Методичні матеріали до курсу «Археологічні методи у палеогеографії»
Колтун О.В. Методичні матеріали до курсу «Археологічні методи у палеогеографії». – Львів: Вид-во ЛНУ ім.І.Франка, 2009. – 16 с.
Зміст
Вступ
Програма курсу
Список рекомендованої літератури
Геохронологія і археологічна періодизація
Типологія знарядь кам’яного віку
Словник знарядь давньої людини
Вступ
Взаємозв'язки археології та палеогеографії настільки очевидні, що ніхто, певно, не буде їх заперечувати. Показовим є той факт, що свого часу археологію навіть зараховували до географічних наук (Щапова, 1988). З 2003/2004 навчального року на кафедрі геоморфології і палеогеографії географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка діє спеціалізація “Палеогеографія плейстоцену”. Серед курсів цієї спеціалізації одним з перших студенти слухають “Археологічні методи в палеогеографії”.
Першочергова мета курсу – навчитись інтерпретувати археологічну інформацію для отримання палеогеографічних і геоморфологічних даних.
Археологія – наука, що вивчає давні побут і культуру людського суспільства на підставі речових пам'яток минулого, добутих розкопками; Палеогеографія – наука, що вивчає фізико-географічні умови на поверхні Землі в минулі геологічні епохи.
Особливої актуальності набуває в час активного розвитку міждисциплінарних досліджень питання меж між об’єктами досліджень різних наук. У нашому випадку – між об’єктами археології та історії, археології й антропології, палеогеографії та актуальної фізичної географії, палеогеографії та історичної географії. Важливі також межі часові: коли виникають і до якого конкретного моменту часу існують об’єкти археології і палеогеографії.
Точка відліку в палеогеографії відома, принаймні, як факт (виникнення нашої планети). Точка відліку в археології визначена більш чи менш і нерозривно пов’язана з проблемами походження людини.
Якщо дотримуватися визначення археології як науки, що вивчає минуле на основі матеріальних решток діяльності людини (Брэй, Трамп, 1990); об’єктом археології вважати сукупність викопного матеріалу в широкому значенні слова, включно зі знахідками на поверхні, архітектурою, схованою під пізнішими перебудовами (Щапова, 1988); до археологічних пам’яток як речових джерел відносити місця проживання давніх людей, окремі житла і господарські споруди, місця культового характеру і могильні споруди, окремі предмети (Чмихов та ін., 1992), то початковий пункт в археології – дата появи перших знарядь праці.
Традиційно вважали, що вперше (приблизно 2,5 млн. р. тому) застосували кам’яні знаряддя праці представники виду Homo habilis. Проте дослідження в Ефіопії 1996-1997 рр. відкрили не лише новий вид родини гомінід – Australopithecus garhi, але й те, що представники цього виду на 100–200 тис. р. раніше, ніж Homo habilis використовували кам’яні знаряддя праці (Asfaw et al, 1997). Тоді наша початкова точка відліку – 2,6 млн. р. тому. Багато дослідників вважає головним чинником поширення знарядь існування предків людини, тому ототожнюють нижню межу саме з датою появи таких гомінід, як австралопітеки приблизно 3 млн. р. тому (Чмихов та ін., 1992). Зрозуміло, що у процесі археологічних досліджень таких давніх етапів становлення людства з’являються все нові і нові знахідки, які відсувають цю межу ще далі від нас у часі. Та це вже сфера зацікавлень палеоантропологів, оскільки в інших представників гомінід, які існували раніше роду Homo (крім Australopithecus garhi), знарядь поки що не знайдено.
Кінцева часова точка – дискусійне питання в обох науках. Археологія, як правило, вивчає час до появи писемності чи історію народів, писемність яких невідома. Проте вона допомагає також уточнювати дані про події і об’єкти пізніших епох, тому, зрештою, археологічні об’єкти не можуть мати кінцевих часових обмежень (Чмихов та ін., 1992; Брэй, Трамп, 1990).
Щодо палеогеографії, то найчастіше її визначають як науку про давню природу Землі, а об'єктом палеогеографічних досліджень буде доголоценова географічна оболонка як ціле й окремі її компоненти у взаємозв’язку і взаємодії (Веклич, 1993). Наведене визначення чітко фіксує межу (початок голоцену), тоді як багато інших визначень палеогеографії увагу на такій межі не акцентують і тому ставлять питання: де ж закінчується час палеогеографічний і розпочинається час, досліджуваний історичною географією, а також наскільки відповідає історична межа природній?
Якщо звернутися до цифр, то нові дані дозволили Міжнародній комісії зі стратиграфії (ICS) визначити межу між плейстоценом і голоценом як 11550 р. тому (Lourens et al, 2004).
Для курсу “Археологічні методи в палеогеографії” важливим є інтервал перекриття чи, іншими словами, етап еволюції Землі, для палеогеографічних досліджень якого можна використовувати археологічні методи. Враховуючи викладене вище, цей інтервал – від 2,6 млн. до 11,55 тис. р. тому.
Випадково чи невипадково, проте після наукових дискусій останніх років стосовно перегляду геохронологічної шкали “підвищили у званні” межу 2,6 млн. р. Такі авторитетні міжнародні організації, як Міжнародна комісія зі стратиграфії, Міжнародна комісія з вивчення четвертинного періоду (INQUA), Міжнародна асоціація геоморфологів (IAG) пропонують виключити гелазійський вік з пліоценової епохи і вважати межу між пліоценом і плейстоценом 2,588 млн. р. (Lourens et al, 2004; Pillans, 2004; Clauge et al, 2006). Таким чином початкова точка відліку археології збігається з визначним геохронологічним рубежем.
Методичні вказівки містять матеріал, який висвітлює найбільш проблемні питання курсу, а також необхідні факти й ілюстрації для виконання практичних робіт.