Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Геоморфологія Закарпатської області: ерозійні та льодовикові морфоскульптури

Ерозійні морфоскульптури — річкові долини, балки та яри

Річки області переважно гірського типу, мають глибоко врізані долини. За походженням вони полігенетичні: на окремих ділянках ерозійно-тектонічні, на інших – антецедентні. Ерозійно-тектонічні ділянки долин прямолінійні, у вигляді глибоких ущелин, закладених по поперечних розломах (Теребля, Чорна Тиса у межах Полонинської морфоструктури). Антецедентні ділянки характеризуються меандрами, глибоко врізаними у корінні породи. Такі меандри пов'язані з впливом локальних структур, а також з перехватами повздовжніх долин поперечними. Тепер на Закарпатті переважають поперечні долини. Повздовжні долини, наприклад Синевірська, трапляються лише як реліктові та приурочені переважно до верхньопліоценових і нижньоантропогенових геоморфологічних рівнів.

У зв'язку з тим, що поперечні річкові долини перетинають ряд структурно-фаціальних зон, які мають неоднакову геологічну будову та неотектонічну активність, їх морфологія на цих ділянках різна. Скибова зона розчленовується вершинами Тересви, Тиси. Долини цих річок відносно неглибокі, але схили їх круті — не мають ні уступів, ні перегинів. Днища долин дуже вузькі. Тут, крім заплави, складеної грубоуламковим пагонообкатаним матеріалом, інших терас майже немає.

У Кросненській зоні річкові долини порівняно неглибокі. Ріки Теребля, Ріка Ріпинка та інші врізаються до 200-250 м. Ширина долин по корінних бортах до 1 км, а днищ долин не перевищує 300 м. У долинах чітко виділяються круті ерозійні схили, які утворюють їх борти. Крім акумулятивної заплави, що має два рівні (нижній 0,7-1,0 м; верхній 1,5-2,0 м), наявні ще три-чотири ерозійно-акумулятивні та ерозійні тераси на відносній висоті 5-6 м, 12-14 м, 25 м і 30-40 м.

У Дуклянській, Чорногорській, Поркулецькій і Рахівській зонах всі крупні річки характеризуються V-подібними профілями з крутими ерозійними схилами, які чітко відмежовуються від розміщених вище пологіших ерозійно-денудаційних схилів. Ширина долин по корінних бортах не перевищує 1,5-2,0 км, рідко більша. Днища долин також вузькі (100-150 м). Лише у Завигорлатському пониженні ширина долин по бровці корінних бортів сягає 4 км, по днищі — до 250 м. Схили долин терасовані, однак тераси виражені погано. Тут зафіксовано акумулятивні ступені на відносних висотах 1,5-3,0 м, 4-6 м та ерозійно-акумулятивні й ерозійні — 8-10 м, 15-17 м, 20-25 м, 30-40 м, 60-80 м. На окремих ділянках долин на різній висоті спостерігаються перегини схилів, на яких подекуди трапляються розсипища алювіальних обкатишів.

Характер морфології річкових долин у межах Закарпатського внутрішнього прогину (Вигорлат-Гутинська гряда, Солотвинська та Мукачівська улоговини) неоднаковий. Хоч у межах Вигорлат-Гутинської гряди порівняно з Завигарлатським пониженням і відзначається звуження річкових долин, однак, як правило, вони все-таки більш розлогі, ніж у Полонинському хребті. Ширина їх по бровці корінних схилів 2,5-3,0 км, ширина днищ до 200 м. Схили долин терасовані. Тут, крім акумулятивної заплави (1,5-3 м) і першої надзаплавної тераси (7-10 м), є ще чотири-п'ять терасових рівнів на відносній висоті 15-20 м, 30-40 м, 65-70 м, 90-100 м і 200 м.

При виході Тиси, Ріки, Тереблі та Тересви з гір на Солотвинську улоговину їх долини значно розширюються, схили виположуються. На схилах майже неперервними смугами на різних рівнях простежуються тераси з такими рівнями: 2-2,5 м, 7-10 м, 20-25 м, 40 м, 60-80 м, 100-120 м, 140-150 м і 200-220 м. Найповніше терасована долина Тиси.

