Промисловість Китаю. Енергетика КНР

Китай. Загальна характеристика. Природні умови і ресурси Китаю.

Населення Китаю. Загальна характеристика господарства Китаю.

Промисловість Китаю.

Сільське господарство Китаю.

Транспорт. Нематеріальна сфера Китаю. Туризм в КНР.

Внутрішні відмінності та міста Китаю. Північний Китай.

Внутрішні відмінності та міста Китаю. Китай басейну Янцзи.

Внутрішні відмінності та міста Китаю. Південний Китай.

Внутрішні відмінності та міста Китаю. Дунбей (Північний Схід). Західний Китай.

Промисловість

До 1949 р. промислове виробництво в Китаї, як і в Індії, було невеликим за масштабами і вкрай відсталим за своєю структурою. Основні потреби населення задовольняли кустарі і ремісники, існувало також фабрично-заводське, переважно текстильне, виробництво. Величезним досягненням Китаю стало створення найбільшої серед слаборозвинених країн важкої індустрії і, особливо, машинобудування. Сучасна промисловість представлена практично всіма галузями, але в ній переважають традиційні. Все ще великою залишається частка текстильної галузі. Роль кустарів і ремісників, особливо в сільській місцевості, також залишається істотною. Низькою є продуктивність праці. В промисловому виробництві зайнято 99 млн чоловік, це в п'ять разів більше, ніж в Японії, хоча абсолютні обсяги китайського виробництва в п'ять разів менші, ніж японського. Якість промислових товарів та їх конкурентоспроможність на світовому ринку поки низькі. Державний сектор у Китаї охоплює ключові галузі важкої промисловості. У «відкритих зонах» найбільші перспективи мають трудоінтенсивні галузі. Обсяги промислового виробництва характеризують такі вибіркові дані: в 1995 р. виплавлено 94 млн т сталі, 80 тис. т алюмінію, виготовлено 1,5 млн автомобілів, 40 млн велосипедів, 21 млрд м тканин, 20 млн т паперу і картону, 5,6 млн т цукру.

Чорна металургія забезпечена необхідною паливною і сировинною базою. Її перевага в наявності покладів коксівного вугілля і залізних руд у багатьох районах країни. Потужності 21 підприємства більші, ніж по 1 млн т. на рік. Дунбей, Північний Китай і басейн Янцзи практично порівно забезпечені власним металом. Позиції Південного Китаю в цьому відношенні слабші. Сировинна база кольорової металургії (за винятком вольфраму, олова і сурми) недостатня і це стримує її розвиток.

Частка металообробки і машинобудування в обробній промисловості зростає. Виготовляють обладнання для шахт, металургійних заводів та електростанцій, металорізальні верстати, вантажні автомобілі, трактори, побутову електротехніку (холодильники, пральні та швейні машини, кольорові телевізори, плеєри, радіоприймачі, годинники тощо). Новітні наукоємні галузі (електроніка промислового призначення, засоби зв'язку, ЕОМ та їх програмне забезпечення) з'явилися недавно, частка їх ще незначна і нерідко це воєнні виробництва. Китай виготовляє пасажирські та військові літаки, ракети, штучні супутники Землі і космічне обладнання.

Хімічна промисловість розвинена слабо. Переважають її базові галузі та виробництво добрив. Новою стала поява нафтохімії. Для виготовлення паперу використовують деревину, відходи від обробки бавовнику, очерет і бамбук.

Підприємства легкої промисловості, як і раніше, зосереджені переважно в портових містах або їх найближчому оточенні. Китай — найбільший у світі виробник бавовняних тканин, значний також обсяг виробництва шовкових та вовняних тканин. Місцева сировина відіграє вирішальну роль. Проте частину бавовни довозять, як і вовну з Австралії. Шовк, текстильні вироби і готовий одяг — важлива стаття китайського експорту. Китай — батьківщина шовківництва, і вироблені тут з натурального шовку тканини цінуються в усьому світі. Традиційний експорт Китаю включає також хутро, шкіряні вироби, вироби з лаку і фарфору, іграшки тощо. В харчовій промисловості головним є переробка зерна, олійних і цукрових культур, тютюну, а також пивоваріння.

Особливе місце займає дрібна і кустарна промисловість. Для неї характерні величезна зайнятість і повсюдність. У сільській місцевості поширені гончарне виробництво, прядіння і ткацтво, а також сезонні промисли теслярів (будівництво жител, виготовлення домовин) і ковалів (виготовлення й ремонт сільськогосподарського реманенту). В містах окремі вулиці і квартали мають свою кустарно-ремісничу спеціалізацію, а житло одночасно виконує функції майстерні і крамниці. Специфікою Китаю, на відміну від інших слаборозвинених країн, є те, що тут у період так званого «великого стрибка» (1958—1978 pp.) старе традиційне кустарно-ремісниче виробництво доповнилось невеликими копальнями, металургійними печами, машинобудівними майстернями.

