Китай

Китай. Загальна характеристика. Природні умови і ресурси Китаю.

Населення Китаю. Загальна характеристика господарства Китаю.

Промисловість Китаю.

Сільське господарство Китаю.

Транспорт. Нематеріальна сфера Китаю. Туризм в КНР.

Внутрішні відмінності та міста Китаю. Північний Китай.

Внутрішні відмінності та міста Китаю. Китай басейну Янцзи.

Внутрішні відмінності та міста Китаю. Південний Китай.

Внутрішні відмінності та міста Китаю. Дунбей (Північний Схід). Західний Китай.

Населення

Після другої світової війни Китай пережив «демографічний вибух» і за 40 років (1950-1992) його населення подвоїлось. В 1949 р. народжуваність становила 33%о, смертність — 20%о і природний приріст — 13%о. В 1969 р. — відповідно 34%о, 9%о і 25%о. В 1992 р. показники змінилися на краще — відповідно 19%о, 6%о і 13 %о. Але треба враховувати, що 13%о природного приросту в умовах Китаю — це щорічне збільшення населення на 15-16 млн чоловік, а за 10 років — 150-160 млн. «Приборкання» «демографічного вибуху» в Китаї було досягнуте цілеспрямованою політикою скорочення народжуваності. Були заборонені ранні шлюби і сім'я могла мати тільки одну дитину. Порушення цих правил суворо каралося адміністративно та економічно. Примусова демографічна політика мала чимало негативних наслідків. «Країна без братів і сестер», «партизани з пелюшок» (тобто незареєстровані народжені) — ці вислови свідчать про виникнення нових проблем. Особливо негативні наслідки мають статеві диспропорції. Сім'я прагнула мати сина, а не доньку, бо за віруваннями китайців відсутність сина обривала процес принесення жертвувань предкам. Як наслідок, зараз у Китаї, особливо в сільській місцевості, бракує жінок, а селянське господарство без жінки — така ж ненормальність, як і без чоловіка.

Середня густота населення в Китаї є значною — 125 чоловік на 1 км кв. Проте на Заході вона знижується до 6 чоловік на 1 км кв., а на Сході зростає до 220 чоловік на 1 км кв. В долинах головних китайських річок (Ляохе, Хуанхе, Хуайхе, Янцзи і Сіцзян) середня густота сягає 1000-1500 чоловік на 1 км кв. Разом з рівнинами Південної та Південно-Східної Азії це найгустіше заселена частина земної кулі.

Китай продовжує залишатися сільською країною: 75% його жителів мешкають у сільській місцевості. Це 900 млн чоловік — найбільший компактний масив селян у світі. Живуть вони, як правило, селами по 100-200 сімей. Умови життя в сучасній сільській місцевості Китаю значно кращі, ніж вони були до революції 1949 р. Селяни мають досить їжі, одяг, велосипеди, радіо, швейні машини. Села електрифікуються, будинки з глини та соломи замінюються кам'яними з черепичним дахом. Поширена система сільських бібліотек, центрів відпочинку і спорту. Проте доходи в сільській місцевості і зараз дуже низькі, а життя й умови праці надзвичайно важкі.

Міське населення становить 25%, але це 300 млн чоловік. Відкритого «вибуху урбанізації» в Китаї немає. За допомогою системи прописки в місці проживання держава стримує зростання міст. Але прихована стихійна урбанізація має місце. Зараз 9 міст Китаю мають більше ніж по 5 млн жителів (Пекін, Тяньцзінь, Шанхай, Харбін, Шеньян, Ухань, Чунцін, Ґуанчжоу і Сянган), і населення ще 25 міст нараховує понад 1 млн чоловік. Найбільшими містами є Шанхай, Пекін і Тяньцзінь. Кожен з них, крім власне міста, включає і довколишню сільську місцевість. Сучасні китайські міста потерпають від перенаселення, браку житла і невирішених транспортних проблем. Переважає стара одноповерхова садибна забудова, хоча у великих містах чимало нових районів з багатоквартирними будинками. Головним транспортним засобом для пересування людей є велосипед.

Китайці (самоназва хань) становлять 92% населення Китаю, їх 1100 млн чоловік. В расовому відношенні вони є монголоїдами, у Південному Китаї — змішані з австралоїдами. їхня мова належить до китайської групи китайсько-тибетської мовної сім'ї. Внутрішні мовні відмінності чималі: так, китайці з півдня не розуміють китайців з півночі. На допомогу приходить система ієрогліфічного письма. Офіційною мовою зараз проголошено північно-китайський діалект (путунхуа, або мандарин). Багато робиться, щоб спростити систему ієрогліфів і виробити для неї адекватну заміну латинським алфавітом (система Пиньінь).

