Тектонічна будова Закарпаття: Зона Пенінських стрімчаків і Закарпатський внутрішній прогин

Зона Пенінських стрімчаків

На територію Закарпаття заходить лише незначний фрагмент надзвичайно цікавої структурної одиниці, що простягається вузькою (від сотні метрів до кілометрів) смугою, зберігаючи при цьому всі особливості літологічного складу її осадових порід і деталі тектоніки. У басейні р. Терешова по крупному поперечному здвигу ця зона зміщується на багато кілометрів до півдня, і її продовження (літолого-фаціальне) відоме на території СРР. Найголовніша особливість Пенінських стрімчаків — велика роздробленість всіх без винятку осадових комплексів. Це зона гігантської брекчії, яка знаходиться також у тектонічному співвідношенні з сусідніми структурними одиницями. Різний ступінь монолітності гірських порід цієї зони замовлений пенінським типом структури. Для нього характерне те, що тверді масивні вапняки юри та неокому утворюють окремі ізольовані блоки — тектонічні стрімчаки, ум'яті в товщу м'яких і пластичних аргілітів і мергелів альб-маастрихта. При вивітрюванні блоки вапняків надають екзотичності рельєфу, утворюючи обривисті скельні стрімчаки. Тут виразно виявляються три основні моменти тектонічного розвитку.

У кінці пізньої крейди — на початку палеогену (ларамійська фаза) відбулися глибокі рухи і роздроблені тверді вапняки перемішалися з більш мергелевою оболонкою. Потім наступила еоценова трансгресія, що сформувала горизонт конгломератів з характерними екзотичними гранітоїдами і товщу теригенного флішу. У передміоценовий час (савська фаза) відбулись загальне зім'яття і покривоутворення, які чітко виражені в багатоярусній системі малоамплітудних покривів за участю палеогенових товщ. Такі нагромадження покривів виявлені свердловинами під міоценовою моласою і спостерігаються в долинах потоків Вульховчик, Тисало і деяких інших. Значна частина зони Пенінських стрімчаків у бурдигалі втягується в загальнокарпатське підняття, і відбувається її денудація. Більш внутрішні райони залишаються областю нагромадження осадів, а десь у сарматі вони зазнають нових рухів зі запрокидуванням на цей раз вже не в бік Карпат, а Закарпатського прогину. У цих рухах брали участь і нижньоміоценові відклади.

Закарпатський внутрішній прогин

Закарпатський прогин за особливостями тектоніки моласового комплексу розчленовують на окремі структурні зони. Однак у зв'язку з великою одноманітністю складу неогенового комплексу та погано вираженою індивідуальністю розвинутих у ньому складчастих і розривних дислокацій загальноприйнятого районування до цього часу немає. На думку багатьох геологів, загальний тектонічний вигляд прогину визначають дві крупні депресії: Чопську, або Чоп-Мукачівську, і Солотвинську, які розділені поперечним розломом, вираженим гірським хребтом вулканічних порід — Великим Шолесом. Вважають, що ці депресії мають структурний характер, а комплекс вулканічних утворень, що їх розділяє, приурочений до крупного розлому більш древнього, ніж міоцен. Вважають також, що для північно-західної депресії (Чопської) характерна відсутність соляних структур, які досить поширені у Солотвинській улоговині.

Деякі геологи (М. І. Петрашкевич, В. Г. Свириденко й ін.) виділяють з північного сходу на південний захід:

Крайову, або Моноклінальну, зону,
Центральну зону діапірових структур і брахіантиклінальних піднять,
зону Припанонського глибинного розлому,
Панонську міжгірську западину.

Крайова зона

Крайова зона — це зовнішня периферія області поширення найбільш древніх відкладів міоцену, що характеризується загальною моноклінальною будовою з нахилом шарів звичайно на декілька градусів (до центру прогину). У цілому крайова зона є дуже вузькою смугою, яка розвинута в межах фундаменту, складеного утвореннями зони Пенінських стрімчаків. Не виключено, що і загальний моноклінальний нахил шарів (порід міоцену тут зумовлений неогеновою активізацією зануреної під міоцен частини зони Пенінських стрімчаків.

Центральна зона

Найбільшу площу в середній частині Закарпатського прогину займає його Центральна зона. Поширені тут відклади неогену мають горизонтальне залягання зі слабо вираженою синклінальною будовою у периферійних частинах зони. У середній смузі зони простягається ланцюг соляних куполів і брахіантиклінальних складок, що різко порушують загальний стиль структури прогину. Найкрупніша серед них — складка Тереблянська. Деякі соляні структури чітко виступають у рельєфі з виходом соленосних відкладів на денну поверхню.

Зона Припанонського глибинного розлому

На південному заході центральна зона зчленовується з зоною Припанонського глибинного розлому (Б.В. Мерлич, С.М. Спитковська, 1965). Морфологічно ця зона виражена Берегівським горбогір'ям, до неї приурочені різноманітні ефузивні й інтрузивні неогенові вулканічні утворення, частина з яких рудоносні. За матеріалами геологорозвідувальних робіт ця зона має горстоподібний характер доміоценового фундаменту, (а розломи, що його обмежують, тривалий розвиток і древнє походження.

Панонська міжгірська западина

Лише на крайньому заході Закарпатської області розвинуті панонські відклади, які відносять до Панонської міжгірської улоговини, що простягається в УНР. На думку багатьох геологів, ця улоговина є крупним серединним масивом, який розділяє Карпати, Динариди й Альпи.

У результаті глибокого буріння і різноманітних геофізичних (в першу чергу сейсмічних) досліджень виявлено, що структура донеогенового фундаменту різко відмінна від будови його чохла. Встановлено, що Закарпатський прогин залягає не на південному крилі Карпатського мегантиклінорію, а на зовсім іншій структурній одиниці Карпатської дуги, яка визначається більшою автономією свого доміоценового розвитку. Виявилось, що південного крила Карпатський мегантиклінорій не має взагалі. Структура фундаменту покривна, але розбита на окремі блоки післяпокривними розломами. Блоки складені палеозойськими, тріасовими, крейдовими і палеогеновими відкладами і різко відмінні від блоків Карпат (особливо Флішових). За характером поширених тут утворів і типом дислокацій у фундаменті виділяють занурену частину зони Пенінських стрімчаків, Кричевську зону і зону Припанонського глибинного розлому.