Дух часу, державного устрою і дослідників Чорногори

Пропонується розгляд історії досліджень Чорногори, виконаних при різних державах, в підпорядкуванні яких була ця територія, з позицій зацікавленості науковими дослідженнями держав і самих дослідників.

Частина 1

Частина 2

Частина 3

Частина 4

Скачати статтю з рисунками і таблицями у форматі MS Word одним файлом Завантажити статтю

Іншою особливістю наукових досліджень була неможливість чи трудність здійснити публікації результатів проведених досліджень. Звіти про виконані за державні кошти роботи вважались «закритими», осідали у відповідних відомчих фондах і відсилались в єдиний московський Центр науково-технічної інформації (ЦНТІ). Тепер у Москві є вся інформація про результати проведених досліджень, в тому числі і про запаси корисних копалин, а в Україні, де такого ЦНТІ не було, організації трансформовувались, передислоковувались, ця інформація виявлялася втраченою.
Ще однією особливістю науки радянського часу було захоплення мас-штабними проблемами, великими комсомольськими будовами, освоєнням Сибіру, цілинних земель Казахстану, тотальна меліорація земель – і туди йшли кошти та спрямовувались вчені. Хіба можна звертати увагу держави на якусь там Чорногору, якщо цілі Карпати займали на карті Радянського Союзу малопомітний закуток. Його б у планових органах Москви і не бачили б, якби це не пригранична територія, яку слід тримати на замку і в збройній готовності, якби тут жили якісь інші люди, а не українські з їх політичними і моральними переконаннями.
Звичайно, що і в цих умовах були і високоякісні дослідження, що залежало перш за все від особи дослідника, його совісті і наукової честі. Проте кращі позиції в суспільстві здобували таки пристосуванці. Позбутися цього стану в наукових сферах важче, ніж скотитися до нього. Потрібна зміна духу суспільства, а він був зламаним і викривленим, заляканим.
Добрими успіхами в післявоєнний час відзначилися геологи. Ними були складені і видані карти усіх Українських Карпат і прилеглих районів масштабу 1: 200 000, як нафтогазоносного району, карти розривних порушень, неотектонічних рухів, переглянуто уявлення про генезис і будову Карпат: Створювались також великомасштабні (1 : 25 000) геологічні карти. Геологами складались також (як державне замовлення) геоморфологічні карти. Листи 1: 50000 такої карти на Чорногору виконав Віталій Ващенко – досвідчений геолог-польовик, син професора А.Т. Ващенка, колишнього завідувача кафедри економічної географії Львівського університету.
В Чорногорі продовжувала свої дослідження Пожижевська ботанічна станція, тепер підпорядкована інституту ботаніки ім. акад. Холодного. Там працювали видатні ботаніки К.А. Малиновський, В.І. Комендар, академік М.А. Голубець, зоологи М.П.Рудишин, К,А. Татарінов, Й.Царик та багато інших.
Поруч (вище по «язику» Пожижевської) була збудована найвища в Українських Карпатах державна метеорологічна станція Пожижевська, згодом переіменована в сніголавинну метеорологічну станцію (почала свою роботу з 1958 p.).
Свої аспірантські дослідження в Чорногорі проводив майбутній завідувач кафедри фізичної географії, майбутній засновник Чорногірського географічного стаціонару Г.П.МІллер. він склав першу ландшафтну карту Чорногори (з ретельним використанням карти Б.Свідерського), розробив методику ландшафтного картографування гірських територій. Унікальною залишається його робота з вивчення озер Чорногори, коли промірні роботи він виконував з надувного човна, якого носив на собі. Автор цих рядків, що був разом з Г.МІллером в Карпатах ще в 1962, а пізніше в 1964 і 1965 роках засвідчує ,що польові умови для дослідників Карпат від цих часів змінилися мало, дещо покращившись. Такі ж дощі, грози, холод, вітер і життя в наметах. Відсутність туристів, відірваність від комунікацій, зв’язку (про мобільні телефони не чули!), мало стежок, дороги лише для лісовозів. Найлегша стежка в гори – по каміннях потоків, коли погода не дощова.
