Денудаційні та еолові форми рельєфу Волині. Генетичні типи рельєфу Волинської області

Денудаційні форми рельєфу

Денудаційні форми рельєфу теж дуже характерні для Волинського Полісся. Вони створені в дольодовиковий період на межиріччях, складених крейдою і мергелями крейдового віку. Денудаційний рельєф на Волині виявлений дещо горбистими вододілами, які піднімаються над прилеглими долинами на 20-30 м. На більшій частині поверхні ці вододіли майже не мають четвертинних відкладів і прикриті лише своєю корою звітрювання, на якій утворилися родючі перегнійно-карбонатні грунти. Райони поширення денудаційного рельєфу в крейдових відкладах відомі навколо Шацька, Любомля, Ковеля, Турійська, Поворська, Маневичів та в інших місцях. Не важко помітити, що названа смуга денудаційного рельєфу збігається, з одного боку, з поширенням карстових озер, а з другого боку, з розташуванням кінцево-моренних форм рельєфу.

Еолові форми рельєфу 

Еолові форми досить поширені на Волинському Поліссі. Вони прив'язані до флювіогляціальних пісків, які переважно простягаються вздовж поліських річок, зокрема Прип'яті, Стоходу і Стиру. Проте вони трапляються і на межиріччях. Піщані пасма, поширені вздовж річок, називають боровими терасами, оскільки вони в минулому були вкриті сосновими лісами (борами). Значні вирубки лісів, які проводилися в цих місцях, призвели до того, що вітер розвівав піски, утворюючи еолові форми – піщані дюни, вали, бархани тощо, складені добре відсортованим піском.

Проте слід мати на увазі, що еолові форми, в місцях поширення пісків, утворювалися і без участі людини в посушливі (ксеротермічні) епохи, які не раз траплялися в льодовиковому і післяльодовиковому періодах. Повсюдне поширення на Волинському Поліссі еолових форм дало підставу відомому дослідникові цієї території П. А. Тутковському висунути припущення про наявність холодних прильодовикових пустинь, які тут існували в льодовикові епохи. Ці пустині утворилися нібито внаслідок дії сухих і теплих вітрів фенового типу, які дули з льодовика, висушували зандрові піски, розвіювали їх, утворюючи дюни та бархани, виносили з них пил, який осідав південніше, формуючи поклади лесових суглинків. Пізніші дослідження показали малу ймовірність існування справжніх пустинь на Поліссі. Однак поширення давніх еолових форм рельєфу свідчить про те, що тут були в четвертинному періоді сухі епохи з сильними західними вітрами, які розвіювали піски і насипали так звані параболічні дюни, які в більш вологі епохи заростали лісами і закріплювалися без руху. Сучасна епоха є досить вологою і несприятливою для утворення еолових форм, і якщо спостерігаються місцями рухомі піски, то вони є наслідком поганого господарювання людини.

Рельєф органогенного походження

На Волинському Поліссі трапляється рельєф органогенного походження, представлений торфовищами, які займають великі площі, зокрема в долині р. Прип'яті та на межиріччях Стоходу, Стиру, Турії і Західного Бугу тощо. Характерною рисою торфовищ є їх купинний мікрорельєф при загальній рівнинності поверхонь, а також наявність окремих понижень, зайнятих, як правило, неглибокими озерами.

Генетичні типи рельєфу

Розташування генетичних типів рельєфу по території Волинської області має певні закономірності, на які вперше вказав П. А. Тутковський. Зональність ландшафтів Волині – так назвав дослідник цю закономірність, розуміючи під терміном ландшафти насамперед характер рельєфу і четвертинних відкладів. На крайній півночі Волині автор описує моренний ландшафт, створений, на його думку, головним чином валунно-суглинистими відкладами давніх льодовиків. Південніше простягається зона кінцево-моренного ландшафту, представленого горбами кінцевих морен і озів. За кінцево-моренним ладшафтом поширений зандровий ландшафт, сформований переважно водно-льодовиковими піщаними відкладами, який далі на південь змінюється лесовим ландшафтом, характерним для Волинської височини.

Пізніші дослідження внесли в створену П. А. Тутковським картину зональності рельєфу певні корективи, які, проте, не змінили його основної думки. Так, на півночі області, в зоні долини Прип'яті тепер показують на картах не моренний рельєф, а алювіальний (заплави і тераси), частково флювіогляціальний та еоловий (борові тераси). Незмінною залишилась зона кінцево-моренного рельєфу, у якій виявлено денудаційну основу, і зандрова зона, що має озерно-гляціальну і денудаційну основи. Нарешті, лесовий рельєф, для якого характерні долино-балочні та яружні форми, теж правильно визначив П. А. Тутковський. Отже, картина зональності рельєфу Волинської області в цілому вірна, тепер його вивчено більш детально, ніж на початку XX століття.