Крисаченко В.С.
Екологічна культура

Модель ноосферного розвитку

§7. Ноосферне (інформаційно-конструктивістське) природокористування

Іеоретичні і практичні передумови розв'язання нагальних проблем відносин людини з довкіллям нині дедалі частіше пов'язують із переходом до ноосферного, або ж інформаційно-конструктивістського природокористування. Зупинимося для початку на сутнісних вимірах самої моделі ноосферного розвитку.

Модель ноосферного розвитку. Дана модель грунтується на теоретичній основі вчення про біосферу та ноосферних узагальненнях П. Тейяр де Шардена та В. І. Вернадського, котрі вважаються одними з найбільших відкриттів в історії людства.
В. І. Вернадський, зокрема, не давав однозначного визначення біосфери, прагнучи, очевидно, підкреслити складність самої проблеми, а також залишаючи її відкритою для подальшого осмислення. Можна, однак, стверджувати, що під цим утвором В.І. Вернадський розумів сферу існування живої речовини, особливу оболонку, котра складається з декількох геологічних, тобто земних, оболонок: твердої кори вивітрювання, рідкої гідросфери (вода), тропосфери (нижня частина атмосфери) і, ймовірно, стратосфери (верхні шари атмосфери), котрі зорганізовані живою речовиною. З урахуванням потужності кожної з оболонок, можна вважати, що максимальна товщина біосфери сягає 30-40 км. Враховуючи розміри Землі, це — тонка "плівка" на її поверхні, котра, втім, визначає весь характер перебігу тамтешніх процесів.

Таким чином, біосфера — це обшири існування синхронного (в просторі) та діахронного (в часі) життя. Вона є динамічно організованим, цілісним об'єктом, функція якого полягає в поглинанні, асиміляції, перетворенні І перенесенні енергії та речовини. Як ціле вона входить до ще більш об'ємного утворення — власного геокосмічного довкілля; як закономірний етап еволюції матерії вона виконує космічну функцію зниження ентропії (невпорядкованості) та підвищення організованості сущогоі як утворення системне вона складається з функціонально об'єднаних структур, упорядкованих потоків речовини та енергії, організованих, у свою чергу, у відповідні утворення нижчого порядку. Не випадково В. І. Вернадський зазначав:
"По суті біосфера може розглядатися як частина земної кори, котра зайнята трансформаторами, які переводять космічні випромінювання в дієву земну енергію — електричну, хімічну, механічну, теплову і т.д.".

Наразі біосфера, у структурі якої з'являється людина, починає ставати чимось іншим. Чим саме? У пошуках відповіді на це запитання, В. І. Вернадський приходить до висновку, що це виникнення людини знаменує собою нову геологічну добу в історії Землі — час, який геологи називали чи "психозойською" (Д Ле Конт, Ч. Шу-херт), чи "антропогенною" (О. П. Павлов) геологічною ерою. Ці назви та концепції фіксують новий стан людства, за якого воно стає геологічною силою, котра змінює вигляд нашої планети.
"Те ж геологічне явище, — зазначав В. І. Вернадський у статті "Декілька слів про ноосферу" (1944), — у 1930 р. було виражене інакше, на мій погляд, більш чітко. Французький учений — математик і філософ Е. Леруа і палеонтолог-геолог Тейяр де Шарден, виходячи з уявлень про біосферу як про особливу геологічну оболонку Землі, дійшли висновку про те, що біосфера в наш історичний момент геологічно швидко переходить у новий стан ноосферу, тобто в такий стан, в якому повинні проявлятися розум і спрямовувана ним робота людини як нова небувала на планеті геологічна сила".

З інших праць відомо, що Е. Леруа вживав термін "ноосфера" вже в 1927 p., а Тейяр де Шарден — навіть ще у 1925 р. Прикметно, що обидва французьких учених сформулювали свої ідеї після прослуховування лекцій В. І. Вернадського в Сорбонні у 1923-1924 pp. про біосферу; та й самі вони неодноразово наголошували на тому, що їхня концепція була індукована узагальненнями В. І. Вернадського. Водночас між підходами французьких учених та баченням феномена ноосфери українським мислителем, є досить істотні відмінності.
За П. Тейяр де Шарденом, ноосфера — один з етапів космогенезу, особливий стан універсуму, який своїм центром має бога, і складається з таких оболонок:
- біосфера (жива оболонка Землі);
- ноосфера (мисляча оболонка планети);
- христосфера (сфера наявного у світі, люблячого та перетворюючого універсум Христа);
- теосфера (сфера божественного в Космосі).

