Функціонування морфологічних складових Чорногірського ландшафт

Функціональні особливості морфологічних складових Чорногірського ландшафту за допомогою стаціонарних і напівстаціонарних польових досліджень мають вже тридцятирічну історію.

Функціональні особливості морфологічних складових Чорногірського ландшафту за допомогою стаціонарних і напівстаціонарних польових досліджень мають вже тридцятирічну історію. Маємо на увазі не компонентні дослідження (мікрокліматичні, ґрунтознавчі, фітоценотичні тощо), а пізнання функціонування цілісних ландшафтних систем як переміщення або якісну зміну речовини, енергії та інформації, як реакцію систем на сукупність дії зовнішніх та внутрішніх чинників, що відображається у змінах їх станів (Петлін, 2008).
Тим самим, дослідження функціонування ландшафтних систем – складна, багатоточкова (в межах виділу однієї системи) експериментальна дія, спрямована на виявлення ряду функціональних системних залежностей. Зазначимо, що такі залежності, в своїй основі, ідентичні для будь-яких ландшафтних утворень на будь-яких територіях. Про це свідчить широкий спектр досліджень в інших регіонах. Водночас підтвердження їх є також важливим аспектом експериментального ландшафтознавства.
Проведені дослідження на сьогодні дозволяють стверджувати про існування наступних залежностей.
Ландшафтні системи характеризуються наявністю особливого функціонального поля. Таке поле визначається такими властивостями:
• характеризується функціональною цілісністю, тобто існує в часі й просторі як організаційна якість, що має властивості відсутні у її складових (емерджентні властивості), відзначається появою нової структурно-системної організації - проявляється через параметри різноманітних полів системи, наявність єдиної мети – виникає лише з появою цілісності й взаємодією з середовищем як єдиного об’єкту (Петлін, 2008);
• має індивідуальну структуру – частини даного цілого, які завжди мають певне призначення у цьому цілому, і, не дивлячись на те, що можуть не мати жодних сигнальних або знакових компонентів, є відображенням і виразом дещо більшого ніж вони самі. При цьому зростає та ускладнюється «історичність» самих безпосередніх структур: коли вони стають функціональними, в них виражено не тільки те, що належить до історії виникнення даного цілого, а також те, що співвіднесене з його майбутніми діями у якомусь ще більш ширшому цілому (Кремянский, 1977);
• екологічно обумовлене, тобто контролюється й коректується зв’язками з ландшафтним середовищем – сукупність ландшафтних систем, які пов’язані з об’єктом дослідження безпосередніми речовинно-енергетичними та інформаційними потоками, а тому здатні впливати на формування станів цього об’єкту (Петлін, 2008);
•  генетично обумовлене – певним чином є результатом функціонування попередніх станів системи і підґрунтям для виникнення станів майбутніх.
Найбільш досліджуваним у експериментальному ландшафтознавстві є поле ландшафтно-геофізичне – поле кількісних показників фізичних властивостей ландшафтних систем як цілісних територіальних утворень. Містить інформацію про характер геофізичних процесів як у самих ландшафтних системах, так і в межах їхнього безпосереднього (цілісне функціональне природно-територіальне утворення, яке виникає внаслідок взаємодії будь-якої ландшафтної системи з власним ландшафтним оточенням і яке здійснює контрольно-коректувальні функції по відношенню до цієї системи) середовища (Петлін, 2008).
Контрольні і коректувальні функції за особливостями функціонування ландшафтних систем належать їх функціональному оточенню (середовищу), яке розуміють як: 1) сукупність структурних властивостей оточення функціональної (продукуючої Y) системи, яка сопродукує елементи класу Y (Акофф, Змери, 1974); 2) взаємопов’язана сукупність структурних властивостей територіальних утворень оточення яка здійснює контролює і коректує зовнішні функціональні відношення системи (Петлін, 2008). Саме функціональному оточенню належить функція збереження ландшафтних систем у квазіврівноваженому стані з їх навколишнім ландшафтним середовищем.
Системне підтримання функціонування територіальних утворень відбувається за принципом функціональної самоорганізації – самоорганізація, яка знаходить і підтримує оптимальні режими і ритми, засоби і напрями поведінки системи, зберігаючи послідовність дій адекватних завданням, що вирішуються (Сороко, 2006). Необхідно відмітити, що підтримання оптимальних режимів і ритмів у ландшафтних системах відбувається шляхом (або в процесі) їх розвитку (якісної зміни). Тобто сама ландшафтна самоорганізація є процесом створення системи з новою структурою. Вона містить етап генерації набору варіантів можливих систем і наступний відбір не багатьох з них за критерієм найбільшої життєздатності (Арманд, 1992).
Щодо морфологічно ускладнених територіальних систем (систем рангом вище ландшафтної фації), то вони також характеризуються наявністю функціонального поля морфогенетичного сукупність функціонально пов’язаних систем, розвиток яких здійснюється під керівництвом загальних регуляторних процесів (Баблоянц, 1990). Таке поле спричинює утворенню відповідної інтеграційної цілісності у вигляді цілісності, що формується завдяки наявності механізму (який реалізується в формі передавання речовини, енергії і/або інформації), тобто забезпечує взаємозв’язок усіх частин геосистеми і єдність її функціонування в рамках певних часових інтервалів (Боков, 1990).
Ландшафтні систем характеризуються здатністю виконувати взаємопов’язану сукупність особливих функцій. Е. Німман (Niemann, 1977) запропонував розрізняти 4 групи функцій: виробничі – обмін речовиною та енергією з суспільством; антропоекологічні – ті, які впливають безпосередньо на стан людського організму через фізіологічні процеси; психічні процеси; ландескультурні – такі, що здійснюють модифікуючий або керівний вплив на перші три групи (видалення відходів, регенерація якості води та атмосфери). B.C. Преображенський (1980) виділив в ландшафті функції: ресурсовідновні, середовищевідновні, ресурсозбереження, інформаційну, естетичну. Крім того, ним виділена функція «бути умовою діяльності».
Бачиться за доцільне доповнити цей, в основному ресурснофункційний список, функціями підтримання стану гармонізації відповідної ділянки ландшафтної сфери (через екологічні – зовнішні зв’язки), безперервного ускладнення структури внутрішньосистемних зв’язків, гасіння або значного гальмування деструктивних процесів і явищ.
Наведені вище механізми функціонування ландшафтних систем у кінцевому підсумку створюють функціонально-територіальну структуру співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження природних процесів та явищ, а також діяльності людини (Дмитрук, 2004).

