Харчові потенції біосфери. Продовольче забезпечення

§3. Харчові потенції біосфери

Тепер поглянемо на проблему їжі з точки зору потенційних можливостей планети загалом. Такі розрахунки зробив відомий російський еколог і математик Ю. М. Свирежев (1989). Максимальну харчову потужність біосфери він визначає за припущення, що вся чиста її продукція споживатиметься в їжу. І якщо чиста продуктивність біосфери становить 510 ккал/р., а річна потреба людини — 10 ккал, то виходить, що верхньою межею для зростання людства є 500 млрд чоловік. Мінімальна потужність (тут Ю. М. Свирежев спирається на висновки Ю. Одума) визначиться, коли ми від зібраної продукції, а не можливостей біосфери загалом (6,7-10 ккал. харчів щорічно), віднімемо втрачену частину врожаю тощо. За розрахунками Свирежева, сільське господарство може прогодувати 6,7 млрд чоловік. І остання, проміжна, оцінка: якщо зробити сільське господарство високоенергетичним та інтенсивним, то з 25% суходолу (тобто частини, придатної для хліборобства) можна зібрати таку кількість продукції, якої вистачить для прогодування 170 млрд чоловік.
Отже, потенційні можливості біосфери величезні. Та й реальні потужності досягнутого рівня цілком достатні Для того, щоб забезпечити потреби землян. Чим же тоді пояснити, що кожен п'ятий землянин, тобто понад 730 млн чоловік і сьогодні голодають? Очевидно тим, що проблема не вирішується механічно і що існують чинники, які вносять істотні порушення в ідилічну картину всезагального добробуту й достатку.

§4. Продовольче забезпечення

безперечно, і це переконливо обгрунтував ще Ч. Дарвін, у світі живих істот визначальною рушійною силою поступу є невпинна суперечність між зростаючою чисельністю населення (біоти) та можливостями довкілля задовольняти його потреби в засобах існування (передусім їжі). Звичайно, на суспільство цей висновок механічно переносити не слід, однак і в формулі К. Маркса про суперечність між виробничими відносинами та продуктивними силами, тобто про залежність нормального існування від матеріального виробництва й використання природних та інтелектуальних ресурсів, простежується та загальна тенденція перетворювати навколишній світ у джерело саморозвитку, у джерело існування.
Поступ людства у задоволенні харчових потреб визначався переходом від збирацтва та мисливства (1), через примітивне землеробство і скотарство (2), далі через землеробство та скотарство, хоча й розвинене, проте екстенсивне (3) до інтенсивного (4) агропромислового господарювання. Це забезпечувало зростаючу людність достатньою кількістю їжі, дуже часто навіть (хоч би, приміром, у XX ст.) випереджаючи темпи приросту населення. А ще стає реальністю новий тип (5) господарювання — біотехнологія, яка взагалі спроможна зробити докорінний переворот у виробництві продуктів харчування.
Звернемося до фактів. Ось, наприклад, як зростало виробництво зерна в другій половині нашого століття: 1950 р. — 624 млн т, 1960 р. — 841, 1970 — 1093, 1980 р. — 1423, 1985 р. — 1667 млн т. Зростання, як бачимо, величезне. У відносних показниках воно становило за кожне десятиріччя приблизно 30%, причому середньорічний приріст зерна коливався біля 3%. Якщо ж урахувати і збільшення народонаселення, то і в цьому випадку спостерігалося середньорічне зростання виробництва зерна на душу населення: 1950-1960 pp. — 1,2%, 1960-1970 pp. — 0,8 %, 1970-1980 pp. — 0,5%. Проте останнім часом спостерігається деяке гальмування цих тенденцій, На думку експертів, відбудеться стабілізація виробництва зерна, що автоматично означатиме зниження його споживання.
Та вироблене зерно розподілене вкрай нерівномірно, що спричиняє і відмінності у споживанні їжі. Причин такого становища багато: різниця в природних умовах, різні історичні долі народів, різні стартові можливості розвитку, неоднакові темпи приросту та демографічна ситуація загалом, культура споживання їжі тощо. Отже, маємо таку ситуацію, що одні країни, розвинуті в індустріальному, технологічному плані, практично не відчувають нестачі продовольства, навіть часто-густо стикаються з проблемою перевиробництва, інші ж терплять нестачу їжі. Особливо складна ситуація в Африці, де виробництво зерна на душу населення стабільно падає. Регіональні відмінності у споживанні їжі (оскільки саме цей показник є кінцевим) показані в таблиці:

Таблиця 9. Харчовий раціон на людину в 1977 р. по країнах та регіонах

Розрив у рівнях споживання насправді ще більший, ніж подає таблиця. Адже населення розвинутих країн може, як правило, вибірково ставитися до їжі, дотримуватися певної дієти завдяки наявності достатнього асортименту їжі тощо. Більшість населення слаборозвинутих країн, природно, позбавлена широкого вибору і споживає те, що є.
Жертвами недоїдання стають передовсім бідняки, а серед них — діти, люди похилого віку, жінки.
Існуюча соціальна нерівність призводить до того, що і в розвинутих країнах також певний відсоток населення постійно недоїдає. Наша країна, яка беззастережно відносила себе до таких країн, перебуває у досить скрутній продовольчій ситуації. А та частина населення, яка живе близько межі та поза межею бідності (за деякими підрахунками 40 млн чоловік) отримує неповноцінне харчування, тобто взагалі живе впроголодь.