Спуск з гір до найближчих Ворохти чи Рахова займав два дні, якщо не вдасться під’їхати на підскакуючій платформі лісовоза. Відома студентам-географам останніх трьох десятиліть дорога Ворохта–Завуєла–Заросляк – типова гірська дорога в долині Прута, вузька, вся у вибоїнах і калюжах. Вузькоколійка, що була прокладена за австрійського управління до теперішнього місця розташування ЧГС уже була розібрана. Працював форельник Форещанки з повним циклом вирощування риби від малька до товарної риби і маточних рибин. При форельному господарстві у 1962 році уже був новопобудований прекрасний дерев’яний будинок «урядової дачі» в карпатському стилі, що стоїть до тепер.
То ж не дивно, що Г. Міллеру, який любив Чорногору, ходив по ній, хотілося мати якийсь притулок в цьому регіоні: притулок для себе і колег-дослідників, для студентів – практикантів. Коли ж випала така нагода при виселенні з новоствореного заповідника (тепер Говерлянське лісництво Карпатського природного національного парку) відпочинкової бази одного з Івано-Франківських заводів, то Г. Міллер приклав усіх зусиль, щоб ця відпочинкова база стала базою практики студентів географічного факультету Львівського університету, а також базою стаціонарних наукових досліджень. Першими дослідниками, що цілеспрямовано готували наукову базу для проведення тут навчальних практик були молоді лаборанти кафедри фізичної географії Олег Федірко (тепер доцент) та Марія Мілянич, що разом з студентами Ю. Скибою та М. Галасом провели літо 1977 року в наметах і склали великомасштабний детальний профіль – трансект від теперішнього стаціонару (ЧГС) через хребет Козмеска і Заросляк до Говерли. Пізніше О.Федірко вивчав прояви лісопатологічних явищ в Чорногорі і виявив їх максимальну приуроченість до ландшафтних границь, що стало одним з предметів захисту його кандидатської дисертації.
Вже у 1978 році вже можна було ховатися від негоди в будиночках-вагончиках стаціонару, хоча в багатьох місцях плоскоопуклі дахи протікали і в кімнатках-купе стояла вода.
Облаштування стаціонару почали з ремонту дахів, вікон, щоб зберегти від розвалу прогнилі конструкції будиночків. Важливим пунктом стало закладення метеостанції, яка була запроектована нами за дорученням Г.МІллера, тоді вже завідувача кафедри фізичної географії і облаштування її стандартними приладами з запасів Розтоцького ландшафтно-геофізичного стаціонару (керівник Б.Муха) географічного факультету, який функціонував уже 10 років. Сюди ж були довезені новопридбані дистанційні метеостанції (М 47), анеморумбограф, установка актинометрична реєструюча (УАР) - два комплекти, Х-інтегратори, гідрометричні млинки, самописець рівня води «Валдай» та інші. Для налагодження стаціонарних досліджень на стаціонар був відряджений випускник факультету інженер В.М. Петлін, (тепер професор), який організував дослідження взаємозв’язків між фаціями за своєю програмою і методиками.
Належне проведення практик стало можливим і кожного літа тут бувають півтори-дві сотні студентів для проходження навчальних та виробничих практик.
З використанням цієї бази і ботанічної станції Пожижевська провів свої мікрокліматичні та снігомірні дослідження Платон Третяк (тепер професор), експлуатуючи своє здоров’я та ентузіазм. На собі він розніс по схилах хребта метеорологічні будки, встановив там термографи і гігрографи, розставив снігомірні віхи з набитими 10-сантиметровими планками для спостереження за висотою снігу через бінокль. Усі роботи він виконав так, що їх результати лягли в основу його кандидатської дисертації.
