Грунти Волинської області. Дерново-підзолисті грунти

Грунти Волинської області

Розміщення грунтового покриву Волинської області чітко підпорядковане певним географічним закономірностям. У межах Волинської височини, вкритої лесовидними суглинками, утворилися грунти, властиві для лісостепу: чорноземи типові, чорноземи опідзолені та сірі, лісостепові опідзолені грунти. У поліській частині області переважають азональні та гідроморфні грунти, пов'язані з її низинним рельєфом і поширенням піщаних та супіщаних відкладів (легкого механічного складу), які представлені дерново-підзолистими, дерновими, лучними і болотними грунтами та торфовищами. У місцях виходів на денну поверхню крейди та мергелів утворилися перегнійно-карбонатні грунти. Огляд, грунтів почнемо з поліських грунтів (рис. 14).

Рис. 14. Схематична карта грунтів Волинської області (за С. В. Трохимчуком):

1 – дерново-слабопідзолисті супіщані;
2 – дерново-середньопідзолисті та дерново-сильнопідзолисті;
3 – лучні;
4 – дернові;
5 – перегнійно-карбонатні (дерново-карбонатні);
6 – лучно-болотні;
7 – болотні (мулувато-болотні);
8 – торфовища;
9 – ясно-сірі опідзолені;
10 – сірі опідзолені;
11 – темно-сірі опідзолені;
12 – чорноземи опідзолені;
13 – чорноземи типові.

Дерново-підзолисті грунти

Площа цих грунтів в області становить 511 тис. га. Їх материнськими породами найчастіше є водно-льодовикові піски та супіски, моренні та давньоалювіальні відклади різного механічного складу і потужності. У південній частині Волинського Полісся ці відклади часто підстелюються крейдою, що дуже впливає на характер зволоження материнської породи і ступінь насичення її карбонатами кальцію. Трапляється, що материнські породи бувають двочленними, тобто одна частина профілю грунту утворилась у відкладах легкого механічного складу, інша – у відкладах важкого.

За ступенем опідзолення дерново-підзолисті грунти поділяються на сильно-, середньо- і слабопідзолисті. Ступінь опідзолення залежить від віку грунту, тобто тривалості підзолистого процесу та від механічного складу материнських грунтів. На піщаних і супіщаних породах найчастіше утворюються дерново-слабопідзолисті грунти, а на глинисто-піщаних та суглинистих – дерново-середньопідзолисті, особливо коли вони на глибині до 1 м підстелюються суглинками або крейдою.

Більше половини дерново-підзолистих грунтів зазнають надмірного, зволоження за рахунок неглибоко залягаючих підземних вод, тобто відносяться до глеюватих та глейових.

Дерново-слабопідзолисті піщані грунти

Дерново-слабопідзолисті піщані грунти поширені по всьому Волинському Поліссі, займають площу 289 тис. га, в тому числі 136 тис. га ріллі. Вони залягають на слабохвилястих вододільних просторах та борових терасах рік. Дуже часто в рельєфі виражені піщані горби і гряди, дюни та вали. Піски, на яких вони сформувались, переважно водно-льодовикового походження, часто пересортовані і перевідкладені вітром. Інколи материнською породою виступає моренний пісок, який містить багато валунів та гальки з Феноскандії. У понижених елементах рельефу великий вплив на грунтотворчі процеси мають неглибоко залягаючі підстилаючі породи – суглинки та крейда.

Профіль грунтів не має чіткої диференціації на горизонти. Гумусовий горизонт неглибокий, не перевищує 15-18 см. У орних грунтах він поглиблений оранкою і може досягти 25-30 см. Колір його ясно-сірий, за складом пухкий, розсипчастий, безструктурний.

Елювіальний горизонт слабо виражений, трапляється у вигляді ясно-жовтого піску з білястими плямами аморфного кремнезему. Ілювіальний горизонт теж виражений слабо. Він представлений жовтим піском, на якому виділяються червоно-бурі псевдофібри 1-3-сантиметрові звивисті прошарки більш важкого механічного складу, зцементовані вимитими з верхніх шарів колоїдами. Материнська порода починається на глибині 85-105 см і представлена однорідним піском. У глеюватих відмінах материнська порода оглеєна. Оглеєний пісок має сизувато-білий колір, вохристі плями і смуги, залізисто-марганцеві зерна та бобовини.

