Геоморфологічні райони Волинської області. Волинська акумулятивна рівнина

Сучасний стан вивчення рельєфу Волині дозволив радянським вченим П. М. Цисю та О. М. Мариничу зробити спробу геоморфологічного районування цієї території. Проте вони охоплювали або всю територію Прип'ятського Полісся (О. М. Маринич), або всіх західних областей УРСР (П. М. Цись), тому нема детального огляду кожної адміністративної області. Нижче подаємо геоморфологічне районування Волинської області (рис. 6), яка виразно поділяється на дві геоморфологічні області, різко відмінні за походженням і будовою рельєфу:

1. Волинська акумулятивна рівнина
2. Волинська ерозійна височина.

Рельєф Волинської акумулятивної рівнини створений льодовиковою, водно-льодовиковою і річковою акумуляцією: моренами, кінцево-моренними формами, зандрами, озерними алювіальними і, нарешті, еоловими формами. Денудаційні форми рельєфу (карстові западини, міжрічкові підвищення корінних порід, річкові долини врізані в корінні породи), хоч і дуже характерні, проте мають підпорядковане значення і не займають більше ніж 20-25% поверхні області. Залежно від поширення генетичних типів рельєфу та їх співвідношення область Волинської акумулятивної рівнини поділяється на такі геоморфологічні райони:

