Генетично-ієрархічна класифікація екокриз

§6. Генетично-ієрархічна класифікація екокриз

Запропонована класифікація грунтується на декількох вихідних принципах:
по-перше, екологічні кризи антропогенного походження — це такий стан екосистем, коли атрибутивні ознаки їх зміщені під впливом антропогенних чинників до межі, біля якої виникає загроза втрати ідентичності такої системи;
по-друге, названі екологічні кризи характеризуються нарощуванням масштабів та обширів їх згідно з плином антропогенезу та історії, тобто зростанням потужностей людства як геологічної сили;
по-третє, екологічні кризи простежуються в екосистемах різної об'єктної визначеності та розмірності, що Дає змогу зробити висновок про ієрархічну множинність та аксіологічну різновартісність екокриз різного ієрархічного рівня.

На підставі зазначених критеріїв можна виділити такі основні форми екологічних криз антропогенного походження:
- компонентні (видові);
- репрезентативні (локальні);
- тотальні (панойкуменні);
- глобальні (біосферні).

Компонентні (видові) екокризи. Екологічні кризи цього типу виникають унаслідок того, що відповідний стан екосистеми зумовлюється зникненням (вимиранням, міграцією, регресом та ін.), як правило, певних її компонентів, тобто тих чи інших видів. Саме тому подібні екокризи доцільно називати компонентними. Це відбувається внаслідок специфічного ставлення людини до тих чи інших компонентів екосистеми. Скажімо, цілеспрямоване полювання на хижих звірів призводить до їх винищення; внаслідок цього різко зростає кількість травоїдних тварин, які цілком спроможні призвести до кризових станів лісові, лучні, степові ценози. Так само вилучення з водного ценозу (замкненої водойми типу озера) хижих риб сприяє масовому розмноженню карася, плітки та інших риб, котрі можуть негативно вплинути на екологічний стан цієї водойми. Подібні приклади надзвичайно поширені, причому як у минулі історичні епохи, так і в нинішній час.
Екосистеми в такому випадку власну ідентичність, як правило, не втрачають, хоча наслідки можуть бути дуже істотними. Чого варта, наприклад, гротескова акція китайських властей часів "культурної революції", коли за вказівкою партії була проголошена масова боротьба зі звичайнісінькими горобцями: мовляв, саме вони винні у тому, що держава не отримує належну кількість рису. І дійсно, було винищено величезну кількість цих птахів, що призвело до небаченого розмноження шкідливих комах і величезних втрат сільськогосподарської продукції саме внаслідок цієї акції. Однак екосистеми в стані компонентної кризи в змозі відновитися за сприятливих умов (припинення антропогенного тиску, вселення певної популяції в екосистему та ін.). Це досягається класичними еколого-еволюційними шляхами — сукцесією, демутацією тощо; вони набувають знову ознак стабільності та стійкості. Так відбувається, наприклад, з екосистемою степу чи лісу, коли там припиняють сільськогосподарську діяльність або ж забороняють полювання.
Водночас навіть у стані компонентної екокризи екосистема не втрачає самоідентичності, оскільки її внутрішніх потенцій самоорганізації буває достатньо для підтримання усталених потоків речовини та енергії. Нерідко це досягається і компенсаторним шляхом, коли замість зниклого виду-компонента вживляється інший, спроможний зайняти відповідну екологічну нішу, як це має місце, наприклад, при розведенні бізонів замість зубрів у пущах, коней Пржевальського замість тарпанів у степу, стрижів замість синичок у саду тощо.

Репрезентативні (локальні) екокризи. Кризи цього гатунку мають вищий ієрархічний статус, порівняно з попередніми, оскільки зачіпають значно більшу множину об'єктів. За таких криз мова йде про руйнування цілих екосистем, котрим не завжди і не скрізь вдається відновитися. Подібні явища виникають на такій стадії розвитку суспільства, коли його діяльнісні можливості поширюються й на складніше організовані об'єкти довкілля.
Репрезентативні екокризи стали звичним явищем, коли люди почали в масовому порядку замінювати природні екосистеми на штучні ценози, що розпочалося з винайденням продукуючого господарювання. Розорювання степу, культивування необхідних сортів рослин та порід тварин, випалювання значних ділянок лісу, видобування на певних територіях корисних копалин (кар'єри, відвали), створення агро- та урбосистем (поселення, міста, споруди), зведення промислових об'єктів і багато іншого призводять в кінцевому підсумку до повної трансформації екосистеми. Натомість створюється культурний ландшафт, котрий функціонує вже за іншими законами, має іншу структуру, інше ціннісне для людини значення і т. д.
Репрезентативні екокризи для конкретної (локальної) екосистеми мають катастрофічне значення як стосовно кількісного та якісного видового її складу, так і потоків речовини та енергії. Власне така екосистема перестає існувати. Однак все ж про ці явища можна говорити як про кризові, оскільки в структурі біосфери продовжує функціонувати той клас екосистем, одному (одним) з представників (репрезентантів) яких випала доля стати об'єктом нищення. Масового знищення, наприклад, зазнали деякі тропічні ліси Австралії, однак залишилися типологічно з ними споріднені ліси Нової Гвінеї; винищили, по суті, фауну лососевих басейну Дніпра чи Південного Бугу, котра вражала сучасників ще якихось кілька сот років тому, однак збереглася вона (хай і частково) в басейнах Пруту, Дністра, не кажучи вже про азійські ріки. І хоча в кожному випадку втрата якоїсь екосистеми також є непоправною, все ж, з погляду біосфери, тішить та обставина, що ще не втрачено весь клас таких систем, а отже, є надія виправити становище. Саме на ідеології репрезентації певних класів екосистем еталонними ділянками грунтується діяльність світового співтовариства з охорони навколишнього природного середовища щодо створення системи біосферних заповідників. В ідеалі на поверхні земної кулі мали б існувати така їх кількість і такі типи, які б гідно представляли всі класи біосферних екосистем.