Японія

Японія. Загальна характеристика. Природні умови і ресурси Японії.

Населення Японії. Загальна характеристика господарства Японії

Промисловість Японії.

Сільське господарство Японії.

Транспорт. Нематеріальна сфера Японії. Туризм в Японії

Внутрішні відмінності та міста Японії. Хокайдо. Тохоку. Тюбу.

Внутрішні відмінності та міста Японії. Канто. Токіо.

Внутрішні відмінності та міста Японії. Кінкі (Кансай). Кіото. Тюгоку, Сікоку і Кюсю.

Промисловість

В енергобалансі Японії частка вугілля — 17%, нафти і природного газу — 67%, гідро- і атомної енергії — 16%. Загальне споживання енергії (4,2 т умовного палива на одного жителя) є приблизно таким же, як і в Західній Європі. В структурі енергоспоживання підвищеною є частка промисловості, особливо металургії та хімії; низькою — частка транспорту і комунально-побутового сектора. Виробництво електроенергії досягло 900 млрд кВт • год/рік. До другої світової війни в цій галузі переважали невеликі ГЕС, розкидані по всій країні, і Японія вже тоді виділялася високим рівнем електрифікації сільської місцевості. В 50-х роках почали будувати великі ГЕС, але першість перейшла до ТЕС, на які зараз припадає 2/3 виробленої електроенергії. Це потужні станції, які працюють на нафті або газі. Розміщені недалеко від споживача, тобто на тихоокеанському узбережжі в районах Канто, Токай і Кінкі. За розвитком атомної енергетики Японія поступається лише США і Франції. В 90-х роках вона почала самостійно збагачувати уран. АЕС є в усіх районах, але найбільше їх на березі Тихого океану в префектурі Фукусіма (Токійська енергосистема) і на березі Японського моря в префектурі Фукуї (Кансайська енергосистема). Обидва ареали можуть розглядатися як унікальний приклад концентрації ядерної енергетики для забезпечення потреб величезних промислових зон.

Обробна промисловість. Цей сектор є вирішальним у матеріальному виробництві Японії. Він має новітнє обладнання й технології. Особливою його рисою є співіснування великих та дрібних підприємств. 1/3 промислового персоналу країни працює на підприємствах з кількістю зайнятих менше 30, в тому числі 12% — на підприємствах з кількістю зайнятих менше 10 чоловік. За обсягом промислового виробництва Японія поступається лише США, а за густотою його розміщення в розрахунку на 1 км кв. території чи на одного жителя займає перше місце.

Майже половину продукції обробної промисловості дають машинобудування, металообробка і чорна металургія. Виплавляють понад 100 млн т сталі. Країна займає провідні місця за розмірами автомобіле- і суднобудування. За рік виготовляють 8 млн легкових і 4 млн вантажних автомобілів, половина їх експортується. Частка країни в світовому суднобудуванні залишається на рівні 2/5. Особливе місце посідає Японія в електронному машинобудуванні. Її заводи випускають електроніку промислового призначення, робототехніку, напівпровідники, комп'ютери, кольорові телевізори та відеоапаратуру тощо. Японія відома своїми точними приладами — оптика, фото- і кінокамери, годинники. Автомобілі, судна, електроніка, прилади і сталь — головні статті експорту Японії. Якість їх відповідає найвищим міжнародним стандартам. Інші галузі машинобудування більш орієнтовані на внутрішній ринок і практично повністю задовольняють його потреби в промисловому та енергетичному обладнанні, електротехніці, сільськогосподарських та будівельних машинах, в обладнанні для третинної сфери.

Японія виділяється розвиненими хімічною і нафтохімічною, деревообробною і целюлозно-паперовою промисловостями. Як виробник пластмас, синтетики, синтетичного каучуку, паперу та картону вона поступається тільки США. Країна має одну з найкращих поліграфічних баз.

У 30-ті й перші післявоєнні роки головною галуззю обробної промисловості Японії була текстильна, в першу чергу бавовняна, а також шовкова. Бавовну ввозили, шовк-сирець був свій і, частково, імпортний. Тканини вивозили в колонії і слаборозвинені країни. Як виробник та експортер текстилю Японія входила до першої п'ятірки країн світу. Зараз текстильна промисловість втратила свою панівну роль, її частка знизилась з 27% (у 1937 р.) до 2,5%. Харчова промисловість розвинена в Японії все ще порівняно менше, ніж у США та країнах Західної Європи.

