Геоморфологічні райони Волинської області. Волинська ерозійна височина

Волинській ерозійній височині властиві різноманітні ерозійні форми рельєфу: яри, балки і річкові долини різної будови і розмірів. Волинська область займає лише західну частину одноіменної височини між річками Стир і Західний Буг. Основу рельєфу цієї частини височини становить, як було уже відзначено, морфоструктура Львівсько-Волинської западини, яка заповнена потужною товщею палеозойських і мезозойських відкладів, нашарування яких завершується відкладаміг верхньої крейди (турон, сенон), представленої переважно мергелями. Крейдові відклади перекриті четвертинними утвореннями континентального типу і виявлені майже виключно лесоподібними суглинками; тільки в долинах річок і на їх заплавах залягають алювіальні (річкові) суглинки і супіски та рештки льодовикової морени – на схилах долин під лесовидними суглинками. Отже, четвертинні відклади (переважно лесовидного типу) перекривають суцільною поволокою корінні крейдові відклади, які на денну поверхню майже ніде не виходять.

Нерівний рельєф крейдової поверхні визначає основні орографічні риси західної частини Волинської височини: наявність підвищеної смуги між Луцьком і Володимиром-Волинським, де абсолютні висоти перевищують 250 м н. р. м. (максимальна висота 288 м н. р. м. біля с. Садів). Пониження крейдової поверхні відбувається за рахунок смуги рівнин між смт. Іваничі та с. Радомишль, абсолютні висоти якої менші від 250 м н. р. м. Підвищення крейдової поверхні на півдні області обумовило появу високої і дуже розчленованої височини на захід від м. Берестечка, де висоти досягають максимального значення в усій Волинській області – 292 м н. р. м. (7 км на схід від залізничної платформи Брани на лінії Львів – Луцьк).

Зазначені нерівності крейдові поверхні не тільки зумовлюють орографічні особливості Волинської височини, вони також визначають глибину і густоту ерозійного розчленування сучасної поверхні височини.

Ще одна малопомітна, але важлива риса для визначення будови поверхні Волинської лесової височини полягає в тому, що саме її західна частина підлягала материковому зледенінню. Сліди цього давнього, окського або міндельського зледеніння виявляються в появі гранітних валунів в руслах річок, пісків, зокрема в долині Західного Бугу і в кар'єрах цегельних заводів. Оскільки ці льодовикові сліди відомі лише по долинах річок Західного Бугу і Луги, то можна припустити, що окський льодовик на Волинській височині, яка стояла перешкодою на його шляху, просувався на південь по цих річкових долинах, не перекриваючи вододілів. Вказані особливості поверхні Волинської височини дозволяють поділити її на такі геоморфологічні райони:

8. Луцький приполіський лесовий горбистий район відзначається значними абсолютними висотами, які в середньому перевищують 250 м н. р. м., та помітним впливом давнього зледеніння на форми його рельєфу. Цей вплив найпомітніший тому, що лесові відклади мають виразні сліди водного походження, зокрема значні озера, які тут були і залишили після себе шаруваті глини і суглинки. У озерних відкладах, відкритих цегельними кар'єрами, добре помітний вплив холодного клімату льодовикової епохи, про що свідчать морозні клини, тріщини та інші кріотурбації.
   Північна межа цього району дуже виразна і проходить по лінії шосе Володимир-Волинський – Луцьк – Олика. Західна і східна межі теж чіткі і проходять по ріках Луга і Путилівка. Тільки південна межа не всюди чітка, і ми проводимо її по долині р. Нехворощі на смт. Локачі, на с. Садів і по долині р. Чорногузка, а по р. Стир на межі Волинської області з Ровенською.
9. Іваничівський рівнинний хвилястий лесовий район займає середню частину Волинської лесової височини. Західна частина цього району між ріками Західний Буг і Луга являє собою серію спільних терас названих річок і тому є рівнинною. На схід від р. Луга (в напрямку на села Привітне і Мирне) розчленування поверхні зростає, тому що саме поміж цими селами проходить частина Головного Європейського вододілу, а далі на схід до р. Стир і на її терасах знову стає рівнинно-хвилястим.
   Північну межу району ми проводимо від с. Устилуга по р. Луга, далі по р. Нехворощі на р. Чорногузка, а південну межу по р. Західний Буг від с. Литовеж до с. Заставне, а далі на села Павлівка – Завидів – Озерці – Вільхівка – Сенкевичівка і на Боремель (Ровенська область).
10. Горохівський горбисто-грядовий лесовий район має найбільші абсолютні висоти в області, густу і глибоку ерозійну розчленованість (це надає району виразного горбистого вигляду), є найбільш лісистим (до 20% загальної території району) особливо на схід віл залізничної колії Львів – Луцьк. Західна і південна межі району проходять по межі з Львівською областю, зокрема по долині р. Судилівка.