Інноваційне природокористування. Масштаби синантропії

Масштаби синантропії. Різні групи організмів залежать від антропогенного чинника неоднаковою мірою, починаючи від тих, котрі цілковито не залежать від нього, і закінчуючи тими, які в дикій природі взагалі не зустрічаються. Для оцінки масштабів синантропії важливими є такі критерії (Д. Повольний, 1963; В. Тішлер, 1973):
- спонтанна присутність організмів у людських поселеннях;
- залежність життєдіяльності організмів від людини та результатів її праці.

Згідно з указаними критеріями виділяють такі форми синантропії (Б. Клауснитцер 1990, с 117-118):
а) облігатна — вид зустрічається лише в антропогенних умовах (щонайменше в одній із кліматичних зон), тобто лише в зонах поселення людини; за їх межами його представники елімінуються;
б) факультативна — в зоні людських поселень умови для існування виду є оптимальними, хоча можуть утворюватися популяції за їх межами і відбуватися реінтеграція в природні екосистеми;
в) перманентна — життєвий цикл виду повністю протікає в антропоценозах;
г) тимчасова — види перебувають в антропоценозах лише певну частину життєвого циклу, решта протікає в природних екосистемах, де й утворюється репродуктивна популяція;
д) часткова — види знаходяться в антропоценозах певну частину свого життєвого циклу, утворюють тут репродуктивні популяції, але входять також до складу інших екосистем.

Синантропні види різних форм за способом життєдіяльності істотно відрізняються від своїх "диких" спільників. В антропоценозах ланцюги харчування звичайно коротші, ніж в екосистемах, а трофічна основа виду нерідко випадкова. Біопродуктивність у них невелика і лімітується людиною: або підірванням трофічної основи існування видів, або цілеспрямованим знищенням їх. Сталі потоки речовини та енергії між біотою, як правилу відсутні, а чинником регуляції їх інтенсивності та напрямку виступає людина.
Присутність людини кардинально змінює також і пропорцію між основними біотичними блоками екосистем — продуцентами, консументами та редуцентами: якість та кількість перших двох різко зменшується; абсолютно домінантним як серед продуцентів, так і консументів, стає один з видів — Homo sapiens; натомість суттєво зростає вагомість у ценозі та біомаса редуцентів, оскільки людська діяльність призводить до створення величезної маси відходів, котрі стають поживою для сапрофітів, грибів, бактерій тощо. Загалом, трансформації зазнають практично всі структури угруповання.
Наразі синантропізація біоти та екологічні кризи і катастрофи, спричинені інноваційним природокористуванням, порушили не лише цілісність, якісний та кількісний склад біосфери, а й напрямок її розвитку, спроможність до самоорганізації та відновлення втраченого. Майже незворотно підірваною виявилася автотрофна потужність біосфери, тобто її спроможність виробляти певну кількість первинної біологічної продукції, а також її здатність утилізувати сонячну енергію і перетворювати її в інші види. Відтак порушилася здатність біосфери забезпечувати адекватний потребам біоти газовий, температурний, гідрологічний, орографічний та інші режими. Істотно здеформованими виявилися трофічні та енергетичні потоки в біосфері, кількісний та якісний стан біоти. Тобто, тотальні (панойкуменні) екокризи, разом з ефектом криз компонентних та репрезентативних, призводять до чергового глобального збурення, відмінність якого від попередніх визначається насамперед потужністю, а також тим, що деформуються процеси, основані навіть на дії фізичних констант, як, наприклад, принцип Ле-Шательє, розмірність та локалізація ізомерів тощо.
Водночас можливості та потенції інноваційного природокористування виявилися такими, що ось вже принаймні декілька століть людство має стале й досить стрімке демографічне зростання, тобто вид Homo sapiens перебуває в стані біосферного процвітання. Іншими словами, довкілля трансформується та виснажується, але сам винуватець цього поки що забирає достатню кількість ресурсів для підтримання прогресивного відтворення виду. Свідчення тому — збільшення за останнє тисячоліття людності планети більше ніж у 10 разів, причому кожне наступне подвоєння його здійснювалося значно швидшими темпами: перше подвоєння зайняло 600 років, друге — 230, третє — 100, четверте — 40; на це промовисто вказує і швидкість долання "мільярдних віх чисельності людності: одного мільярда людство сягнуло у 1820 р., другого — у 1927, третього — у 1959, четвертого — у 1974, п'ятого — у 1987 р.
Зрозуміло, якщо до показника в один мільярд особин гомініди пройшли шлях в декілька мільйонів років, а примноження останнього мільярда забрало якихось 13 літ, то підстав для висновку про біосферне процвітання людства більше, ніж досить. Та й очікувані демографічні прогнози спонукають до подібних висновків: за прогнозами фахівців ООН, у 2000 р. населення планети становитиме принаймні 6,1 млрд, а в 2025 р. — близько 8,2 млрд чоловік, причому темпи щорічного природного приросту очікуються, відповідно, в 1,6 і 1,2 % для цих часових проміжків (Л. Р. Браун, 1989). А це свідчить про непогані можливості набутого типу природокористування для забезпечення потреб людства.

Ґрунтовний аналіз на рівні вже системи "людина — біосфера" показує, що подальша реалізація лише класичних типів природокористування заводить світову цивілізацію в глухий кут. По-перше, людство спроможне, принаймні в межах ойкумени, використовувати потужності практично всіх екосистем, що воно й робить без огляду, як правило, на наслідки для живої речовини. Інакше кажучи, набутої суми адаптивних можливостей виду виявилося достатньо для перетворення людиною всієї біосфери у власну екологічну нішу. По-друге, тим самим людина позбавляє біосферу внутрішніх механізмів самоорганізації і пробує перейняти регулятивні функції на себе, що їй не завжди вдається і не завжди здійснюється якісно. Внаслідок фундаментальної суперечності між першим і другим підірваними виявилися усталені еволюційні механізми самоорганізації системи "людина-біосфера", а нові, соціоекологічні, ще не сформувалися. Тому постає проблема переходу до такого типу природокористування, котрий був би зафундований на дійсних, а не позірних механізмах і рушіях самоорганізації та саморозвитку системи "людина-біосфера".