Дух часу, державного устрою і дослідників Чорногори

Пропонується розгляд історії досліджень Чорногори, виконаних при різних державах, в підпорядкуванні яких була ця територія, з позицій зацікавленості науковими дослідженнями держав і самих дослідників.

Частина 1

Частина 2

Частина 3

Частина 4

Скачати статтю з рисунками і таблицями у форматі MS Word одним файлом Завантажити статтю

Таку назву статті пропонуємо не задля внесення новизни у вивченість Чорногори, а радше для аналізу, вияснення аспекту впливу цінностей та пріоритетів, які пропагує держава, рівень культури її громадян, особливості виховання на характер досліджень, його результати, зрештою на життя самої Чорногори.
Почнемо, звичайно, не з найдавніших часів, коли Чорногора жила спонтанно і безлюдно. Не з часів розвитку пастерства на полонинах. Навіть не з часів Довбуша, який з своєю ватагою добре знали гори і вміло користувалися їх різноманітними принадами та можливостями власне для уникнення від державних впливів.
Почнемо з тих часів, коли після 1772 року ці терени опинилися в межах австро-угорської імперії, а інтереси розвитку господарства, потреба прокладання доріг, в тому числі залізничних, необхідність налагодження оборонних комунікацій перед загрозою сусідніх імперій заставили відрядити топографів для картографування території, вчених дослідників для всебічного її вивчення і визначення державних ресурсів, які надбала імперія з приєднанням нових територій.
Першим був недержавний дослідник – Балтазар Гакет – високоосвічений самоук геолог, географ, етнограф і медик, який відзначався свободою своїх дій, вільнодумством і досить виразним критицизмом. Він, за власним бажанням і на кошти якогось утаємниченого жертводавця [1] здійснював подорожі Альпами, потім південними регіонами Австро-Угорщини, ще пізніше Карпатами, Поділлям, Таврійськими степами. Задовольнивши свою допитливість у вивченні південних регіонів Австро-Угорської монархії Б. Гакет у1787 році перебрався на роботу (згідно з запрошенням) до Львівського університету і продовжував свої дослідження нових територій. Результатом був ряд праць про природні ресурси (поклади солі, кременю) Галичини, Поділля, Буковини. Виділимо з цього ряду чотиритомну працю з описом подорожей 1785-1795 років у Північні Карпати. Вона охоплює величезну територію від Румунії, Бесарабії, Північної Буковини, Гуцульщини, Бойківщини, Галичини до Словацьких і Польських Татр. Перший том вийшов у 1790 році, а четвертий – 1796 роках. Всі чотири томи називалися однаково Neuste phzysikalisch-politische Reisen in Jahren 1794 und 1995 durch Dacischen und Sarmatischen oder Nordlichen Karpaten. Viertel Teil. Nurnberg, 1796 (Новіші фізично-політичні подорожі в роках 1794 і 1795 через Дакські, Сарматські, або Північні Карпати. Четверта частина. Нюрнберг, 1796.) Учений пройшов ці гори пішки, винаймаючи для перевезення вантажу місцевих провідників з кіньми. Його маршрут за описа-ми першого тому приблизно відтворив І.Ровенчак [2] пролягав через1 (Путилу, Кути, Яблунів, Делятин, Надвірну і далі на Станіслав (Івано-Франківськ), а в третьому томі Кути – долина Черемошу – Путила – озеро «Чурєп» – витоки Пруту, потім на витоки Бистриці Надвірнянської і далі на Надвірну, Мізунь, Сколе, Турку, витоки Дністра, Стрілки. Вивчав не тільки природу, а й побут місцевих жителів, одяг, житла, традиції, релігійні конфесії, державне і самоврядне управління. Виявляв толерантність до українців і відстоював думку про їх автохтонність на рідних землях. В третьому томі була опублікована карта Карпатських гір, де вперше правильно нанесена уся дуга Карпат за 12 років до С.Сташіца2 [2]. Вражає величезна працелюбність вченого, його дослідницька жага, фізична витривалість у некомфортних подорожах того часу. Варте здивування також його зусилля, пером і чорнилом все написати начисто, підготувати до друку і видати буквально через рік після завершення подорожі. Разом з цим зауважуємо ставлення держави та приватних видавництв, які бачили в таких публікаціях сенс, культурну цінність, а за умови розпродажу виданих книжок – й комерційну вигоду. Окрім того тут видно ще й дух, рівень культури, потяг до знань про невідомі терени громадян держави.
Дещо пізніше своїми географо-етнографічними роботами нагадав світу про Карпати польський вчений Вінцент Поль («Праці з етнографії північних схилів Карпат», Краків, 1851),який характеризував Чорногору як край прекрасний і великий, лише дивно самотний і дикий» (Троль).