1. Акофф Р., Эмери Ф. О целеустремлённых системах. Пер. с англ. Под ред. И.А. Ушакова. М., Сов. радио, 1974. – 272 с.
2. Арманд А.Д. Структуры геосистем локального, регионального и глобального уровней. Состояние геосистем // Механизмы устойчивости геосистем. М.: Наука, 1992. - С. 33-40.
3. Баблоянц А. Молекулы, динамика и жизнь. Введение в самоорганизацию материи: Пер. с англ. – М.: Мир, 1990. – 375 с.
4. Боков В. А. Пространственно-временные основы геосистемных взаимодействий: Автореф. дис. д-ра географ. наук. - М. 1990. - 39 с.
5. Дмитрук О.Ю. Урбанізовані ландшафти: теоретичні та методичні основи конструктивно-географічного дослідження. - К: ВГЛ Обрій, 2004. - 240 с
6. Кремянский В.И. Методологические проблемы системного подхода к информации. М.: Наука, 1977. - 288 с.
7. Петлін В.М. Стратегія ландшафту. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. - 288 с.
8. Петлін В.М. Екологічні механізми організації природних територіальних систем. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2008. - 304 с
9. Преображенский B.C. Ландшафты в науке и практике. М.: Знание, 1980. - 48 с.
10. Сороко Э.М. Золотые сечения, процессы самоорганизации и эволюции систем: Введение в общую теорию гармонии систем. Изд. 2-е. - М.: КомКнига, 2006. - 264 с.
11.  Niemann E. Eine Methode zur Erarbeiterung der Funktionsleistungs-grade von Landschaftselementen // Arch. Naturschutz und Landschaftsforsch. 1977. Bd. 112. S. 9-14.