Японія

Японія. Загальна характеристика. Природні умови і ресурси Японії.

Населення Японії. Загальна характеристика господарства Японії

Промисловість Японії.

Сільське господарство Японії.

Транспорт. Нематеріальна сфера Японії. Туризм в Японії

Внутрішні відмінності та міста Японії. Хокайдо. Тохоку. Тюбу.

Внутрішні відмінності та міста Японії. Канто. Токіо.

Внутрішні відмінності та міста Японії. Кінкі (Кансай). Кіото. Тюгоку, Сікоку і Кюсю.

Сільське господарство

В історичному плані сільське господарство Японії було типовим трудоінтенсивним виробництвом мусонної Азії. Але впродовж життя лише одного покоління воно трансформувалося у високомеханізовану і капіталоємну систему. Це єдиний приклад таких змін у мусонній Азії, якщо не брати до уваги Сінгапур. У 1946—1950 pp. під тиском США в окупованій Японії було здійснено прогресивну аграрну реформу. На селі, крім традиційної селекції та органічних добрив, почали використовувати сортове насіння, мінеральні добрива, теплиці та гідропоніку, поліетиленову плівку, пластмасові лотки й труби, а також широкий набір «компактної» (за габаритами) машинної техніки. Як і раніше, високим залишався процент зрошуваних земель (2,9 млн га). Уряд надавав фермерам постійну допомогу. Було створено мережу технічних шкіл, експериментальних станцій, здійснювалися різноманітні програми.

Проте і зараз японські ферми дуже дрібні, в середньому 1 га землі. На одного зайнятого припадає лише 1,5 га сільськогосподарських угідь. Тобто продуктивність праці тут значно нижча, ніж у Західній Європі, не кажучи вже про США. Але японське сільське господарство за своєю інтенсивністю стоїть на одному з провідних місць у світі. Самозабезпеченість власними продуктами становить 70%, тобто можна вважати, що в Японії 1 га сільськогосподарських земель годує 15-20 осіб. Одночасно Японія є одним з найбільших у світі імпортерів сільськогосподарських продуктів. Ввозять пшеницю і кормове зерно, боби, олію, цукор, продукти тропічного землеробства і тваринництва.

У структурі японського сільського господарства історично переважає рослинництво, а в ньому культура поливного рису. І зараз під рисом зайнято 1/2 посівних площ. Збори (13—15 млн т на рік) і врожайність (65 ц/га) — одні з найвищих у мусонній Азії, хоча Японія є її найпівнічнішою частиною. Рисове господарство захищається протекціоністською політикою держави. Японія навіть могла б експортувати рис, але він занадто дорогий через високу вартість робочої сили і не конкурентоздатний за межами Японії. Рис вирощують всюди, але «рисовими житницями» є північні рівнини: Кітакамі в Тохоку, Етіїо в Хокуріку, Ісікарі і Кусіро на Хоккайдо. В субтропічній Японії менше рівнинних земель і з рисом там конкурують більш цінні культури.

Ще зовсім недавно в субтропічній Японії взимку на рисових полях вирощували пшеницю. Японія також була значним виробником сої. Ліквідація протекціоністських тарифів на ці культури призвела майже до припинення їх виробництва, воно не витримало конкуренції дешевих канадської пшениці і соєвих бобів із США.

Важливе значення в Японії мають овочівництво і садівництво як помірних, так і субтропічних широт. Вони повсюдні. Особливо відомі японські полуниці, яблука, груші, персики, мандарини. Розвиток технічних культур стримує брак землі. Найбільше значення мають тютюн, чай і шовковиця. Японія залишається другим, після Китаю, виробником шовку-сирцю в світі. Вона також знаменита якістю свого чаю.

Тваринництво в Японії довгий час не мало ніякого значення. Японці вегетаріанці. Продуктів тваринництва вони не вживали, робочою худобою також не користувалися. Розвивалося лише конярство для потреб армії. Зараз ситуація змінилася, і ця галузь отримала нові стимули для розвитку. Швидко зростає поголів'я великої рогатої худоби м'ясного та молочного напрямів, свиней і бройлерів та виробництво м'яса, молока і яєць.

Традиційною їжею японців були рис, боби, овочі й риба. Цей раціон зберігається і зараз. Одночасно зростання добробуту населення і тенденції «європеїзації» побуту ведуть до все більшого споживання пшениці і продуктів тваринництва. Національним напоєм японців є зелений чай без цукру.

Рибальство. Японія справедливо претендує на звання першої риболовецької країни світу, хоча в неї і за якісними (в перерахунку на одного жителя), і за кількісними показниками є конкуренти. Зараз виловлюють 12 млн т риби та морепродуктів щороку і ще до 5 млн т імпортують. Риба — найважливіший традиційний продукт харчування японців. Для них це було основне джерело тваринних білків. Багатства оточуючих морів на рибу, значна берегова лінія, зосередження населення на прибережних рівнинах, поєднання прибережного і сучасного механізованого (глибоководного) промислів — такі умови розвитку цієї галузі в Японії. Глибоководний промисел почав швидко розвиватися в роки першої світової війни, коли Японія, захопивши німецькі колонії на Далекому Сході, обмежила свою участь у війні продажем державам Антанти рибних консервів і за їх рахунок створила великий риболовний флот. Він і зараз залишається найбільшим у світі. Глибоководний вилов риби здійснюється Японією як у північно-східній частині Тихого океану, так і в усіх інших зонах світового рибальства. Встановлення багатьма країнами 200-мильних економічних морських зон негативно позначилося на японському глибоководному промислі.

Тривалий час Японія була серед провідних китобійних країн світу. В 1988 р. вона приєдналася до міжнародного мораторію на вилов китів. Усе це змусило Японію збільшити імпорт риби і рибопродуктів. У країні всі порти виконують риболовні функції. Серед найбільших у світі Хакодате на Хоккайдо, Аоморі і Сендай — в Тохоку, Токіо і Тьосі в Канто, Нагасакі на Кюсю.

Лісовий промисел. Ця галузь для Японії також має виняткове значення. 70% її території вкрито лісом. Великих масштабів набуло штучне лісовідновлення. Колись ліс у вигляді деревного вугілля був основним видом побутового палива.

Зараз він є найпоширенішим будівельним матеріалом. Японія — важливий виробник паперу і картону. Заготовляють 20—30 млн м куб деревини на рік. Але, виходячи із сучасних потреб, країна сьогодні перетворилася на одного з найбільших імпортерів цієї сировини.