Механічний склад грунтів обумовлює його водно-повітряні властивості. Мала кількість глинистих фракцій (5-10%) не може створити хоч яку-небудь структуру, що зумовлює велику водопровідність та малу зологомісткість. Верхні шари грунту містять мало вологи, яка навіть при кількаденних носухах швидко випаровується, що призводить до в'янення рослин. Особливо згубно діє на такі грунти осушення прилягаючих заболочених та перезволожених земель, що понижує рівень ґрунтових вод, якими живляться рослини. Більш сприятливий водний режим мають грунти, підстелені на незначній глибині верствами суглинків або крейдою.

Дерново-слабопідзолисті піщані грунти є найбіднішими в області. Вони містять 0,6-1,3% гумусу, слабо забезпечені рухомими формами поживних речовин (азоту – 1,1-6,5, фосфору – 0,4-5,5, калію – 0,3-4,5 мг на 100 г грунту). Реакція грунтового розчину середньокисла (рН дорівнює 4,7-5,4). Сума ввібраних основ становить 1,0-2,6 мг-екв на 100 г грунту, ступінь насичення основами становить 22,1-38,5%. Гідролітична кислотність їх невисока (1,5-3,3 мг-екв на 100 г грунту), то пов'язано з дуже малою місткістю вбирання (табл. 13).

Для поліпшення фізичних властивостей та підвищення родючості цих грунтів потрібно збільшувати вміст глинистих фракцій шляхом внесення торфово-земляних компостів та з допомогою кольматажу. Внесення відповідних доз добрив, особливо органічних, вапнування та застосування зелених добрив дозволяє одержувати високі врожаї жита, картоплі, гречки, серадели та інших культур.

Дерново-середньо- та сильнопідзолисті грунти

Дерново-середньо- та сильнопідзолисті грунти поширені переважно в південній частині Полісся. Вони розвинулись на малопотужних четвертинних відкладах, представлені супісками, покривними суглинками та шаруватими напластуваннями різного механічного складу. Часто ці відклади на глибині 1-1,5 м підстеляються крейдою. На більш понижених елементах рельєфу значну роль у грунтотворенні відіграє глейовий процес.

Ступінь їх опідзолення добре виражений у морфологічній будові профілю. Після неглибокого (15-20, іноді до 25 см) гумусово-елювіального горизонту залягає чіткий білястий елювіальний горизонт, що містить велику кількість крем'янки. В середньопідзолистих відмінах його потужність досягає 3-20 см, сильнопідзолистих – перевищує 20 см. Ілювіальний горизонт різко виділяється червоно-бурим кольором, щільністю, важким механічним складом, горіхувато-призматичною структурою. Він дуже погано пропускає воду, а тому ці грунти мають сталий водний режим.
Порівняно з грунтами легкого механічного складу, вони мають кращі фізико-хімічні показники. В орному шарі цих грунтів міститься до 1,5% гумусу, рН водної витяжки в середньому становить 5,3^-5,5, вищий ступінь насичення основами. Вміст рухомих форм поживних речовин в них такий: азоту – 3,5-8,0, фосфору – 0,4-5,2, калію – 1,6-6,6 мг на 100 г грунту. Найкращі фізико-хімічні показники та забезпечення поживними елементами мають грунти, підстелені крейдою на глибині до 1-1,5 м.

Дерново-підзолисті супіщані та суглинисті грунти

Дерново-підзолисті супіщані та суглинисті грунти більш родючі, ніж піщані їх відміни. У них можна висівати всі районовані культури, в тому числі такі інтенсивні, як пшениця, кукурудза, коноплі, цукрові буряки; придатні вони під сади та хмільники. Для підвищення їх родючості потрібно поглиблювати орний шар, вапнувати, вносити органічні та фізіологічно-лужні мінеральні добрива, застосовувати сидеральні сівозміни.

Дерново-підзолисті глеюваті та сильно глейові

Близько 9 тис. га займають глеюваті та сильно глейові відміни дерново-підзолистих грунтів. Займають вони невеликі за площею пониження серед інших грунтів. Ступінь опідзолення, механічний склад, кислотність, гумусованість їх різні. Спільним у них є близьке залягання до поверхні ґрунтових вод (50-100 см), ознаки оглеєння; іноді трапляється заторфованість гумусового горизонту.

У зв'язку з цим такі грунті мають незадовільний водно-повітряний режим, що призводить до пониження врожайності сільськогосподарських культур, а в перезволожені роки викликає їх загибель. Крім заходів, які рекомендуються для всіх дерново-підзолистих грунтів, для оглеєних та сильнооглеєних відмін обов'язковим є регулювання рівня ґрунтових вод за допомогою гончарного або відкритого, що звичайно гірше, дренажу.