Геренчук К.І.
Природа Волинської області

Верхньочетвертинні відклади Волинської області, сучасні відклади

Верхньочетвертинні відклади Волинської області

Верхньочетвертинні відклади (Q3) – це комплекс лесів і викопних грунтів (горохівський викопний ґрунтовий комплекс, нижній і верхній горизонти вехньочетвертинних лесів, поділений дубнівським викопним грунтом) у межах Волинської височини, а також алювій першої надзаплавної тераси річок Прип'яті, Західного Бугу, Стиру, Турії, Стоходу та ін.

Горохівський викопний ґрунтовий комплекс (рисвюрмський, мікулинський інтергляціал) сформувався у дві фази. При цьому у першу фазу утворювався грунт лісового типу, у другу – степового (чорнозем-новидний) з дуже потужним гумусовим горизонтом. Грунти різних фаз діляться лесовидним матеріалом потужністю 0,5-0,8 м інтенсивно зміненим грунтотворчими процесами. Загальна потужність горохівського викопного грунтового комплексу досягає 3,0 м (A. Boguckij, 1972).

Нижній горизонт верхньочетвертинних лесів поширений на волинській ділянці області майже всюди, досягає потужності 1-2 м. Представлений суглинками, меншою мірою супісками жовтувато-сірого кольору, іноді жовтими, карбонатними, макропористими, у нижній частині з чіткою горизонтальною верствуватістю завдяки озалізненню.

На нижньому горизонті верхньочетвертинних лесів розвинений дубнівський (брянський за схемою А. О. Величка і Т. Д. Морозової, 1969) грунт, який відповідає паудорфському (брянському) інтерстадіалу. Викопний грунт сірий, бурувато-сірий, іноді з голубуватим відтінком, тонкоплитчастий, оглеєний. Його потужність 0,4-0,7 м. Характерною особливістю дубнівського грунту є його інтенсивна деформованість морозно-мерзлотними процесами як структурними (різноманітні клиноподібні форми глибиною до 2,0 м і більше), так і аструктурними (соліфлюкція).

Завершується Верхньочетвертинний комплекс лесів і викопних грунтів верхнім горизонтом верхньочетвертинних лесів, який на території волинської ділянки області повсюдно виходить на денну поверхню і є материнською породою для сучасних грунтів. Леси пальові, сірі, однорідні в основній масі, вертикально-тріщинуваті, макропористі, карбонатні, загальною потужністю 6-8 м. У нижніх частинах розрізів леей подекуди горизонтально-верствуваті.

Весь верхній горизонт верхньочетвертинних лесів формувався в умовах холодного клімату, причому континентальність та сухість клімату помітно наростали у напрямку від основи горизонту до його покрівлі. Потужність його 6 м і більше. Він поділений клиноподібними структурами, які заповнені лесами і являють собою псевдоморфози по повторно-жильних льодах (Горохів, Торчин та ін.). Клиновидні структури розпочинаються дещо нижче від сучасного грунту, що свідчить про завершення їх утворення на останньому етапі формування верхнього горизонту верхньочетвертинних лесів.

Перша надзаплавна тераса Західного Бугу і Стиру на волинській ділянці має ширину 0,3-1,5 км і потужність алювію до 20 м. На поліській ділянці максимальні значення ширини терас і потужностей алювію характерні для р. Прип'ять (становлять відповідно 4-6 км та 12-34 м), ширина терас інших річок не перевищує 3-4 км, а потужність алювію – 30 м. Будова алювію першої надзаплавної тераси річок Волинської області в загальному аналогічна будові алювію другої надзаплавної тераси.

Сучасні відклади Волинської області

До сучасних (Q4) належать відклади заплав і русел річок, еолові (перевіяні) піски, автохтонні торфи, залізні болотні руди тощо.

Ширина заплав річок у межах Волинської височини змінюється від декількох сот метрів до 1,5-2 км (рідко більше), їх висота над рівнем води у річках становить 1-3 м, а потужність алювію – 5-15 м. Складений сучасний алювій косо- та горизонтально-верствуватими пісками подекуди з домішками гальки і гравію підстелюючих корінних порід з середньою потужністю 3-5 м (русловий алювій), а також супісками та суглинками, з чіткою горизонтальною верствуватістю, часто заторфованими (заплавний алювій). Потужність заплавного алювію досягає 5-6 м і більше.

У межах поліської частини області ширина заплав зростає до 4-8 км, а потужність алювію, складеного в основному різнокольоровими косо- та горизонтально-верствуватими пісками, – до 20-30 м. Піски повсюди водснасичені, що сприяє заболочуванню місцевості.

Еолові піски пов'язані з піщаними дюнами різноманітної форми, пасмами, валами та аренами, які поширені на поверхнях заплав, першої надзаплавної тераси та давніх долинах стоку талих льодовикових вод здебільшого в межах Волинського Полісся і значно рідше – Волинської височини. Вони являють собою перевідкладену вітром верхню частину розрізів алювіальних та водно-льодовикових відкладів, які мають потужність 3 м.

Автохтонні торфи у Волинській області дуже поширені. Вони трапляються на поверхнях заплав і першій надзаплавній терасі, давніх долинах стоку талих льодовикових вод і рідше на вододілах. Найбільш заболоченим районом Волинської області є Верхньо-Прип'ятська акумулятивна низовина, де заболоченість досягає 30-40% усієї території. Потужність торфу мінлива, максимальні її значення 2-3 м.

Залізні болотні руди складаються в основному з лимоніту і поширені переважно в болотах на незначних площах Волинського Полісся у вигляді лінз або гнізд потужністю 0,1-1,0 м.

Нерозчленовані відклади Волинської області

До нерозчленованих відкладів Волинської області належать елювіальні утворення, розвинені в основному на писальній і глинистій крейді, яка у межах Турійської денудаційної рівнини нерідко виходить на денну поверхню. Елювій крейди представлений головним чином уламково-щебінчастим матеріалом середньою потужністю 2-3 м. Простір між уламками заповнений вапняковою «мукою», часто цілком порожній, тому елювій крейди пухкий. Розмір уламків зменшується в напрямку від основи до поверхні вивітрілої товщі.