Індія

Індія. Загальна характеристика. Місце у світі. Природні умови Індії

Населення Індії

Загальна характеристика господарства Індії. Сільське господарство Індії

Промисловість Індії. Транспортна система Індії

Нематеріальна діяльність. Туризм в Індії

Внутрішні відмінності та міста Індії. Північний Захід. Делі.

Внутрішні відмінності та міста Індії. Північний Схід. Колката (Калькутта). Центр.

Внутрішні відмінності та міста Індії. Захід. Мумбай (Бомбей). Південь.

Промисловість Індії

Структура індійської промисловості відбиває як відсталість, так і досягнення країни. В обробній промисловості розрізняють три великі групи виробництв: кустарне і дрібне, традиційне фабрично-заводське і нові галузі важкої промисловості.

Кустарне і дрібне виробництво є пережитком доіндустріальної епохи, що зберігся в умовах дуже низької вартості робочої сили і дуже низької купівельної спроможності населення. Індійські кустарі відомі тонкими шовками, килимами, ювелірними виробами, різьбленням по слоновій кістці, чеканкою по металу. Проте це лише невелика і другорядна частина їхньої продукції. Головне їх призначення — задоволення повсякденних потреб майже мільярдного населення.

Сільська домашня промисловість заснована на праці однієї родини: вона очищає рис, давить олію, вичиняє шкіри, відтоплює масло, виробляє неочищений цукор. Важлива роль у селах ковалів, теслярів і гончарів. Значне місце посідає ручне прядіння і ткацтво.

Дрібна промисловість у містах виробляє сільськогосподарський реманент і вози, ручний інструмент, посуд, меблі та інші предмети домашнього вжитку, шкіряні товари і взуття, дрібні залізні вироби, мило, сірники, цигарки тощо. Частка кустарного і дрібного виробництва в усій промисловій продукції весь час знижується, але й досі стоїть на рівні 1/3 — 1/4. В ньому зайнято мільйони чоловік і його географія збігається з розміщенням населення. В Індії немає жодного міста чи села, в якому не було б кустарів, ремісників і дрібних виробників.

Традиційна фабрично-заводська промисловість з використанням машин і найманої праці зародилася в Індії ще в колоніальну епоху. Вона охоплює галузі легкої і харчової промисловості: бавовняну, джутову, цукрову, олійну, чайну, шкіряно-взутгєву, а також деревообробну та інші. Географія цих галузей тісно пов'язана з розміщенням відповідних сировинних зон. Найголовнішими є бавовняна і джутова. Близько 15 млн чоловік зайнято в текстильній промисловості і її частка у вартості всього промислового виробництва становить майже 20 %. Близько сотні міст, розташованих у зонах вирощування бавовнику в західній частині країни, мають текстильні фабрики. Джутове виробництво, навпаки, вирізняється великою концентрацією в метрополітені Калькутти.

Нові галузі важкої промисловості з'явилися в Індії вже в другій половині XX ст. і є безперечним її досягненням. Як правило, вони представлені новими сучасними підприємствами, що створювалися при фінансовій і технічній допомозі колишнього Радянського Союзу та західних держав. Чимало з них є державною власністю. По суті, заново створені чорна металургія, алюмінієва, нафтопереробна і хімічна промисловість, більшість галузей машинобудування.

Виплавка сталі досягла 13 млн т, алюмінію — 0,5 млн т. З п'яти великих металургійних комбінатів чотири (в Бокаро, Дурґапурі, Роуркелі і Бхілаї) побудовані за роки незалежності. Лише один комбінат у Джамшедпурі існує з початку століття. Всі комбінати мають чудову залізорудну базу, але забезпеченість країни коксівним вугіллям незадовільна.

В машинобудуванні визначилися декілька напрямів. Транспортне машинобудування представлене головним чином виробництвом рухомого складу для залізниць, мотоциклів і велосипедів. Випуск автомашин становить 330 тис. одиниць на рік. Виробляється устаткування для легкої і харчової галузей. Зростає випуск продукції, розрахованої на масовий внутрішній ринок — помпи, водоміри, електролампи, вентилятори та інша побутова електротехніка, швейні машини, годинники тощо. Новим є поява важкого машинобудування і приладобудування (устаткування для металургійних заводів і шахт, теплових і гідроелектростанцій). Серед слаборозвинених країн тільки Китай та Індія мають важке машинобудування.