У межах Мукачівської улоговини в рельєфі виражена лише одна (голоцен-верхньоплейстоценова) тераса, що представлена у вигляді вирівняної обширної поверхні (Закарпатська рівнина), інші тераси поховані. Еоплейстоценовим терасам гір відповідають відклади чопської світи, плейстоценовим — утворення мінайської світи. Лише по північно-східному обмеженню улоговини виділяються більш високі терасові рівні.

Балки й яри в горах приурочені до виходів м'яких еоценових і олігоценових порід флішу, у передгір'ї і — до міоценових і пліоцен-антропогенових утворень. Найбільшого значення в рельєфі області балки і яри набувають в улоговинах (Ясінська, Свалявська, Іршавська). Тут можна спостерігати складно розгалужену балкову мережу, а також різні типи ярів. На окремих ділянках (Іршавська улоговина) розвиток ярів настільки значний, що створюються землі, непридатні для вжитку — «бедленди».

Льодовикові морфоскульптури

У Закарпатській області трапляються лише в найвищих гірських масивах: Чорногорі, Свидовці, Рахівських горах і Полонинському хребті. Найкраще вони виражені на Свидовці, де виступають у вигляді карів, цирків, нівальних ніш, а також потужних акумулятивних моренних і водно-льодовикових нагромаджень.

Територія, на якій поширені кари на Свидовці, займає площу близько 100 км2. Вона простягається від с. Кваси, що на Чорній Тисі, до вершини г. Тема. Ізольована ділянка з декількома карами спостерігається в районі г. Апецька. Середня висота гребеневої лінії цього хребта становить 1735 м. Кари майже суцільною смугою оточують, головним чином, східні, північно-східні та північні схили хребта. Їх наявність надає цій частині хребта альпійського вигляду, ускладнюючи та збагачуючи його рельєф. Кари на схилі хребта виступають поодинці або групами, стінки у них круті, подекуди обривисті. Висота їх до 100 м і більша, ширина 100-150 м. Днища карів у поперечному перетині плоскі або чашовидні. Коли два або три сусідні кари з'єднуються між собою, ширина днищ значно збільшується, досягаючи 2,5 км (кар Крачунецький). У повздовжньому профілі добре видно нахил днищ карів. Він може бути плавним з незначними відхиленнями або ступінчастим (порожнистим) — від двох до п'яти сходинок (кар Драгобрат). У багатьох карах є невеликі озерця або понижені заболочені ділянки (кари Апшинецький, Гережеський Великий). Найчастіше вони розташовані перед вінцем стадіальних або кінцевих морен.

Значно рідше на Свидовці трапляються нівальні ніші. Вони виявлені на південних схилах хребта південніше г. Котел Великий. Це переважно видовжені плоскі пониження, обмежені невисокими (10-15 м) рівними бортами.

Льодовиково-моренні комплекси представлені двома відмінами. На схилах поширені вивітрілі моренні утворення. Для них характерна велика кількість дрібноуламкового щебенистого та суглинистого матеріалу, що вміщує в собі брили крупного й середнього розмірів. Друга відміна морен розміщена безпосередньо на дні карів. Ці морени майже не вивітрілі. Морфологічно добре виражені кінцеві, бокові, серединні, а також стадіальні морени. Вони мають вигляд різнонапрямлених валів висотою 10-15 м (до 25 м). Морени складені крупними гострокутними брилами масивних пісковиків з невеликою домішкою дрібно-уламкового матеріалу. В тиловій частині та поблизу бортів карів морени присипані молодими осипищами, що нерідко утворюють суцільні шлейфи. Вниз по кару гирлянди кінцевих і стадіальних морен зливаються з конусами виносу водно-льодовикових потоків. Останні, в свою чергу, пов'язані з річковими терасами. Потужність морен і водно-льодовикових відкладів визначити важко, гадаємо, що на окремих ділянках вона досягає не менше 15-20 м.

З льодовиковою епохою тісно пов'язане виникнення на Чорногорі, Мармароші, Полонинському хребті та в Горганах кам'яних потоків (курумів), складених крупними брилами щільних пісковиків. Вони з'явилися внаслідок інтенсивного морозного вивітрювання у верхньому плейстоцені.