Екологічна культура - Післямова

ПІСЛЯМОВА

Екологічна культура існує відколи виникло людство. Інша справа — в яких формах та іпостасях, з якими результатами та наслідками. Подібно до зразків культури взагалі, типу масової, авангардної, елітарної, тоталітарної та багатьох інших, екологічна культура багатовимірна і неоднозначна. І, мабуть, важко очікувати, що людство прийде до якоїсь однієї її моделі, хоча б тому, що воно залишається розділеним на етноси, держави, класи, партії, конфесії та ще багато інших спільнот, страт та верств, котрі навряд чи дійдуть в усьому спільної мови будь-коли.
Екологічна культура, однак, формує для всіх нас спільний вектор: думання та мислення — з одного боку, життя та діяння — з іншого. І справді, та ситуація, що нині склалася у взаєминах людини й довкілля, однаковою мірою зачіпає і багатого шейха і бідного сміттяра, чорного та білого, ескімоса й індуса, тобто має універсальне, життєве значення для всього людства.
Екологічна культура приходить до людини різними шляхами. Для одних — це традиційне, шанобливе ставлення до природи, засвоєне з молоком матері, для інших — наслідок пізнання, саморозвитку, вдосконалення. Ще хтось залучається до неї через пережиті негаразди, особисті трагедії тощо, або під впливом завзяття та запалу сподвижників природоохоронної справи, які, образно кажучи, нерідко здатні лягти під колеса потяга з брудними радіоактивними речовинами, аби лише зупинити цей вантаж. У багатьох випадках дотримуватися вимог екологічної культури,примушує закон, суворий до руйнівників та забруднювачів природи, тобто людина приходить до них через заборону, табу, кару. Очевидно, що потрібні різні шляхи екологізації людської діяльності. Загальним же набутком має стати мудре та гуманне природокористування кожного із землян.
Нині екологічна культура, крім світоглядних і технологічних зрушень, стає ще й могутнім чинником усталення процвітаючих суспільств. Це характерно для Японії або ж Швеції, котрі зуміли інтегрувати традиційні екокультурні цінності в постіндустріальне суспільство; або ж Сингапуру, Німеччини чи США, де екологічна культура формувалася під суворим "оком" закону. Скрізь у таких випадках спостерігаються оздоровлення суспільства, поліпшення його моральних та естетичних чеснот, подовження тривалості життя та інші позитивні зрушення. Це — ще один аргумент стосовно того, потрібна чи непотрібна екологічна культура.
Зрештою, нинішня екологічна ситуація ставить класичне гамлетівське запитання "бути чи не бути" не лише перед кожним із сущих, а й перед людиною як родовою істотою — настільки вже реальною та загрозливою постає проблема омніциду, самознищення людства. У цьому зв'язку перехід до діяльності екокультурно наснаженої та спрямованої має стати імперативом поведінки кожного і всіх загалом.