Важливу роль відіграли звичайні технічні роботи, вірніше – систематичне картографування Галичини разом з Карпатами, в час якого були вперше виконані інструментальні площинні проміри рельєфу, точно на-несені на карту (штриховим способом) хребти з їх вершинами, річкові долини, записані назви географічних об’єктів. Надалі ці карти уточнювались, військовими відомствами створювалися нові карти з зображенням рельєфу з допомогою ізогіпс. До речі нулем відліку висот служив тоді рівень Адріатичного моря, через що на старих картах вершину Говерли позначено висотою 2058 м3. По цих картах працювали не тільки дослідники, а й проектанти доріг в долинах (шосейних та залізничних), мостів, в тому числі високих віадуків (приклади – у Ворохті), і в горах – військово-комунікаційних, зокрема для перетягування гармат. До речі, гірські дороги «горизонтальки» були прокладені так вдало і так надійно вимощені, що слугують найлегшими для пішого проходження до сьогодні.
Нова німецька географія, розвинута працями Карла Ріхтера та його учнів (Ф.Ратцеля, Ф.Ріхтгофена,Ф.Геттнера) з їх орієнтацією на вивчення ландшафтів, як територіальних просторів, окремостей, формацій, у яких всі компоненти взаємозв’язані і творять певну єдність вплинули на характер подальших досліджень, що проявилося в переході від маршрутно-описового загально-географічного до регіонального детального покомпонентного вивчення територій. Не тільки в Німеччині, а й в Австро-Угорщині та й інших країнах світу виробився культ науки та пошана до науковців через їх успіхи в здобутті нових фактів, нових ресурсів, розвідані поклади корисних копалин, виведені нові системи землеробства, нові промислові технології. Засоби пересування і зв’язку. Ще до розпаду Австро-Угорської імперії вивчення Галичини дуже інтенсифікувалося: настільки, що перша світова війна їх не зупинила.
Серед інших площинних картографувань виконувались великомасштабні геологічні дослідження і (П. Тітце, В. Уліґ, Л. Савіцкі, Ст. Павловскі, Р. Зубер створення геологічного атласу Галичини (А.Ломницький), дослідження рослинності лісів (Г. Запалович, Е. Волощак, Ф. Пакс).
Після війни 1914 1918 років, коли в Чорногорі протистояли позиції австрійської і російської армій4, Польща відновила свою державність в частині Галичини, почала відновлення своїх порядків і здійснила демаркацію кордону з Чехією по головному хребту – там, де зараз проходить границя між Івано-Франківською та Закарпатською областями України.
У міжвоєнний період в Карпати і Чорногору прибула потужна хвиля польських вчених з Кракова, Варшави, Львова. Польським військовим інститутом перероблялися (з уточненням) австрійські карти, створювалися нові топографічні карти з градусною і координатною сітками, ізогіпсами і відповідною об’єктовою детальністю, в які вписувалися полонізовані топоніми і гідроніми.
В Чорногорі працювали геологи Г. Тейсейр, Є.Новак, геоморфологи Є. Чижевскі, Є. Кондрацкі, географи С.Кульчиньскі (Чорногора як резерват природничий, 1926), ботаніки Б.Павловскі, А. Сьродонь, ґрунтознавець В. Сведерскі, В.Шафер та інші
Яскравими прикладами такого вивчення в Чорногорі були роботи польських вчених міжвоєнного часу. Зокрема, монографія Богдана Свідерського «Геоморфологія Чорногори» 1938 року з доданою кольоровою картою, на якій детально показані літологічні смуги різного складу палеогенового та крейдового періодів), геоморфологічні відклади зледенінь четвертинного періоду, конуси виносів, виступи скал, тильні стінки карів, та інші деталі. Усі спеціальні елементи нанесені на топографічну основу з ізогіпсами, що виявилося вельми цінним картографічним матеріалом для польових робіт вузівських науковців і студентів у Чорногорі протягом усього радянського часу з його гіпертрофованим ставленням до секретності карт.
Карта Свідерського також свідчить про виняткову працелюбність, прецизійність у роботі, високий рівень наукової підготовки і, наголошую, добросовісності та відповідальності. Пішки, без космо-, чи аерознімків точно нанести усі морени, ніші, обвали, осипища, джерела, границі лісу, криволісся, трав, оголених скал можна було тільки заглянувши у кожен закуток Чорногори. Ця карта і монографія в цілому – зразок дослідницької роботи.
Подібно детально працював і А. Сьродонь, який вивчав верхню границю лісу у Чорногорі, зокрема за напрямком орієнтації крон смерек картографував напрямки пануючих тут вітрів.