В субальпійській зоні і на полонинах Чорногори проводила свої дослідження представників аркто-альпійської флори Богдана Сенчина (нині доцент). Дивно було бачити дві маленькі жіночі фігури в білих халатах (Богдана разом з мамою – також ботаніком) на фоні безлюдних масивних і крутих схилів Чорногори, що зосереджено схилялись над своїми травинками. Працювали безстрашно, з високою мірою відповідальності за результат, навіть з фанатичною відданістю справі.
Подібно одинока постать молодого Павла Шубера (нині доцент), що саперною лопатою роздовбував ґрунтові розрізи на чорногірських схилах з метою набрати повний наплічник зразків і відвезти до Львова в лабораторію, щоб аналітично доказати залежність властивостей ґрунтів від властивостей геологічних порід, на яких вони сформувались.
У 1984-87 роках стаціонар слугував базою для Чорногірського полігону проведення досліджень з наземного забезпечення дистанційного зондування (за державним договором з Інститутом космічних досліджень в Москві та Інститутом прикладних проблем механіки і математики у Львові). Керівник теми – Б. Муха. Тоді силами студентів та співробітників були проведені посезонні (в тому числі і зимові) мікрокліматичні та актинометричні вимірювання, складена нова детальна великомасштабна ландшафтна карта верхів’я басейну Прута з використанням доброї топографічної основи та аерознімків.
Отже, в радянський час дослідження Чорногори здійснювалось з допомогою держави геологічні, геоботанічні та метеорологічні. Географічні ж дослідження здійснювались на власному ентузіазмі, часами з нещадною самоексплуатацією, фізичним надривом та ризиком для здоров’я, нехтуванням небезпеками, можливо під впливом пропаганди «корчагінського» переборювання труднощів ради досягнення поставленої мети. Не радянська держава, а дух, спосіб життя науковців, їх бажання здобути нові знання, зробити новий крок у вивченні території і власному самоутвердженні принесли плоди поступу у вивченні Чорногори.
Дослідження Чорногори в час незалежної України не відзначились значним поступом. Різко зросла кількість туристів у горах, масові сходження на Говерлу уже не з спортивного самовипробування чи тренінгу, а під впливом патріотичних поривів – найвищий пункт Держави Україна. Проте посилилась туристична дигресія схилів. Розбудовується спортивна база Заросляк, зайнявши колись заліснену ділянку схилу під лижний спуск для могулу і вільного стилю катання.
Систематично відвідують Чорногору польські, чеські, німецькі, прибалтійські та російські туристи.
У червні 1997 року, за рік до своєї смерті, відвідав Чорногору польський карпатолог, професор Варшавського університету Єжи Кондрацкі, який ще студентом працював тут під орудою Б.Свідерського. Не забуду того враження, яке справили на мене його одинокі, повільні і урочисто-шанобливі при знятому в дощ капелюсі аплодисменти до панорами гір, що відкрилися з нижнього Заросляцького кару. Він аплодував цим горам і своїй юності.
У 2003-2004 роках в Чорногорі працювала група студентів географів Ягеллонського університету Кракова, які провели збір досить різносторонніх географічних фактів, провели короткочасові топокліматичні вимірювання, про що вже в 2006 році Інститут просторової географії Ягеллонського університету видав дбало оформлену і кольорово ілюстровану монографію «Чорногора. Природа і людина» об’ємом 230 сторінок за редакцією Матеуша Тролля. Це не приватна справа. Це демонстрація престижу держави і своїх можливостей.
Робота ще одного польського дослідника з Варшавського університету Януша Гудовського здійснюється вже протягом десятка років. В Чорногорі (разом з львівським географом і автором кількох монографій про рослини Чорногори Ю.Нестеруком) він вивчає пастерство – життя і способи ведення господарства пастухами з полонин. Він це робить також і в Румунії, Іспанії, африканських країнах. Опублікував кілька праць на цих матеріалах. Це також не можна зробити без підтримки держави.