Розміщення нових галузей промисловості характеризується трьома моментами. Великими їх центрами стали найбільші міста — Мумбай (Бомбей), Калькутта, Ченай (Мадрас), Банґалор. Одночасно, практично на «порожньому» місці, виникло до двох десятків нових сучасних індустріальних центрів, насамперед центрів металургії та хімічної промисловості. Крім того, в Індії сформувався великий район важкої промисловості в долині річки Дамодар і на плато Чхота-Наґпур.

Розвиток обробної промисловості Індії стримується передусім вузьким платоспроможним внутрішнім ринком. На світовому ринку найбільш конкурентними виявилися товари традиційних галузей з низькою заробітною платою, в першу чергу текстильної (бавовняні і джутові вироби та одяг). Експортують також товари шкіряно-взуттєвої промисловості, спортивні товари, килими, вироби кустарів і ремісників. Специфічна експортна галузь — ювелірна: ввозять велику кількість алмазів, інше дорогоцінне і напівдорогоцінне каміння, а експортують його у вигляді готових прикрас. Частка продукції машинобудування і хімічної промисловості в експорті також потроху зростає. З мінеральної сировини вивозять залізну і марганцеву руди та слюду.

Енергетика. Характерні її риси — недостатня забезпеченість власними ресурсами, відстала структура енергобалансу і низький рівень споживання енергії. Володіючи 16% світового населення, Індія має тільки 2,5% розвіданих паливних ресурсів. Основне мінеральне паливо Індії — вугілля. Найважливіші родовища знаходяться на північному сході в долині річки Дамодар. Нафту видобувають у штаті Ґуджарат, на шельфі біля Мумбаю, і значно менше в штаті Ассам. Гідроенергетичний потенціал досить значний за рахунок гімалайських річок. ГЕС побудовані поки що в найдоступніших районах Західних Ґатів і південних брилових гір. Майже половину енергії Індія все ще одержує за рахунок непромислових джерел: дрова, кізяк (гній), відходи рослинництва, м'язова сила тварин.

Видобуток вугілля становить 300 млн т, нафти — 30 млн т (і 30 млн т імпортується). 71% електроенергії виробляють ТЕС, 27% – ГЕС, 2% — АЕС. Загальне споживання енергії в розрахунку на одного жителя становило тільки 320 кг у вугільному еквіваленті. Перспективними для Індії є використання вітрової, сонячної та біогазової енергії.

Транспорт

Транспортна система Індії враховує її розміри і відповідає рівню розвитку. Головний вид транспорту — залізниці, які побудовані ще в XIX ст. в інтересах англійського панування. Довжина їх перевищує 60 тис. км (четверте місце в світі). Найгустіша мережа залізниць на Індо-Ганґській рівнині, найважливіше значення мають лінії: Делі — Мумбай, Делі — Калькутта, Калькутта — Мумбай.

Колись розвинений водний транспорт на річці Ґанґ занепав внаслідок конкуренції залізниць.

Автомобільний транспорт нерозвинений. Причини — відсутність автопарку і доріг з твердим покриттям, брак пального.

Повітряний і морський транспорт тільки почали розвиватися і їх значення особливо важливе в зарубіжних зв'язках. Найбільшими морськими портами є Мумбай, Калькутта, Ченай, спеціалізованими — Кандла, Мармаґан, Кочин, Вішакхапатнам, Парадіп. Найбільші аеропорти знаходяться в Делі, Мумбаї і Калькутті.

Покладено початок трубопровідному транспорту: один нафтопровід тягнеться від Аравійського моря до центральної частини Індо-Ґангської рівнини, другий — сюди ж з Ассаму і від Калькутти.

Поряд з сучасними видами транспортна система Індії включає і доіндустріальні види — гужовий і в'ючний, і їх роль дуже значна. Мільйони тонн вантажів перевозять і переносять бики, буйволи, віслюки, мули, яки, верблюди, слони, носильники і рикші. Географія цих транспортних засобів зумовлена розміщенням населення і природним середовищем.