Агропромисловий комплекс (АПК). Сільське господарство України. Землеволодіння в Україні

Агропромисловий комплекс (АПК)

Сільське господарство — одна з основних галузей матеріального виробництва, що забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість — сировиною. На її частку припадає близько 16% вартості всієї продукції матеріального виробництва. Сільське господарство — це найбільша ланка комплексу, що дістав назву агропромислового. До агропромислового комплексу (АПК), крім підприємств сільського господарства, входять ще дві ланки:

підприємства заготівлі, зберігання, транспортування, переробки (харчова промисловість) і
підприємства та організації, що забезпечують інші ланки АПК машинами, добривами, засобами захисту рослин, а також науковими розробками і кадрами (мал. 38).

Мал. 38. Основні ланки АПК

Отже, сільське господарство — провідна ланка АПК України. Вона включає дві взаємопов'язані великі галузі — рослинництво і тваринництво, які поділяються на дрібніші галузі.

Україна є великою європейською сільськогосподарською державою. Вона має сприятливі ґрунтово-кліматичні умови для інтенсивного розвитку галузі, випуску багатьох видів високоякісної землеробської та тваринницької продукції. Сільське господарство України — важлива галузь усього її господарського комплексу.

Вирішальний вплив на сільськогосподарське виробництво, його рентабельність має землеволодіння.

§23. Землеволодіння

Землеволодіння — це особливості та форми володіння землею. Землеволодіння ґрунтується на власності на землю, яка виступає матеріальною основою розвитку сільського господарства.

Землеволодіння впливає на розселення і територіальні особливості сільських населених пунктів, на рівень розвитку і технічну оснащеність сільського господарства.

В Україні природна продуктивність земель (родючість ґрунтів) дуже висока. Тут історично сформувався тип селянина, який увібрав у себе багатовіковий досвід обробітку землі, любов до сільськогосподарської праці, бажання і вміння працювати на ній. Упродовж тривалого історичного часу, з незапам'ятних часів і аж до середини 30-х років XX ст., в Україні переважало сільське населення, в основному зайняте землеробською працею, розведенням худоби, виготовленням простих селянських знарядь.

Структура і особливості землеволодіння в Україні протягом її історії характеризувалися певними територіальними особливостями.

У Східній Україні, порівняно з Західною, земельні відносини розвивалися в умовах кращого землезабезпечення і можливості освоєння нових земель.

Землеволодіння на західноукраїнських територіях мало свої особливості — тут дуже гостро відчувалася нестача землі. Ці регіони належали до найбільш аграрно перенаселеної частини Європи. В міжвоєнний час землеволодіння тут характеризувалося такими показниками: 71% орних земель у Галичині та на Західній Волині зосереджувалося в селянських господарствах і 23% — у поміщицьких. Переважали дрібні селянські господарства, середні розміри яких становили 2,7 га. Матеріальний рівень жителів села був низьким.

Проведена у Східній Україні в 30-х роках колективізація і боротьба проти середніх і заможних селян дуже негативно позначилися на загальному розвитку села, призвели до посиленого відпливу селян до міст, інших регіонів, до втрати їхньої духовності, традицій, набутих століттями виробничого досвіду, творчої ініціативи і бажання працювати на землі. Земля перейшла у власність держави. Праця в сільському господарстві стала непрестижною. Багато українських селян було репресовано, вивезено з батьківщини до Сибіру і Казахстану, на Далекий Схід, мільйони загинули від штучно створеного голоду в 1932-1933 pp. Оплата праці селян була мізерною. Селяни стали жити з невеликих присадибних ділянок, сплачували високі податки.

Після здобуття Україною незалежності відбувалися дуже повільні зміни в сільському господарстві в напрямі до ринкових відносин. Аж до самого кінця другого тисячоліття основна площа сільськогосподарських угідь перебувала в користуванні так званих селянських спілок, які практично залишалися тими ж колгоспами. Фермерський рух в Україні не набув належного розвитку.

Найбільше фермерських господарств виникло на півдні України. У західних областях цей показник був найнижчим. Кількість фермерських господарств в одній лише Миколаївській області в 1998 р. була приблизно така, як у всіх семи західних областях України.

Земля в Україні залишалася власністю держави. В цілому частка сільськогосподарських угідь, що перебувають у володінні фермерів, від їхньої загальної площі в Україні становила в 1998 р. близько 2%. Це, а також загальна криза в державі, призвели до ще більшого занепаду сільського господарства (мал. 39).

Мал. 39. Випуск продукції сільського господарства (1990 р. – 100%)

Об'єднання реальних власників землі та розвиток справжнього фермерства — єдиний перспективний шлях виходу сільського господарства України із затяжної кризи, зростання добробуту селян. Центральним тут є питання власності на землю, яке ще, на жаль, остаточно не вирішене.

З грудня 1999 р. Президент України видав указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». В ньому дано старт на проведення в стислі строки приватизації сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно. Це один з найбільш радикальних актів, який був прийнятий за всі роки незалежності України. Його реалізація підводить економічну базу під реформування всього аграрного сектора. І, що не менш важливо, цей Указ створює умови для формування нових відносин на селі, відносин справжніх власників.

Які ланки охоплює агропромисловий комплекс України?
Що таке землеволодіння?
Розкажіть про особливості землеволодіння в Україні до 30-х років XX ст.
До яких наслідків призвела колективізація на селі?
Які заходи треба реалізувати, щоб вивести сільське господарство України з кризи?