Увесь універсум розвивається за певними законами, проходячи при цьому певні стадії:
- біогенез (виникнення та еволюція живого);
- антропогенез (становлення людини);
- ноогенез (розвиток мислячої матерії);
- христогенез (розвиток Христа в речах).

На кожному з цих етапів відбувається специфічний Розвиток: спочатку віталізація, тобто виникнення форм життя, далі ентериоризація (виникнення психізму), колективізація (усвідомлення спільнотності існування людей), планетизація (перетворення людства в надорганізм) і, нарешті, аморизація, або злиття в точці Омега любові абсолютної й особистої, людини і Христа.
Людина, за словами Тейяр де Шардена, увійшла у світ нечутно, непомітно. З усіх революцій, котрі пережила наша Земля, найдивнішою і найвеличнішою було виникнення психозою — ери людського розуму, і можливому космічному спостерігачеві, якомусь марсіанину, зауважував філософ у праці "Феномен людини", "першою особливістю нашої планети видалася б не синь її морів чи зелень її лісів, а фосфоресценція думки". Закономірно тому, що початок формування ноосфери вчений пов'язував з першими кроками антропогенезу, з виділенням гомінід з тваринного царства. Тому для Тейяра де Шардена антропогенез і ноосферогенез практично збігаються.

В. І. Вернадський реалізував інший підхід до ноосфери. В його основі лежать такі фундаментальні припущення:
- життя є феномен космічний, а не суто земний; формою існування земного життя є біосфера;
- людина є закономірним і необхідним породженням земного життя;
- жива речовина (включаючи людину) здатна визначати перебіг та спрямованість геологічних та космогенетичних процесів.

За Вернадським, еволюційний процес дістав особливе геологічне значення, оскільки він створює нову геологічну силу — наукову думку соціального людства.
"Ми саме переживаємо її яскраве входження в геологічну історію планети,— відзначає вчений. — В останні тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу однієї живої речовини — цивілізованого людства — на зміну біосфери. Під впливом наукової думки і стану людської праці біосфера переходить до нового стану — в ноосферу".

Отже, у генезі людства простежується не тільки природна закономірність, а й природний смисл, який полягає в кардинальному посиленні впорядкованості світу. Наразі можна з певністю вести мову про те, що ноосфері, за Вернадським, ще належить здійснитися, принаймні, нині є лише деякі з її елементів та проявів. Водночас спрощенням було б приписувати вченому погляд на ноосферу як на якийсь нездійсненний, ідеальний стан. Ні, ноосфера — це процес трансформації самої біосфери, перехід її в якісно інший стан, котрий, зрозуміло, не може відбутися раптово, а може не здійснитися взагалі. Принаймні, В. І. Вернадський зазначав:
"Можна вважати, що в межах 5-7 тис. років, дедалі зростаючи в темпах, збувається безперервне створення ноосфери і міцно — в основному без руху назад, але із зупинками, які стають дедалі меншими — відбувається зростання культурної біогеохімічної енергії людства".

Ноосфера — це царство розуму. В такому контексті, і на це також вказував В. Вернадський, воно співзвучне тисячолітнім пошукам "ідеального суспільства", мріям про "золотий вік" в історії людства. Але це не стан, а процес творення, тому ноосферу можна і треба будувати вже нині. Вчений постійно зазначав, що для зміцнення ноосфери важлива не лише наукова робота, створення нових центрів пізнання, енергійне поширення та поглиблення народної освіти, а й формування демократичних і соціальних організацій людей, тобто проведення роботи, котра не знає ні національних, ні державних кордонів, роботи щодо досягнення всепланетного єднання людей.
Особливо слід наголосити, що для Вернадського ноосфера постає і як окреме природне тіло, і водночас як особливий стан біосфери. Це означає, що поза біосферою мрії про ноосферу є абсурдними, нереальними. А тому стійкий розвиток людства може здійснюватися лише за умови збереження ідентичності біосфери.