ПІВНІЧНИЙ СХІД. Ця зона охоплює 21% території і 26% населення країни. Найбільшими штатами тут є Біхар, Орисса, Західна Бенгалія та Ассам. Господарське життя концентрується в долині Нижнього Ґанґу, в його дельті, а також на плато Чхота-Наґпур. Ассамо-Бірманські гори і гірська Орисса вкриті непрохідними вологими лісами, де проживають невеликі народності і племена, рівень розвитку яких надзвичайно низький. У національному масштабі Північний Схід виділяється як основна зона рисосіяння, провідний виробник джуту і чаю. Тут знаходиться Калькутта і головний район важкої індустрії з багатими енергетичними і сировинними ресурсами.

Рис, джут і чай — найважливіші сільськогосподарські культури Північного Сходу. Вирощують понад 2/5 рису, 3/4 чаю і весь джут Індії. Джут і чай, як товарні та експортні культури, мають загально¬національне значення, рис — споживча місцева культура. Природні умови Північного Сходу (алювіальні ґрунти, максимальна в країні кількість опадів, фактична відсутність сухого сезону) дають можливість збирати 2-3 врожаї рису впродовж року без штучного зрошення. Це зумовило високу густоту населення (в середньому 500- 800 чоловік на 1 км кв). Величезний «тиск на землю» сприяє збереженню доіндустріальних аграрних відносин і заважає модернізації виробництва. В сільській Індії Північний Схід є найвідсталішим і найбіднішим і, одночасно, найзаселенішим.


КОЛКАТА (КАЛЬКУТТА, 15 млн жителів) належить до найбільших міст не тільки Індії, а й світу. Місто засноване в 1690 р. англійцями і до 1911 р. було столицею Британської Індії. Розташування Калькутти на субконтиненті ексцентричне, клімат її дуже важкий для європейців, але саме через неї до відкриття Суецького каналу проходив найзручніший шлях для колонізаторів у долину Ґанґу. Калькутта, через яку викачувалися незліченні багатства, відразу перетворилася на цитадель англійського капіталу в Індії, у важливий торгово-фінансовий і промисловий центр та порт.

Економіко-географічне положення Калькутти в незалежній Індії змінилося. При поділі Британської Індії в 1947 р. Калькутта втратила значну частину свого найближчого хінтерланду, яка нині є територією Банґладеш. Місто розташоване на лівому березі одного з рукавів дельти Ґанґу — на річці Хуґлі за 225 км від моря. В результаті зміщення русла Ґанґу в Хуґлі надходить дедалі менше води, вона міліє і це обмежує тоннаж суден, які можуть заходити в порт. Спроба змінити становище шляхом будівництва греблі на Ґанґу і аванпорту на Хуґлі вирішує справу лише частково. І все ж значення Калькутти для Індії залишається величезним. Це фінансово-торговий, промисловий, транспортний, науковий і культурний центр.

Промисловий профіль Калькутти представлений всіма галузями, які є в Індії. Ще в колоніальну епоху величезних розмірів тут набула джутова промисловість — одна з двох головних галузей тодішнього фабричного виробництва. Зараз концентрація текстильних (джутових) фабрик тут одна з найбільших у світі. Одночасно в місті розвинулися металообробка, різноманітне машинобудування і хімічне виробництво, а також галузі, продукція яких розрахована на місцевий попит. Більша частина промислових підприємств розміщена в приміській зоні, яка простягнулась майже на 100 км уздовж обох берегів Хуґлі на північ від Калькутти. У власне Калькутті знаходяться фінансово-торгові, наукові та культурні заклади, а також підприємства третинного сектора економіки.

Калькутта набула слави через свої соціальні контрасти. Тут немає старого міста, але райони, де живе основна маса населення, різко відрізняються від багатого і респектабельного центру.

Безробіття і злиденність поєднуються з відсутністю елементарних зручностей, антисанітарією і величезною скупченістю людей. Густота населення досягає неймовірних розмірів — 4000 чоловік на 1 га. Повільно розв'язуються численні проблеми міського господарства, особливо транспорту. Вулиці займають лише 6% території Калькутти (у більшості великих міст світу — 24-30%).


Промисловий комплекс Дамодарської долини і плато Чхота-Наґпур розташований на захід від Калькутти на стику штатів Західна Бенгалія, Біхар і Орисса. Ця північно-східна частина Декану унікальна в Індії за розмірами і різноманітністю мінерально-сировинних ресурсів. Тут видобувають 3/4 вугілля країни, зокрема все коксівне, і 2/3 залізної руди, а також слюду, хроміти, боксити, марганець, мідь, уран, неметалічні копалини. Головним є поєднання вугільного басейну долини річки Дамодар і залізорудних басейнів плато Чхота-Наґпур. За роки незалежності тут утворився вугільно-металургійний комплекс виробництв, який називають «індійським Руром». Він включає видобуток палива і сировини, ТЕС і ГЕС, чорну та кольорову металургію, хімічну і цементну промисловість, транспортне і важке машинобудування. Цей промисловий комплекс є унікальним в Індії і, якщо не брати до уваги Китай, єдиним у слаборозвинених країнах. Для району не характерні легка і харчова промисловість, кустарне і дрібне виробництво. Промисловий ландшафт тут досі своєрідний. Часто гірницькі селища і навіть великі міста з усіх боків оточені джунглями або масивами примітивного землеробства.

Серед півтора десятка міст району, з яких переважна більшість молоді, виділяються Джамшедпур, Дурґапур і Ранчі. Джамшедпур виник ще 100 років тому як перший в Індії металургійний центр. Зараз промислова структура міста вже різноманітна — метал, труби, локомотиви, сільськогосподарський реманент, автомобілі, хімікати. Дурґапур — нове місто з металургійним комбінатом, заводами спеціальних сталей і гірничошахтного устаткування. Ранчі — новий важливий центр машинобудування країни з заводами важкого машинобудування, литва і поковок та важких металорізальних верстатів. У ньому знаходиться проектний інститут машинобудування.


ЦЕНТР. Ця зона представлена лише одним штатом — Мадх'я-Прадеш (площа 350 тис. км кв, населення — 66 млн чоловік). Це переважно гірська, вкрита джунглями територія, яка відокремлює Індо-Ґанґську рівнину від плато Декан. Тут підвищена частка малих народів і племен, а рівень розвитку один з найнижчих в Індії. Водночас штат надзвичайно багатий на природні ресурси: залізна і марганцева руди, вугілля, боксити, ліс, гідроенергія. Територіальна структура господарства штату досить своєрідна і нагадує Центральний масив Франції чи район Тосан в Японії. Найменше розвинена внутрішня частина, єдиного центру немає, мало пов'язані між собою окраїни тяжіють до сусідніх штатів. Саме в цьому штаті було побудовано металургійний комбінат у Бхілаї.