Японія

Японія. Загальна характеристика. Природні умови і ресурси Японії.

Населення Японії. Загальна характеристика господарства Японії

Промисловість Японії.

Сільське господарство Японії.

Транспорт. Нематеріальна сфера Японії. Туризм в Японії

Внутрішні відмінності та міста Японії. Хокайдо. Тохоку. Тюбу.

Внутрішні відмінності та міста Японії. Канто. Токіо.

Внутрішні відмінності та міста Японії. Кінкі (Кансай). Кіото. Тюгоку, Сікоку і Кюсю.

Населення

Демографічна ситуація в Японії така сама, як і в інших розвинених країнах. В етнічному плані Японія є країною одного етносу — японців. Крім них, є трохи корейців та китайців. На відміну від Західної Європи, в Японії немає іноземних робітників і ставлення до імпорту робочої сили є негативним. Предки сучасних японців переселилися на острови кількома хвилями: з півночі — через Курильські острови, з півдня — островами Рюкю і з заходу — через Корейський півострів. Остання хвиля (через Корейський півострів приблизно в III-II ст. до н.е.) була головною. Японська мова, яка увібрала в себе всі ці елементи, займає ізольоване положення серед інших мов світу. Писемність її заснована на китайській ієрогліфічній та японській складовій системах. У расовому відношенні японці близькі до корейців і бурятів. Японців за кордоном мало. Невеликі групи їх живуть на Гавайських островах, у Каліфорнії та Бразилії.

За кількістю жителів Японія займає восьме місце в світі і є однією з найгустіше заселених країн. Середня густота становить 332 чоловіка на 1 км кв. 90% жителів зосереджені на прибережних рівнинах (це 20% площі країни). Головні з них: Ісікарі і Кусіро на Хоккайдо; Кітакамі (Сендай), Етіґо, Канто, Нобі (Міно-Оварі) і Кінкі на Хонсю; Тікуґо на Кюсю. Ці рівнини належать до найгустіше заселених на Землі, в середньому на 1 км кв. мешкає 1500 чоловік.

З другої половини XX ст. Японія пережила бурхливий процес урбанізації. В 1947 р. в її містах жило 33% населення, в 1994 р. — вже 77%. Одинадцять міст мають понад 1 млн жителів кожне. Три міські метрополітени належать до найбільших у світі: Токійський — 12 млн чоловік, Осакський — 9 млн і Наґойський — 7 млн чоловік. На Тихоокеанському узбережжі виріс найбільший мегалополіс світу — Токайдо, який простягнувся на 600 км між Токіо і Осакою і нараховує 70 млн жителів.

Забудова і функціональна структура центральних районів великих японських міст схожа на європейські та американські зразки. Вражає величезна кількість реклами. Частина міста за межами центру має традиційну японську забудову маленькими дерев'яними одноповерховими будиночками під черепичним дахом, з рухомими паперовими ширмами замість стін. Таке житло розраховане на тривале задушливе літо. Брак землі призводить до занадто щільної забудови. Подвір'я відсутні. Будинки щільно прилягають один до одного. Вулиці вузькі й криві. Японські міста потерпають від перенаселення, невирішених транспортних проблем і забруднення. Страшною загрозою для них є пожежі. Втім, у них, на відміну від американських міст, немає районів нетрів, і вдень, і вночі гарантована безпека людей.

У сільській місцевості все ще переважає сільськогосподарське населення, хоча умови його праці й життя за останні 50 років значно змінилися на краще. Нерідко один із членів фермерської родини частково працює в найближчому міському поселенні.

Японський етнос — один з найстарших і найбільших у світі. Місцевою релігією є сінто. Поширений також буддизм, який сюди занесли в VI ст. н.е. з Китаю і Кореї. Впродовж своєї історії Японія декілька разів широко відкривала двері іноземному впливу: в VI—IX ст. — з Китаю і Кореї, в XVI і XIX—XX ст. — із Західної Європи і США. Запозичені елементи культури дуже швидко поглинаються японським середовищем. Зараз Японія легко сприймає західні стандарти життя, але як культурний регіон вона продовжує залишатися унікальним явищем. Японія має свої, властиві тільки їй традиції, мистецтво, літературу, архітектуру, побут і спосіб життя. Величезна природна і культурна спадщина Японії зберігається в її національних парках і місцях гарячих джерел, сінтоїстських і буддистських храмах, палацах і замках, у садово-парковій архітектурі тощо.

