при найвищому показнику вмісту гумусу, з оптимальною кислотністю, найбільш сприятливими агрофізичними властивостями і високою урожайністю конкретної культури.
Вибір еталонного ґрунту для конкретної культури полягає у встановленні генетичної належності агрогрупи ґрунтів, числових значень основних її властивостей, що використовуються як критерії при бонітуванні, а також, багаторічних статистичних даних про високий рівень урожайності даної культури за останні роки. Виявлені агрогрупи і числові характеристики їх ознак і властивостей приймають за 100 балів у межах природно-сільськогосподарського району і в межах держави загалом.
Стосовно еталонного ґрунту природно-сільськогосподарського району розраховуються бонітети всіх агрогруп (за окремими і загальними властивостями) даного району.
Для визначення середніх значень показників окремих грунтів всебічно вивчають матеріали комплексного обстеження і вибирають фактичні дані за показниками цих ґрунтів. Зокрема, застосовують розрахунковий метод, який базується на використанні емпіричних формул, які виражають пряму залежність між функціональними і результативними величинами. Так, валові запаси гумусу і поживних речовин розраховують за потужністю відповідного горизонту, показниками об'ємної маси ґрунту, вмістом гумусу і поживних речовин у відсотках або міліграмах на 100г ґрунту.
Валові запаси гумусу в ґрунті визначають за формулою:

Формула (доступно при скачуванні повної версії підручника)

де Н – валові запаси гумусу, т/га; А – потужність гумусового горизонту, м; В – об'ємна маса ґрунту, г/см куб ; Р – вміст гумусу, %.

Валові запаси гумусу в ґрунті розраховують окремо для горизонту 0...20 і 20...40см, а потім сумують. Це пов'язано з тим, що вміст гумусу у верхньому горизонті значно вищий, ніж у підстилаючому. Дані для розрахунку вмісту гумусу в ґрунтах на генетичних горизонтах беруть з матеріалів ґрунтового обстеження, а дані про об'ємну масу ґрунту - з відповідних довідників. У результаті розрахунків визначають середньозважені заказники валових запасів гумусу за групами ґрунтів, на основі яких потім складають шкалу бонітування.

Для визначення запасів рухомих форм поживних речовин користуються формулою:

Формула (доступно при скачуванні повної версії підручника)

де N- запаси азоту (фосфору, калію), кг/га; А – потужність кореневмісного шару, м; В – об'ємна маса грунту, г/см куб; К – вміст азоту (фосфору, калію), кг/т ґрунту.

Середні показники морфологічних, хімічних та інших властивостей і ознак в оцінюваній групі ґрунтів обчислюють за формулою:

Формула (доступно при скачуванні повної версії підручника)

де Хij – показники і-х ґрунтових різновидностей, що входять в j-ту оцінювану групу ґрунтів; n – кількість ґрунтових різновидностей.

Середні за оцінюваною групою показники властивостей і ознак ґрунтів розраховують з дотриманням вимог математичної статистики, виключають типові варіанти, проводять ймовірнісну оцінку відхилення фактичного розподілу варіанти від нормального, вираховують показники точності визначення середньої. Варіанта вважається нетиповою, якщо виходить за межі х ± 2, де х – середнє значення показника; д – середньоквадратичне відхилення властивості або ознаки ґрунту, яке визначається за формулою:

Формула (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Для впевненості в типовості одержаного середнього арифметичного і можливості судження за частковою про загальну величину властивості, що вивчається, вираховують середню помилку середнього арифметичного (m) за рівняннями:

Формула (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Середню помилку можна виразити у відсотках від середнього арифметичного шляхом визначення показника точності. Чим менший показник, тим точніші результати обчислень. Значення показника (Р) визначають за формулою:

Формула (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Ступінь надійності середньої (/) знаходимо з виразу:

Формула (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Одержане значення ступеня надійності при великій кількості спостережень повинно бути більше двох, тобто треба, щоб середня була більша подвійної помилки. При малій кількості спостережень (менше 30) необхідний ступінь надійності визначають за таблицею значень Стьюдента. Стандартні значення критерію при 95%-му рівні ймовірності характеризуються такими даними:

Таблиця (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Обчислене значення ступеня надійності повинно бути більше від табличного. Якщо вибірка за основними властивостями й ознаками не підпорядкована закону нормального розподілу варіант і виходить за межі допустимих відхилень, склад ґрунтових різновидностей переглядається. Перевіряють об'єктивність вихідних даних, правильність вибірки та визначення показників і усувають виявлені помилки. В окремих випадках ґрунтові різновидності, які порушують однорідність вибірки, включаються в інші оцінювані групи ґрунтів.
Середню багаторічну урожайність сільськогосподарських культур на різних ґрунтах за останні сім років можна визначити способом прямого обліку відібраних типових господарств, багатофакторного кореляційного аналізу, експертизи й опитування. Обробку даних проводять математико-статистичними методами, застосовуючи сучасну обчислювальну техніку й оцінюючи точність одержаних відомостей про середню багаторічну врожайність основних сільськогосподарських культур на конкретних ґрунтах.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом