Індія

Індія. Загальна характеристика. Місце у світі. Природні умови Індії

Населення Індії

Загальна характеристика господарства Індії. Сільське господарство Індії

Промисловість Індії. Транспортна система Індії

Нематеріальна діяльність. Туризм в Індії

Внутрішні відмінності та міста Індії. Північний Захід. Делі.

Внутрішні відмінності та міста Індії. Північний Схід. Колката (Калькутта). Центр.

Внутрішні відмінності та міста Індії. Захід. Мумбай (Бомбей). Південь.

Загальна характеристика господарства

Для Індії — країни стародавньої цивілізації — зараз характерні всі риси слаборозвиненості, як їх визначає ООН. В XX ст. в країні з'явилися сучасні підприємства, виробництво засобів виробництва, атомні й космічні дослідження тощо. Проте сотні мільйонів людей тут все ще зв'язані з допотопними формами праці, виробництва й капіталу, з архаїчними традиціями, побутом і ціннісними орієнтаціями. Якщо брати абсолютні показники, то Індія стоятиме в числі перших у світі. Це стосується площі орних земель і зрошуваних територій, виробництва рису, пшениці, олійних, цукрової тростини, джуту, чаю, поголів'я великої рогатої худоби, довжини залізниць. Але в розрахунку на одного жителя ці показники будуть серед найнижчих у світі. ВНП Індії становить 320 млрд доларів США (15 місце в світі), а в розрахунку на одного жителя — 340 доларів США (138 місце).

Структура господарства Індії є відсталою. Головне місце продов¬жує займати сільське господарство. Його частка у ВНП — 30 %, у зайнятості населення — 65 % (218 млн чоловік). На обробну промисловість припадає 18 % ВНП і 9 % зайнятих (29 млн чоловік). Враховуючи реальне становище в країні, уряд підтримує плановий державний сектор, який включає стратегічні і високотехнологічні напрямки та найважливішу інфраструктуру.

Для Індії характерна слабка участь у міжнародному поділі праці і відстала структура товарообігу. В експорті головна роль належить текстильним виробам, товарам кустарно-ремісничого виробництва і продуктам сільського господарства. Експорт машин невеликий. В імпорті перші місця посідають нафта і нафтопродукти, машини і прилади, продукти хімії, добрива. В колоніальну епоху головним торговим партнером була метрополія — Великобританія, зараз — США, Японія, країни Західної Європи, Австралія та «азіатські тигри». Торгівля з сусідніми країнами мінімальна. В 60-х роках найважливішим торговим партнером Індії був Радянський Союз. За допомогою Радянського Союзу (в тому числі коштів, обладнання і спеціалістів з України) в Індії були побудовані найбільші об'єкти її важкої промисловості. Частка Індії у зовнішньоторговому обігу України в 1995 р. становила 0,8%.

Сільське господарство

Це головне заняття індійського населення зараз і в найближчому майбутньому. Аграрні відносини, техніка і агротехніка здебільшого доіндустріальні. Виробництво дрібне і трудоінтенсивне. Розміри господарств, як правило, не перевищують 1 га і на одного працездатного в середньому припадає 0,7 га орних земель. Продуктивність і товарність низькі. Незважаючи на низку позитивних зрушень, для більшості селян, як і 3000 років тому, знаряддям праці є дерев'яне рало і серп, паливом — гній та солома, транспортом — віл або буйвіл, формою обміну — бартер. Третина сільських жителів не має власної землі і є наймитами. Безперечним досягненням незалежної Індії стала так звана «зелена революція» (впровадження високоурожайних культур) і будівництво сучасних іригаційних систем. Завдяки цьому країна значно збільшила виробництво зерна, ліквідувала загрозу періодичного голоду і практично забезпечує себе продовольством, хоча рівень його споживання продовжує залишатися низьким.

Природне середовище Індії дозволяє займатися землеробством упродовж всього року. Реалізувати цю можливість і одержувати два, а то й три врожаї на рік на більшості території можна лише за допомогою штучного зрошення. Воно існує тут з давніх часів. Нині за розмірами зрошуваних земель (75 млн га) Індія посідає з Китаєм перші місця в світі. Неодмінні атрибути ландшафту країни — греблі, канали, колодязі, водосховища. Серед іригаційних систем є старі, архаїчні, і нові, сучасні. Найбільш сучасні канальні іригаційні системи характерні для Пенджабу, межиріччя Ґанґу і Джамни, дельт Ґодаварі, Крішни і Кавері. В долинах Ґанґу поширені також колодязі або свердловини, які використовують підземні води. На Декані з його річками, які мають несталий режим, поширені постійні чи тимчасові примітивні водосховища — «танки».

У структурі сільського господарства, як і всюди в мусонній Азії, різко переважає рослинництво. Для його потреб використовують половину площі країни — 168 млн га. Сільськогосподарські роботи на більшій частині території починаються у червні з приходом мусонних дощів. Урожай, що достигає з липня-серпня до вересня-грудня, відомий під назвою «хариф», а той, що з жовтня-грудня до лютого-березня — «рабі».

Вирощують різноманітні культури, але домінують зернові. Про обсяги збору свідчать такі дані: рис очищений — 73 млн т (друге місце після Китаю), пшениця — 57 млн т. Всі зернові разом — це 166 млн т, а з бобовими — 180 млн т. Рис — культура сезону «хариф». Його вирощують скрізь, але панівною зерновою культурою він є лише в районах з річною сумою опадів понад 1000 мм. Це північний схід і узбережжя. Як правило, це густозаселені райони, і рис споживається на місці. Пшениця, навпаки, — головна товарна зернова культура. Найбільша концентрація її посівів у Північно-Західній Індії, де її вирощують в сезон «рабі» на зрошуваних землях. Тут проходить важлива для світового господарства межа, на схід від якої у вологій мусонній Азії аж до Японії основною культурою і продуктом харчування є рис, на захід — у країнах Середнього Сходу, Середньої Азії, Північної Африки і більшої частини Європи — пшениця. Просо (його сортів багато), як більш посухостійку зернову культуру, вирощують на плоскогір'ї Декан, де опади нерівномірні, а іригація розвинена слабо. Це культура сезону «хариф».

Крім зернових, вирощують багато бобів (джерело білків), овочів і фруктів, прянощів, олійних (джерело жирів), цукрову тростину. Серед овочевих і плодових культур — червоний перець, баклажани, капуста, манго, апельсини, папайя, банани. Головні олійні — арахіс, сезам (кунжут), рицина, гірчиця, льон. Олію одержують також з насіння бавовнику і кокосових горіхів. Долину Ґанґу вважають батьківщиною цукрової тростини, її збирають в Індії найбільше в світі.

Серед непродовольчих культур найважливішими для Індії є бавовник, джут і тютюн. Тютюн (це в основному дешеві сорти) розрахований на місцевий попит. Бавовник і джут — головні товарні культури індійського сільського господарства. Як джерело сировини для текстильної промисловості, вони відіграють величезну роль в економіці країни. Бавовник вирощують у західній частині Індії. На північному заході (в Пенджабі і на Індо-Ґанґському вододілі) застосовують штучне зрошення. Західна частина Декану (район деканських лав з його грунтами-регулами) — найбільший у світі район неполивного бавовництва. Джут з його міцними і грубими волокнами потребує багато тепла й вологи і дуже виснажує ґрунт. Батьківщиною його є дельта Ґанґу і Брахмапутри. І зараз це найголовніший район вирощування джуту в світі.

На півдні Індії поширені плантаційні культури. Вирощують пря¬нощі, хінне дерево, кокосову пальму, кавове дерево, каучуконоси тощо. Індія відома як виробник горіхів кеш'ю і бетеля. Особливе місце в Індії займає культура чаю. Як виробник чаю, країна посідає перше місце в світі і є найбільшим його експортером. Якщо рис, пшеницю, цукрову тростину, бавовник індійці знали з давніх часів, то культура чаю запроваджена тут лише в XIX ст. англійцями. Чудові умови для вирощування чаю мають добре зволожені гірські схили з дренованими червоноземами на північному сході і на півдні. Найбільш відомі дарджілінзький і ассамський чай (район Гімалаїв і плато Шиллонг) та нілгірський чай (район південних брилових гір).

Тваринництво Індії розвивається в дуже складних умовах. У країні найбільше в світі поголів'я великої рогатої худоби: 196 млн биків і корів і 77 млн буйволів і буйволиць — 1/5 світового поголів'я. Крім того, нараховують ще 45 млн овець і понад 100 млн кіз. Велика рогата худоба використовується перш за все як тяглова сила в полі і для транспортування вантажів.

Головними продуктами тваринництва є шкіри, овеча та козяча вовна і лише частково молоко та масло. Індійці — вегетаріанці. Виробництво яловичини взагалі не має товарного значення. Багато проблем виникає також через те, що індуїзм вважає корову священною твариною і забороняє її забій. Дуже напруженим є кормовий баланс тваринництва. На алювіальних рівнинах, де сконцентрована більша частина населення і відповідно більша частина великої рогатої худоби, все розорано і пасовищ практично немає.

У вегетаріанському харчуванні індійців найбільше значення мають рис, боби, різні каші і перепічки, овочі з прянощами, олія, кисле молоко, риба. Річний вилов риби в країні — 4,5 млн т. Експортують чай, продукти плантаційного господарства (кава, горіхи кеш'ю, прянощі тощо), тютюн і рибні продукти.