Як і Німеччина та Італія, Японія не має розвиненої авіаційної і ракетно-космічної промисловості, і її воєнне виробництво є досить помірним. Традиційними товарами Японії залишаються шовк-сирець, вироби з натурального шовку, фарфор, кераміка, лаки, ляльки та іграшки.

Структура промислового виробництва Японії, як і в інших розвинених країнах, змінюється. Японії вже важко конкурувати з «азіатськими тиграми» і окремими містами Китаю і країн Південно-Західної Азії, де робоча сила набагато дешевша. Сучасні зміни пов'язані із зниженням частки базових енерго- і сировиноємних, а також трудоємних галузей. Разом з тим, в японській промисловості невпинно збільшується частка новітніх наукоємних виробництв, особливо електроніки, програмного забезпечення, інформатики, фармацевтики та біотехнології.

В Японії немає аграрних територій. І в той же час для країни характерна висока територіальна концентрація промислового виробництва. Сучасна географія обробної промисловості Японії складалася історично, починаючи з кінця XIX ст., коли Осака і Наґоя перетворилися на світового значення центри виробництва бавовняних тканин. Тихоокеанське узбережжя виявилось найкращим місцем і для розміщення важкої промисловості. Тут була робоча сила, тут були ринки збуту, а паливо та сировину з інших країн все одно треба було звідкись везти. Так виник «промисловий пояс», який простягнувся від Токіо до Нагасакі. Головними його складовими стали райони Канто, Токай (округа Наґої), Кілкі, Сетоуті (узбережжя Внутрішнього Японського моря) і Північний Кюсю.

Найбільша частка виробництва припадає на Канто, Токай та Кінкі, тобто на мегалополіс Токайдо. Тут на 21% території (78 тис. км кв.) зосереджено 69% промислового виробництва країни. За своїми параметрами (вартість продукції на 1 км кв. площі та на одного жителя) це промислове утворення є найбільшим у світі.

Райони Канто, Токай та Кінкі мають практично однакові умови, а звідси і однакову промислову структуру. Всі вони лежать на Тихоокеанському узбережжі субтропічної Японії і в них однакові переваги щодо імпорту сировини та енергії, всі вони є величезними внутрішніми ринками і скупченнями робочої сили. Як наслідок, їхня промислова структура аналогічна. В кожному випадку вона включає всі галузі базових, машинобудівних і споживчих виробництв. Всередині кожного з трьох районів на самому узбережжі, переважно на намивних землях, розміщені електростанції, нафтопереробні і нафтохімічні заводи, металургійні комбінати та судноверфі. Для внутрішніх зон міст характерні дрібні підприємства легкої та харчової галузей, поліграфії і, особливо, електроніки. Далі, ближче до гір, розташовані нові великі машинобудівні підприємства, які не потребують багато сировини.

Цікавим для японської практики явищем було створення в 50-х і 60-х роках за безпосередньої участі держави величезних портово-промислових комплексів. Прикладом може бути Касіма на узбережжі Тихого океану за 100 км від Токіо. Річні виробничі параметри цього гіганта становлять: вантажообіг порту — 80 млн т, потужність ТЕС — 4,4 млн кВт, потужність нафтопереробки — 40 млн т сирої нафти, виплавка сталі — 10-15 млн т. Будівництво здійснювалось на чистому місці, здебільшого на штучних землях.

«Промисловий пояс» не є незмінним. Занепав вугільно-металургійний комплекс північного Кюсю і, навпаки, розширилось виробництво на берегах Внутрішнього Японського моря в районі Сетоуті. В 70-х та 80-х роках у розміщенні японської промисловості почали проявлятись нові тенденції. Підприємства атомної енергетики і, особливо, електроніки, не зв'язані з імпортом, але зацікавлені в дешевій землі і робочих руках, почали розміщуватися за межами традиційного «промислового поясу». Ця тенденція очевидна на прискореному промисловому розвитку південного Тохоку, Хокуріку, Тосана і південного Кюсю.