Об’єкт і предмет геоморфології

Об'єкт і предмет науки. Об'єкт і предмет геоморфології, їхня відмінність від об'єкта і предмета географії та геології. Місце геоморфології в системі наук про Землю та її зв'язок з іншими науками.

Наука – це феномен суспільної свідомості й один із видів творчості. Різноманіття галузей науки породжує просте запитання: чим одна галузь відрізняється від іншої? Передусім, об'єктом і предметом досліджень.
Загалом є десятки визначень об'єкта і предмета науки, ми наведемо такі. Об'єкт науки – фрагмент об'єктивної реальності (дійсності), матеріальної чи духовної, який існує поза людською свідомістю і потрапляє в коло її практичної і пізнавальної діяльності. Об'єкт може бути спільним для багатьох наук, на відміну від предмета науки – певного аспекта аналізу її об'єкта. Об'єкт і предмета науки відображені у визначенні науки.
Найпростіше визначення геоморфології (від грец. ге – земля, морфі – будова, логос – слово, наука) – наука про рельєф.
Найпростіше тлумачення терміна рельєф (від лат. relevo – підіймаю) – сукупність нерівностей земної поверхні. У західноєвропейських країнах цей термін уживають переважно стосовно додатних форм. У англомовній термінології відповідниками слова рельєф є relief, terrain, topography і навіть landscape; у франкомовній – relief, terrain, forme du terrain, topographi; у німецькомовній – Gelande, Relief, Oberflachen-gestaltung.
Уживають також словосполучення форма рельєфу, елемент рельєфу, тип рельєфу, які пов'язані певною ієрархією. Форма рельєфу – це порівняно невелика нерівність земної поверхні, тривимірне тіло, обмежене гранями та лініями. Відрізняється від інших форм походженням, віком та морфологією.
Елемент рельєфу тлумачать по-різному: 1) найпростіші і неподільні частини форм рельєфу; 2) форми рельєфу будь-якого розміру.
Тип рельєфу – закономірне поєднання форм рельєфу одного генезису на певній території (частині земної кори).
З урахуванням походження, рельєф – це сукупність форм, створених на контакті атмо- (гідро-) і літосфери внаслідок взаємодії ендогенних і екзогенних чинників.
Оскільки геоморфологія – наука про рельєф, то її об'єктом буде саме рельєф. Однак є й інші науки з тим самим об'єктом – топографія і геодезія, наприклад. Тому мусимо доповнити просте визначення геоморфології зазначенням про предмет досліджень. А тим аспектом аналізу об'єкта (у цьому випадку – рельєфу) будуть закономірності його походження, будови і розвитку. Отже, геоморфологія – наука про походження, будову і розвиток рельєфу.
Проте досить часто дослідники не надають важливого значення розмежуванню об'єкта і предмета досліджень, про що свідчать наведені у словнику "Термінологія загальної геоморфології" визначення об'єкта геоморфології: 1) будова, походження і закономірності розвитку сучасної поверхні Землі і її сучасного рельєфу (Рождественский и др., 1970); 2) форми рельєфу земної поверхні, їхній генезис, розвиток і пов'язані з ними корелятні відклади (Николаев, 1970); 3) сучасний рельєф поверхні Землі (Эпштейн, 1970); сучасний рельєф земної поверхні і зовнішні сили, що його змінюють (Флоренсов, 1971); закони розвитку поверхні твердої земної кори, поверхні літосфери (Троицкий, 1967; Арманд, 1950); 4) з'ясування історії розвитку сучасного рельєфу землі (Герасимов, 1946).
Г.Ф. Уфімцев (1994) запропонував таке визначення геоморфології: наука, що вивчає рельєф земної поверхні (верхньої поверхні літосфери) і корелятні йому відклади з метою з'ясування його просторово-часової структури, походження, розвитку і вироблення рекомендацій для його раціонального використання. Це визначення відображає кілька дуже важливих об'єктів: 1) тривимірність і об'єм форм, оскільки враховані відклади; 2) структуру, а не лише морфологію; 3) прикладне значення.
Для порівняння можна навести ще кілька визначень. А. Пенк уважав геоморфологію вченням про виникнення, минулу історію і походження форм земної поверхні; В.М. Девіс — пояснювальним описом земної поверхні; Д.Г. Панов — наукою про походження, історію розвитку і сучасні зміни рельєфу земної поверхні; O.K. Леонтьев, Г.І. Ричагов – наукою, яка вивчає будову (морфологію), походження (генезис), історію розвитку (і вік) та динаміку рельєфу земної поверхні.
Однак час не стоїть на місці, і з позиції тривимірності рельєфу нині пропонують уважати об'єктом геоморфології геоморфосферу. Геоморфосфера – оболонка Землі, де існують форми рельєфу та діють рельєфотвірні процеси.
Складною була суперечка про те, чи вважати геоморфологію геологічною наукою, географічною чи визнати самостійною. Зрозуміло, що географію, геологію і геоморфологію поєднує не лише корінь "гео". Та щось таки їх і відрізняє одну від одної. Щоб науку вважали самостійною, вона повинна мати власні: 1) об'єкт і предмет вивчення; 2) методи дослідження; 3) закони; 4) систематику.