В розміщенні сучасної обробної промисловості Китаю можна виділити три етапи. До 1949 р. єдиним районом важкої промисловості була Маньчжурія (Дунбей), де видобували вугілля, залізні руди і виплавляли метал. Легка, переважно текстильна, промисловість була зосереджена в приморських містах, в першу чергу в Шанхаї, Тяньцзіні та Ціндао. Після революції 1949 р. уряд взяв курс на розвиток промисловості у внутрішніх районах. Таку політику пояснювали як соціальними, так і стратегічними міркуваннями: піднесення економіки внутрішніх відсталих аграрних провінцій і безпечне розміщення воєнних виробництв. Було здійснено чимало великих новобудов, у їх числі металургійні комбінати в Баотоу і Ухані, автомобільний завод у Чанчуні, тракторний — в Лояні, авіаційний — в Сіані та ін.

Після 1978 р. взято напрям на першочерговий розвиток східних приморських провінцій. Його пояснюють тим, що там на існуючій базі з більш розвиненою інфраструктурою можна швидше отримати значні результати. На це спрямована і політика «відкритих дверей».

У 90-х роках майже 2/3 китайської промисловості було зосереджено в трьох містах центрального підпорядкування і восьми східних провінціях. їх можна об'єднати в такі групи. Перша група — Шанхай і провінції Цзянсу, Чжецзян і Аньхой. На них припадає 27% промислового виробництва країни. Друга група складається з однієї провінції Ляонін з містами Шеньян і Далянь (7%). Третю групу становлять Пекін, Тяньцзінь і провінції Хебей, Шаньдун і Хенань. Їх частка — 24%. В провінції Ґуандун з центром Ґуанчжоу виробляється 5% промислової продукції. При оцінці такої географії треба враховувати два моменти. По-перше, друга і третя групи поступово зливаються між собою, утворюючи одну велику промислову зону. їй вже дали назву Бохайванська — від назви затоки Бохайвань, яку вона оточує з усіх боків. По-друге, провінція Ґуандун У Південному Китаї має найслабші позиції, але перспективи її значні. Тут знаходиться найбільша «відкрита зона» Шеньчжень і сюди буде включено величезний, за масштабами Китаю, промисловий потенціал Сянгана (Гонконґа).

За межами головних промислових зон важливими індустріальними центрами є Харбін і Чанчунь у Дунбеї, Тайюань, Лоян і Сіань у Північному Китаї, Ухань і Чунцін у басейні Янцзи.

Енергетика. Як і в Індії, в Китаї все ще значну роль відіграють некомерційні види палива та енергії: дрова, відходи рослинництва, кізяк (свинячий гній), мускульна сила тварин та людини. Низьким залишається споживання сучасних видів енергоресурсів — 780 кг умовного палива на 1 жителя за рік. Разом з тим, виробництво комерційних видів палива та енергії в абсолютному вимірі є одним з найбільших у світі: вугілля — 1300 млн т (перше місце в світі), нафти — 150 млн т, природного газу — 17 млрд м куб., електроенергії — 1000 млрд кВт•год. на рік. У структурі споживання сучасних видів енергоресурсів частка вугілля — 70%, нафти — 23%, природного газу — 3%, гідро- та атомної енергії — 4%. Китай багатий на кам'яне вугілля, і розміщене воно вигідно. Його поклади є в усіх головних районах, крім Південного Китаю. Майже половину вугілля видобувають у провінції Шаньсі, де знаходиться один з найбільших у світі вугільних басейнів (його можна порівняти з Аппалачським у США чи Кузнецьким у Росії). Значною є частка Дунбею, Нижньої та Середньої Янцзи.

Видобуток нафти розпочався в 60-х роках XX ст. у Сіньцзяні. Цим пояснюється наявність у цьому віддаленому районі центрів нафтопереробки і нафтопроводів. Зараз 1/2 нафти видобувають на промислах Дацина в Дунбеї і 1/5 на Шаньдунському півострові. Трубопроводи транспортують нафту в Бохайванський і Шанхайський райони. Останнім часом йде освоєння нових покладів нафти в Сіньцзяні і на шельфі Бохайванської затоки.

Електроенергія на 4/5 виробляється на ТЕС у місцях видобутку вугілля або поруч з великими містами. ГЕС спочатку будували в басейні річки Сунґарі в Дунбеї. Величезний гідроенергопотенціал Хуанхе і Янцзи тільки починають використовувати. На Хуанхе побудована ГЕС Саньминься. Побудована ГЕС Гечжоуба (потужність 2,7 ГВт) на Янцзи в районі, що носить назву «Три ущелини». Загальна потужність можливого каскаду ГЕС у цьому районі — 23 ГВт, але будівництво його передбачає вирішення багатьох складних економічних та екологічних проблем. В Китаї покладено початок атомній енергетиці. Дві АЕС побудовані в провінції Ґуандун у Південному Китаї, де немає покладів вугілля та нафти, а попит на електроенергію великий.