Тектонічна будова Закарпатської області: Флішові Карпати і Мармароський масив

Флішові Карпати

Флішові Карпати. У межах Закарпатської області зі сходу на захід виділяють Кросненську зону та декілька покривних флішових структур: Чорногірську, Поркулецьку, Дуклянську, Магурську та Рахівську. Всі вони — покривні чохли, складені крейдовим і палеогеновим флішем. Перелічені структурні одиниці різняться між собою будовою флішових відкладів, які їх складають, і деякими морфологічними особливостями складчастих і розривних дислокацій (рис. 4).

Рис. 4. Тектонічна карта-схема Закарпатської області

1 — Кросненська зона; 2 — Чорногірський покрив; 3 — Дуклянський покрив; 4 — Магурський покрив; 5 — Поркулецький покрив; 6 — Рахівський покрив; 7 — Мармароський масив; 8 — зона Мармароських стрімчаків; 9 — зона Пенінських стрімчаків; 10 — зона Підгаля; 11 — Вигорлат-Гутинський вулканічний масив; 12 — крайова зона Закарпатського прогину; 13 — Центральна зона; 14 — зона Припанонського глибинного розлому; 15 — частина Панонської міжгірської западини.

Широко представлена у флішових Карпатах Кросненська зона не має чітко вираженого покривного характеру. Вона характеризується загальною депресивною будовою, успадкованою ще від олігоценової епохи. Розвинуті тут тонкоритмічні флішові товщі утворюють дрібні складки, розірвані на окремі луски з північно-східною орієнтацією, що генеральна для всіх Флішових Карпат. Чорногірський покрив заходить на територію Закарпатської області своєю крайньою північно-західною частиною. Для внутрішньої (Яловичорської) підзони Чорногірського покриву характерний розвиток дуже дрібних вузьких лусок, а зовнішня (Скупівська) — це пологозалягаюча монокліналь. Поркулецький покрив — найкрупніша структурна одиниця Флішових Карпат Закарпаття, її покривна будова чітко простежується по Петроському тектонічному напівостанцеві, що свідчить про насування покриву на північ щонайменше на 12 км. Фронтальна частина покриву трасується тектонічними відторженцями карбонатних порід, поєднаних з ефузивами. Східна частина покриву (Білотисенська дільниця) характеризується загальним підняттям, і в її межах відслонюються тільки крейдові товщі, а в будові більш західної частини покриву (Тур'єполянська і Чорноголовська дільниці) широко представлені палеогенові товщі, включаючи й олігоцен. Для Поркулецького покриву, як і для інших покривів, і характерне поширення лусок і дрібних складок.

У Флішових Карпатах найбільш внутрішнє положення займають Магурський і Рахівський покриви. Магурський заходить на територію Закарпатської області із ЧССР лише своєю південно-східною частиною і виклинюється в долині Латориці. На денну поверхню тут виходять зібрані у складки тільки палеогенові відклади, які утворюють декілька лусок. Рахівський покрив простягається від Боржави, переходить на територію СРР, де його називають Чахлеу. У межах Закарпаття він складений виключно нижньокрейдовими відкладами рахівської світи.

Час формування складок і покривів у Флішових Карпатах міоценовий (савська фаза). Не виключено, що час перших дислокацій порід Рахівського покриву — крейда.

Мармароський масив і зона Мармароських стрімчаків

Звичайно вважають, що Мармароський масив і його клиноподібне продовження на північний захід — зона Мармароських стрімчаків — є виходом на поверхню дофлішовиді порід Зовнішніх Карпат. Проте це самостійні крупні структурні одиниці зі своїми власними історико-геологічними особливостями. Загальна внутрішня структура Мармароського масиву покривна. На відміну від Флішових Карпат тут поширені покриви основи, тобто у покривоутворенні беруть участь і породи кристалічного фундаменту. У межах масиву виділяють два крупних покриви: Білопотоцький і Діловецький. В основі пологої покривної Білопотоцької структурної зони залягають породи білопотоцької світи, які перекриваються верхньопалеозойськими та мезозойськими (доаптськими) відкладами і відрізняються від одновікових товщ, що складають чохол іншого покриву (Діловецького), літолого-фаціальними особливостями. Діловецький покрив — це майже горизонтально залягаючий пласт зелено-сланцевих метаморфічних товщ, що перекриті верхньопалеозойськими і тріас-юрськими відкладами і насунуті на Білопотоцький покрив, як мінімум, на 11 км. Вже після покривоутворення, яке відбулось у доальбський час, ці крупні товщі були розбиті на окремі блоки за системою різноорієнтованих крупних розломів.

Мармароський масив насунутий на північ, на Флішові Карпати. В області його зчленування з флішовими комплексами розташована неширока контактна зона тектонічних лусок і блоків, для яких характерна автономність розвинутих метаморфічних і осадових порід.

Дуже складну будову має невелика за площею зона Мармароських стрімчаків. У ній виділяють дві основні частини, або підзони. Зовнішнє положення займає Вежанська підзона, яка має загальну структуру горстоподібної монокліналі з переміщенням порід, що її складають, на північ, на Рахівський, а місцями Поркулецький покриви. Характерна її особливість — розвиток грандіозних седиментаційних відторженців-олістолітів у товщі соймульських піщано-глинистих порід. Це результат руйнування, катастрофічних обвалів і зсувів крупних блоків доаптських відкладів, які займали до денудації положення між сучасною областю їх поширення і Флішовими Карпатами. У периферійній частині підзони при фронті її насуву на Рахівський покрив трапляються рідкі дрібні тіла серпентинітів, що утворюють холодні включення (протрузії). Внутрішня, або Монастирецька, підзона — складна крупна монокліналь, яка занурена під зону стрімчаків. Широко розвинуті дрібні складки у відкладах шопурської світи, що не порушують при цьому загального моноклінального типу структури.