1. Верхньо-Прип'ятська акумулятивна низовина являє собою плоску рівнину з окремими горбами борових пісків, абсолютні висоти яких – від 170 м біля витоку Прип'яті до 145-150 м біля с. Люб'язь. Це в основному алювіальна рівнина, яка складається із заплави Прип'яті і двох її надзаплавних терас. Заплави Прип'яті від витоку до смт. Ратне мають ширину 1-2 км, а нижче – 5-10 км.
   Особливо заплава розширюється там, де впадають такі притоки, як Вижівка, Турія і Стохід, та на ділянці між селами Ветли і Люб'язь. На заплаві часто трапляються еолові форми – параболічні дюни, вали тощо, складені добре відсортованими пісками, але ці еолові форми ніби втоплені в заболочені простори заплави. Саме такі піщані вали і горби являли собою з давніх давен зручні місця для поселень і на них існує багато сучасних сіл – Люб'язь, Ветли, Горки, Дольськ, Річиця та багато інших. Ширина першої надзаплавної тераси від 2 км біля смт. Ратне до 7,5 км біля смт. Любешів. Тиловий край цієї тераси О. М. Маринич проводить по таких селах: Гупали, Кримно, Дубечне, південніше сіл Поступель, Видерта, Залаззя, Кухітська Воля (Ровенська обл.). Друга надзаплавна тераса Прип'яті, за даними О. М. Маринича, піднімається над рікою на 15-20 м і досягає ширини 20-25 км на межиріччі Турії і Стиру. Для неї характерні менша потужність алювіальних відкладів (в середньому 5-10 м) і численні піщані горби з еоловими формами. Тиловий край цієї тераси, отже і Верхньо-Прип'ятського району, О. М. Маринич проводить через такі населені пункти: Полапи, Любохини, Дубечне, Стара Вижівка, Карасин, Серхів. У Верхньо-Прип'ятському районі поширені великі болотні масиви (Турський, Цирський, Оріхівський та ін.) з властивим для них купинним мікрорельєфом.
2. Шацький вододільний горбисто-западний, карстово-озерний район займає порівняно невелику площу в найбільш північно-західному кутку області. Для нього характерне підвищення поверхні, яке досягає майже 200 м н. р. м., високе залягання крейдової поверхні і незначна потужність четвертинних відкладів (в середньому 3-5 м, а в карстових западинах до 20 м). У цьому районі крім найбільших у рівнинній частині України карстових западин з озерами (Свитязь, Пулемецьке, Луки та ін.), є також акумулятивно-льодовикові форми у вигляді кінцевих морен та озів поблизу сіл Піща, Лука, Пульмо, Свитязь та ін.
3. Любомль-Ковельський кінцево-моренний район простягається від р. Західний Буг до Турії. На півночі він межує з Верхньо-Прип'ятським і Шацьким геоморфологічними районами, а південна межа може бути проведена приблизно по таких пунктах: Ягодин – Любомль – Комарів – Міляновичі – Задиби. Для району характерне сполучення горбистих форм водно-льодовикової і моренної акумуляції з хвилястими денудаційними формами в крейдових відкладах, які служать ніби основою для акумулятивних форм. Тут поширені також карстові форми, які в багатьох місцях зайняті озерами або невеликими болотами; трапляються зандрові поля і давньоозерні улоговини.
   Загалом Любомль-Ковельський район є підвищеним, з висотами, які в багатьох місцях перевищують 200 м н. р. м. Отже, він піднімаються над Верхньо-Прип'ятським районом на 50-60 м. Підвищеність Любомль-Ковельського геоморфологічного району добре позначається на долинах річок Західного Бугу і Турії, коли вони перетинають цю смугу долини їх звужуються, стають виразними і не мають бічних притоків. Вздовж правого берега Західного Бугу простягається частина Головного Європейського вододілу, який поділяє басейни Чорного (Прип'ять) і Балтійського (Західний Буг) морів. Цей вододіл дуже невиразний, у багатьох місцях заболочений.
4. Поворсько-Маневицький кінцево-моренний район простягається між ріками Турія і Стир. На відміну від Любомль-Ковельського району він має більше боліт, які розривають цілісність підвищеної смуги крейдових порід на окремі горбисті ділянки. Більша заболоченість сприяла кращому збереженню лісів, отже ця кінцево-моренна смуга більше заліснена. Південну межу Поворсько-Маневицького геоморфологічного району проводять по лінії таких пукнтів: Задиби – Любитів – Мельниця – Софія – Оконськ – Старий Чорторийськ. Північна межа району більш звивиста і проходить від с. Датинь у напрямку на Камінь-Каширський, але до нього не доходить, звертаючи на с. Полицю, звідки повертає на південь в напрямку на с. Великий Обзир, далі на села Карасин, Серхів і у Ровенську область.
   У Поворсько-Маневицькому геоморфологічному районі є карстові і денудаційні форми рельєфу, але більш поширені зандрові рівнини, переважно заболочені і заліснені. На фоні цих заболочених рівнин кінцево-моренні горби окреслюються досить виразно і чітко.
5. Турійсько-Оваднівський денудаційний район відзначається тим, що на його просторах трапляються денудаційні форми рельєфу: хвилясті, з положистими схилами, межиріччя. Але рельєф цієї денудаційної поверхні дуже нерівний. Його характеризують то численні западини, створені ще в дольодовикову епоху, то карстові лійки, зайняті іноді озерами, то давні долини, замулені льодовиковими відкладами, зокрема озерно-льодовиковими.
   Поверхня Турійсько-Оваднівського району в багатьох місцях перевищує 200 м н. р. м., причому не окремими горбами, а широкими масивами, найбільшими з яких є Турійський, Оваднівський, Володимир-Волинський, Купичівський, Озютицький тощо. Ці масиви, вкриті родючими перегнійно-карбонатними грунтами, з давніх давен стали хліборобською базою слов'янських племен, які заснували тут міста: Володимир-Волинський, Луцьк, Волинь, Червень та ін. По цих масивах протікали ріки ще в дольодовиковий період; у наш час простягається Головний Європейський вододіл дуже звивистою і невиразною смугою через села Бійницю – Стенжаричі – Олеськ.
   Поряд з вододільними денудаційними підвищеннями в цьому районі є значні улоговини, утворені дольодовиковими ріками і карстовими процесами, але в льодовикові епохи замулені моренними і озерними відкладами і зараз виявлені заболоченими рівнинними пониженнями. Деякі з них мають виразну форму долин (наприклад, долина, в якій починається р. Турія), інші – розлогих знижень (у верхів'ях Стоходу або в районі с. Мосур).
6. Рожище-Цуманський денудаційний район розташований між річками Стир і Горинь. Багатьма рисами свого рельєфу він подібний до Турійсько-Оваднівського геоморфологічного району. Тут теж поширені масиви крейдових поверхонь, підвищені до 200 м, на яких утворилися родючі перегнійно-карбонатні грунти (Тростянецький, Журавичинський, Ківерцівський масиви), зрідка трапляються карстові озера. На відміну від попереднього району велику площу тут займають заболочені зниження, вкриті лісами, і тому Рожище-Цуманський район в цілому більш лісистий від Турійсько-Оваднівського.
7. Колківський (Стир-Стохідський) давньодолинний район простягається порівняно вузькою смугою між долинами Стоходу і Стиру в тому місці, де вони успадкували прадавню долину Стир-Словечно. Характерними рисами рельєфу цього району є глибокий розмив крейдової поверхні і поширення акумулятивних, алювіальних і флювіогляціальних відкладів, які заповнюють цю прадолину. Серед алювіальної заболоченої рівнини тут трапляються порівняно малі масиви пісків з давніми і сучасними еоловими формами рельєфу.