Загальна характеристика господарства

Двісті з лишком років (1639—1853) Японія проводила політику самоізоляції. В кінці тієї епохи вона значно відставала в своєму розвитку і змушена була «відкрити» країну під натиском збройних сил США, Росії та Великобританії. Швидкий економічний розвиток Японії після буржуазної революції 1867 р. (реформи Мейдзі) супроводжувався колоніальними загарбаннями і агресивними війнами з сусідами. Японська колоніальна імперія була серед найбільших: її площа становила 300 тис. км кв., а населення — 35 млн чоловік. Зоною впливу Японії став Китай. Участь у другій світовій війні закінчилася для Японії катастрофою. В 1945 р. вона втратила свої колонії, а її територія була окупована США.

Проте, незважаючи на воєнну поразку, в 50-х і 60-х роках знову почався дуже швидкий розвиток цієї країни, названий згодом «японським дивом». Необхідність перебудови структури господарства після втрати колоній збіглася для Японії з початком у світі науково-технічної революції. Виключна поглинальна здібність японців дозволила їм скористатися новітніми досягненнями науки й техніки і утвердитися на світових цивільних ринках. Найважливішу роль тут відіграла наявність в Японії дешевої, але освіченої робочої сили і такі риси японського характеру, як колективізм і повага до старших. Стрибок вперед було здійснено без іноземних позик, за рахунок власних капіталів, при цілеспрямованій політиці держави, державного планування і протекціонізму.

Займаючи 0,3% території і маючи 2,2% населення світу, Японія нині виробляє 17% світового ВНП. Серед найбільших корпорацій світу японські автомобільні «Тойота», «Ніссан» і «Хонда», електронні — «Хітаті», «Матсусіта», «Соні» і «Тошіба», банки «Дайїті», «Сумітомо», «Фудзі», «Мітсубісі», «Санва».

Структура японської економіки значно змінилася за останні півстоліття. Зараз у сільському господарстві і рибальстві зайнято 6% працюючих і їхня частка у ВНП становить 2%, в промисловості відповідно 24 і 28% і в галузях обслуговування — 60 і 61%. Все ще порівняно висока зайнятість у первинному секторі і, навпаки, відносно мала частка третинного сектора свідчать про вразливі місця японського господарства.

Японія виступає як третя торгова держава світу після США і Німеччини. Характерним для Японії є великий актив торгового балансу, що пов'язано як з перевагами її продукції (японська робоча сила все ще дешевша, ніж робоча сила США і Західної Європи), так і з протекціоністськими заходами японського уряду, який не відкриває повністю японські ринки іноземним товарам.

Головним у японському експорті є продукція машинобудування, її частка становить 3/4. Далі йдуть чорні метали, хімічні продукти і текстильні вироби. В імпорті головними є паливо, сировина, продовольство, а також машини і хімікати. Японію інколи представляють як величезну майстерню, яка переробляє імпортну сировину і експортує готові вироби. Це не зовсім так. Головним для неї був і залишається внутрішній ринок, а обсяг зовнішньої торгівлі дорівнює тільки 15% ВНП.

Головним торговим партнером Японії є США (30% японського експорту і 25% імпорту). За ними йдуть Східна і Південно-Східна Азія та Західна Європа. Частка Японії в зовнішньоторговому обігу України в 1995 р. становила 0,4%. Японія виступає на світовому ринку як великий експортер капіталів. Її прямі інвестиції є в США, Західній Європі та Східній і Південно-Східній Азії. Упродовж всього післявоєнного часу Японія виділяється в світі імпортом технологій. Останнім часом імпорт в країну та експорт технологій з країни зрівнялися. Туристичний баланс Японії є негативним. Багаті японці, разом з американцями, німцями і арабами з нафтовидобувних країн — найважливіша складова сучасного міжнародного туризму. Сферою впливу Японії залишається Південно-Східна Азія. Одночасно, разом із США, вона відіграє вирішальну роль у Тихоокеанському регіоні.

Ресурсне забезпечення. Японія імпортує 86% потрібної енергії та 92% сировини. Власний видобуток вугілля становить 10 млн т, а його імпорт — 75 млн т, нафти, відповідно, 0,5 і 240 млн т (а з нафтопродуктами 300), природного газу — 2 і 34 млрд м куб, залізної руди — 0,5 і 130 млн т тощо. До 1937 р. постачальниками сировини в Японію були навколишні колонії: Тайвань, Корея, Маньчжурія, зараз — віддалені країни: Австралія, Канада, США, Бразилія, ОАЕ і Саудівська Аравія. Ефективність транспортування на далекі відстані забезпечується великотоннажністю суден і системою «порт-завод», коли судна швартуються на узбережжі біля підприємства і ніякі додаткові перевантаження не потрібні. Залежність Японії від імпортних ресурсів має не тільки негативні сторони: краще.дешеві чужі, аніж свої дорогі ресурси. Крім того, Японія не має екологічних проблем, які супроводжують гірничодобувне виробництво.