Екологічна культура - Вступ

ВСТУП

Екологічна культура — це такий напрям людської діяльності та мислення, від якого істотним чином залежать нормальне існування сучасної цивілізації, її сталий розвиток у майбутньому.
Екологічна культура має давню історію, вона є атрибутивною, тобто органічною складовою людського життя з часів його виникнення. Водночас вона — феномен XX ст., коли людство дедалі більше усвідомлює необхідність перелаштування свого життя, з тим щоб воно стало безпечним, здоровим, радісним, щоб екологічна культура кожного зокрема і всіх разом стала імперативом буття.
Пропонований навчальний посібник якраз і ставить за мету познайомити читача із засадами екологічної культури в єдності її теоретичних та практичних вимірів, в проявах історичних, політичних, природничих, соціологічних та світоглядних, в колізіях її утвердження в реальному, зокрема українському, суспільстві.
Екологічну культуру необхідно розглядати з двох сторін: по-перше, це — сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують принаймні стійку рівновагу в системі "людина — довкілля"; по-друге, це — теоретична галузь знань про місце людини в біосфері як істоти діяльної, організуючої її структурні та функціональні блоки, як дедалі зростаючого у своїх можливостях чинника регуляції стану біосфери. Без знання кола проблем, що належать до екологічної культури, не можна зрозуміти, наприклад, чому одні спільноти (етноси) живуть у злагоді з природою, тобто утверджуються у світі як етноси екофільні, а інші — залишають по собі руїну як спільноти екофобні, чому в одних випадках людська діяльність породжує гармонійні ландшафти та екосистеми, а в інших — довкілля перетворюється на пустку.
В основу концепції екологічної культури, викладеної в пропонованому посібнику, покладено діяльнісний підхід. Це — одна з основних методологічних парадигм сучасної науки, яка дає змогу зрозуміти як причини і мотивацію людських вчинків, так і сам механізм перетворення "світу в собі" у "світ для себе", світу натурального, природного у світ трансформований згідно з потребами, цілями та можливостями людини. У цьому контексті екологічна культура є такою життєдіяльністю людини, за якої досягається адаптація (трансформація) навколишнього природного світу до людини, а її самої — до довкілля. Тому екологічна культура включає коло питань, пов'язаних з використанням людиною природи, перетворенням її у власних інтересах, а також з наслідками такої діяльності.
Розкриттю цих питань і підпорядкована структуранавчального посібника та логіка викладу проблем екологічної культури. Спочатку окреслюється загальний підхід до феномена екологічної культури як до людської діяльності і водночас простежуються різноманітні аспекти та обставини екологізації цієї діяльності. Далі увага зосереджується навколо питань про субстанційні, процесуальні, енергетичні та інші об'єктивні підвалини життя людини, на основі яких розкрито механізм перетворення однієї з груп біологічних істот (гомінід, за існуючою класифікацією організмів), причому за незначний (у геологічному вимірі) час, у домінантний для всієї біосфери вид, котрому стало до снаги поставити (чи ставити) для задоволення власних потреб практично всі її ресурси. Інакше кажучи, з погляду планетарно-натуралістичного, людина перетворила всю біосферу у своє монопольне житло, у власну екологічну нішу.
Після розгляду зазначених питань слушно вести мову про сам механізм відносин людини і біосфери та про явища, викликані такою взаємодією. Особлива увага звертається на розкриття кризових наслідків життєдіяльності людини для екосистем та їх впливу на функціонування суспільства, У зв'язку з цим докладно викладено принципи та типи природокористування. Останнє в системі екологічної культури тлумачиться як головний чинник самоорганізації та розвитку біосфери в сучасних умовах. Найголовнішим аргументом на користь такого підходу слугує можливість або ж бажання людини "замкнути на себе" потоки речовини та енергії в біосфері, принаймні вплинути на їх перебіг. Людина стає основною "геологічною силою" в біосфері, як писав акад, В. І. Вернадський, і природокористування — суть той засіб, котрий дає змогу це зробити.
У заключних частинах посібника йдеться про предметні та світоглядно-ціннісні засади традиційної екологічної культури, а також про морально-етичне і юридично-правове забезпечення її інституалізації в суспільстві. При цьому широко використано матеріал, який розкриває особливості екологічної культури українського народу, її архетипові традиційні риси та сучасний стан. Цей досвід повчальний як у позитивному, так і в негативному вимірі: з одного боку, в минулі часи було вироблено блискучі зразки гармонійного природокористування та закріплено їх у структурі ментальності, обрядності, навіть релігійності українців; з іншого — через відомі причини, пов'язані з хижацьким ставленням до довкілля, колізії відносин між людиною і природою на теренах України давно вже можуть розглядатися як модельні для осягнення небажаних напрямів та форм природокористування взагалі.
Вимоги та засади екологічної культури мають стати складовою світогляду і мірилом практичних дій кожної людини у сфері природокористування, певною запорукою порятунку довкілля і забезпечення сталого розвитку та поступу людської цивілізації. Досвід розумного природокористування відомий не лише з давніх-давен, а й з практики сьогодення, коли посилюється усвідомлення необхідності шанобливого ставлення до природи, коли світова спільнота приймає екофільність найвищою цінністю життя.
Дана книга є першим навчальним посібником з екологічної культури, а тому автор свідомий можливої дискусійності тих чи інших висновків. Незаперечним є лише переконання в тому, що досягненню гармонії відносин людини з довкіллям мають слугувати найрізноманітніші напрямки людської думки та дії, і екологічна культура тут має посідати своє належне місце.
Проблеми, підняті в книзі, осмислювалися та обговорювалися у творчій співпраці з багатьма шановними вченими. Це, насамперед, видатний український філософ, д-р філос. наук Н. П. Депенчук, під керівництвом якої автор здійснював свої перші кроки на професійній філософській ниві, та колеги з Інституту філософії НАН України. Постійну наснагу давали розмови з д-ром філос. наук П. О. Водоп'яновим (Мінськ), акад. М. А. Голубцем (Львів), д-ром філос. наук Р. С Карпінською (Москва), д-ром філос. наук А. П. Мозеловим (С-Петербург), д-ром геол.-мінер. наук С. А. Морозом (Київ), д-ром геол.-мінер. наук М. С. Огняником (Київ), д-ром Т. Суттом (Тарту), д-ром філос. наук М. Ф. Тарасенком (Київ), акад. Ю. Р. Шеляг-Сосонком (Київ), акад. В. І. Шинкаруком (Київ). Чимало важливих питань було з'ясовано при викладі загальних і спеціальних курсів з філософії та екології та їх обговоренні з студентами Київського інституту культури, Української Академії Мистецтв, Національного університету імені Тараса Шевченка, Національного Університету "Києво-Могилянська Академія". Всім їм автор висловлює глибоку подяку.