Розглянемо терміни першого пункту і простежимо, як вони змінюються (чи не змінюються) у цих трьох науках. Отже, у географії об'єктом уважали земну кулю (К. Ріттер), країни з погляду просторового розміщення предметів і явищ (А. Геттнер), земну поверхню (Ф. Ріхтгофен), природу Землі (О. Пешель), поверхню Землі, яку треба вивчати з математичних, фізичних, біологічних та антропогеографічних позицій (С. Рудницький). Згодом вивели поняття географічної оболонки — складного утворення, де взаємодіють головні сфери Землі (літо-, атмо-, гідро-, біосфери) чи їхні елементи. Отже, саме географічна оболонка за сучасними уявленнями є об'єктом географії, а головний предмет географічних наук – просторові співвідношення територіальних об'єктів, що розвиваються (Жекулин, 1989).
Геологія – це наука, яка вивчає земну кору, шари, що її складають, і загальні закономірності зв'язків між ними, а також послідовність подій, унаслідок яких вони набули теперішнього вигляду. Відомий англійський географ Маккіндеру зазначив: "Географія – наука про теперішнє, пояснюване минулим, геологія – наука про минуле, пояснюване за допомогою теперішнього". Цю думку повторив революціонер у галузі геоморфології В.М. Девіс: "Геологія вивчає зміни, що були в минулому, заради них самих, оскільки ця наука досліджує історію Землі. Географія вивчає минуле лише настільки, наскільки вона висвітлює теперішнє, бо географія, головно, вивчає Землю такою, якою вона виглядає тепер".
Тому геоморфологію на підставі відмінності її об'єкта і предмета від об'єктів і предметів географії та геології доцільно вважати самостійною наукою. Цей погляд, судячи з визначень геоморфології, підтримувало і підтримує багато вчених (Мушкетовы, 1935; Эделыптейн, 1947; Спиридонов, 1954, 1971; Герасимов, 1959; В.Пенк, 1961; Шайдеггер, 1964; Панов, 1966; Башенина, 1967; Воскресенский, 1968; Криволуцкий, 1971 та ін.). Однак багато науковців уважає, що геоморфологія – геологічна наука (McGee, 1893; Усов, 1934; Engeln, 1942; Арманд, 1950; Троицкий, 1967 та ін.), інші переконані, що це наука географічна (Hayes, 1899; Machatschek, 1951; Щукин, 1954 та ін.).
Найтісніші зв'язки геоморфологія має з галузями геології (петрографією, мінералогією, четвертинною геологією, інженерною геологією, гідрогеологією, стратиграфією, геохронологією, тектонікою, геофізикою), географії (гідрологією, фізичною географією, метеорологією, палеогеографією, охороною природи), а також з картографією, геодезією, урбаністикою, археологією, історією, фізикою, хімією, математикою. Ці зв'язки виявляються у взаємообміні методами і результатами досліджень. Зрештою, як писав Макс Планк (1966): "Наука є внутрішньо єдиним цілим. Її поділ на окремі галузі зумовлений не стільки природою речей, скільки обмеженою здатністю людського пізнання".
Геоморфологію необхідно вивчати хоча б з таких причин: рельєф – результат взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил Землі, тому, досліджуючи його, ми отримуватимемо знання і про зазначені сили; рельєф – один з головних чинників ландшафто- і ґрунтотворення; рельєф – одна з передумов розвитку населених пунктів і промислових об'єктів; геоморфологічні процеси можуть завдавати значної шкоди населенню і господарству, тому необхідно знати механізми їхньої дії та параметри стійкого стану геоморфосистем різного рівня, що мають різну складність і ступінь антропогенної трансформації.
Отже, головні завдання геоморфології такі: характеристика зовнішніх рис рельєфу; встановлення генезису форм рельєфу і їхніх комплексів; визначення еволюції форм рельєфу за різними географічними умовами; побудова типізацій і класифікацій форм рельєфу; виявлення закономірностей поширення форм рельєфу на земній поверхні та геоморфологічне районування території; з'ясування взаємозв'язків і співвідношень між геологічними структурами та морфологією рельєфу; оцінка поширення й інтенсивності розвитку сучасних рельєфотвірних процесів; оцінка рельєфу з погляду його придатності для використання в різних галузях, у тому числі природоохоронна, рекреаційна й естетична оцінка.
Якщо від абстрактного й дуже загального об'єкта геоморфології перейти до реальних об'єктів (форм рельєфу різних рангів, рельєфотвірних процесів), то першочергове завдання – навчитися розрізняти різні форми рельєфу в тісному зв'язку з процесами, що їх створили і перетворюють, геологічною будовою та кліматичними особливостями, усвідомити їхню багатоманітність.

1. Жекулин B.C. Введение в географию: Учеб. пособие. – Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1989. – 272 с.
2. Мороз СЛ., Онопрієнко В.І., Бортник С.Ю. Методологія географічної науки: Навч. посібн. – К.: Заповіт, 1997. – 333 с.
3. Тимофеев Д.А., Уфимцев Г.Ф., Онухов Ф.С. Терминология общей геоморфологии. – М.: Наука, 1977. – 198 с.
4. Уфимцев Г.Ф. Очерки теоретической геоморфологии. – Новосибирск: Наука, 1994. – 123 с.