Упродовж існування Китаю найпоширенішими релігійними віруваннями тут були конфуціанство (це швидше не релігія, а кодекс моралі), даосизм і буддизм. Конфуціанство і даосизм зародилися в Китаї ще в середині І тисячоліття до н.е. За межами Китаю вони відомі мало. Буддизм було занесено з Індії в І-II ст. н.е. Китай як культурний регіон існує вже 3500 років. Він має величезну природну і культурну спадщину. Вплив на нього ззовні до останнього часу був дуже незначним. Чужинці-завойовники (чжурчжені, монголи, маньчжури) поглинались місцевим населенням і розчинялися серед них, не лишаючи ніяких слідів свого існування. Китайці — малорухомий народ. За межами Китаю їх близько 20-30 млн чоловік, переважно в країнах Південно-Східної Азії. В США їх до 1 млн чоловік і в Канаді близько 300 тис. На чужині китайці (хуацяо) не перемішуються з іншим населенням, зберігаючи свою мову і звичаї. Живуть вони, як правило, компактно. Найвідомішими є китайські квартали — «чайна-тауни» в Нью-Йорку та Сан-Франциско.

Загальна характеристика господарства

Китай ніколи не був колонією інших країн. Народна революція 1949 р. знищила тут застійні доіндустріальні відносини. Після революції розвиток Китаю мав свої етапи і особливості. З 1978 р. в країні здійснюється політика створення «ринкової економіки під контролем держави». За час після 1949 р. Китай досяг безперечних успіхів. Реформована аграрна система і практично вирішена продовольча проблема, хоча рівень споживання продуктів залишається дуже помірним, створено важку промисловість і виробництво засобів виробництва, значними є досягнення в соціальній сфері — освіта, медицина, соціальне забезпечення.

За абсолютними показниками господарської діяльності Китай вийшов на одне з перших місць у світі. Але за цими ж показниками в розрахунку на душу населення Китай залишається економічно відсталою, слаборозвиненою країною. В 1996 р. ВНП Китаю становив 745 млрд доларів США — сьоме місце після США, Японії, Німеччини, Франції, Італії та Великобританії. Але на душу населення це становило лише 620 доларів США — 116-те місце в світі. В країні переважає сільське населення, низькими є технічний рівень виробництва і рівень споживання енергії, поширена ручна праця, особливо в сільському господарстві, нерозвинені інфраструктура і сфера послуг, життєвий рівень населення невисокий. В цьому відношенні Китай можна порівняти з Індією, хоча в другій половині XX ст. він зробив більш значний крок вперед і має вищі в порівнянні з Індією абсолютні та відносні показники.

Участь Китаю в міжнародному поділі праці дуже помірна. При 21% населення світу його частка в світовому товарообігу дорівнює лише 1%. У 50-х роках XX ст. Китай ввозив з колишнього Радянського Союзу (в тому числі й з України) все необхідне обладнання. Більшість підприємств його важкої промисловості була створена саме за рахунок радянських кредитів. У 60-70-ті роки Китай, проводячи політику опори на власні сили, різко зменшив обсяг зовнішньої торгівлі. В останні 20 років він знову став широко імпортувати обладнання і технологію для модернізації свого господарства.

Головними статтями імпорту є товари металообробки та машинобудування (більше 50% загального обсягу). Ввозяться також продукти хімії (добрива, пластмаси) і, залежно від урожаю, бавовна, олія, зерно. Структура експорту різко відрізняється від структури імпорту. Більше 1/3 вивозу припадає на текстиль і текстильні вироби. Важливими продуктами експорту є овочі, фрукти і свинина. Традиційними експортними товарами залишаються соя, чай, тютюн, шовк-сирець, шкіри, щетина, пір'я, яйця. З 70-х років у все більших масштабах йде на експорт сира нафта. Серед торгових партнерів передують Японія, США і Німеччина. В 1995 р. частка Китаю в зовнішньоторговому обігу України становила 1,9%.

Особливе значення в сучасному житті країни надається політиці «відкриття Китаю зовнішньому світові». Мета її — залучення іноземних капіталів, передової технології та техніки і сучасних методів управління через надання особливих пільг в оподаткуванні, візовому режимі тощо. З цією метою у 80-х роках створено: 5 особливих економічних районів — Сяминь (Амой), Шаньтоу (Сватоу), Чжухай, Шеньчжень і острів Хайнань; 14 відкритих приморських міст; 11 точок відкритої економічної смуги вздовж Янцзи; 20 відкритих для бартеру прикордонних міст; 13 безмитних зон; 32 зони техніко-економічного освоєння і 52 зони освоєння нових і високих технологій державного значення у великих містах. Політика «відкритих дверей» не є новою для Китаю. Тільки в XIX ст. вона проводилась під тиском колоніальних держав, а зараз є цілеспрямованою політикою уряду Китаю.

Структура господарства Китаю відображає особливості його розвитку. В сільському господарстві працює 60% зайнятого населення і вони створюють 24% вартості ВНП, в промисловості, відповідно, 17 і 42%. У третинній сфері зайнято 19% працюючих.