Ландшафтні місцевості Волинської височини

Ландшафти Волинської височини дуже відрізняються від поліських з двох основних причин:

• поширенням лесовидних суглинків, які є материнською породою грунтів чорноземного типу, зовсім не властивого поліським ландшафтам;
• значними абсолютними висотами і досить глибоким почленуванням поверхні річковими долинами, балками, а місцями і ярами.

Це створює виразно хвилястий, а в багатьох місцях навіть горбистий рельєф. Тільки заплави річкових долин мають деякі спільні риси з поліськими заплавами: вони або переважно заболочені і утворюють часто потужні торфовища в долинах малих річок – приток Західного Бугу і Стиру (Луги, Свинорийки, Гнилої Липи, Чорногузки тощо), або лучні на добре дренованих заплавах Стиру і Західного Бугу.

Відмінності в потужності і механічному складі лесового покриву та в ступені долинно-балкового розчленування поверхні утворюють помітні особливості морфологічної структури природних комплексів, що дає підставу поділити їх на такі місцевості.

Місцевості першої надзаплавної лесової тераси

Місцевості першої надзаплавної лесової тераси займають незначні площі, але добре сформовані і виявлені в рельєфі, з чіткими уступами і шириною до 1,5-2,0 км. Складені досить потужною товщею супіщаного алювію (8-10 м), перекритого лесовидними суглинками. Поверхня терас плоска і тільки біля уступів іноді спостерігається ерозійне розчленування.

Місцями надзаплавна тераса зруйнована і представлена окремими фрагментами. Завдяки рівнинності поверхні першої надзаплавної тераси тут іноді спостерігаються ознаки оглеєння грунтів, розвиваються переважно неглибокі чорноземи, а також чорноземно-лучні грунти. В цілому територія першої надзаплавної лесової тераси добре дренована. Завдяки родючості грунтів місцевості першої тераси майже повністю розорані, частково зайняті населеними пунктами.

Характерними урочищами цієї місцевості є розлогі малопомітні пониження з чорноземно-лучними грунтами та незначні підвищення з неглибокими чорноземами.

Місцевості другої надзаплавної лесової тераси

Місцевості другої надзаплавної лесової тераси поширені головним чином у долині Стиру, особливо її приток Липи і Чорногузки, а також по долині Лугу – притоці Західного Бугу. Лесовидні суглинки цієї тераси мають значну потужність (10-15 м і більше), багатоярусну будову і легкий механічний склад. Поверхня її загалом рівнинна або злегка пофалдована розлогими балками. Тільки місцями, там де вона підступає до заплави, спостерігаються уступи, почленовані ярами.

Місцевості цієї тераси в доагрикультурні часи були вкриті багатими лучними степами, під якими утворилися глибокі чорноземи на більш плоских урочищах і чорноземи неглибокі на схилових урочищах. Землі цих місцевостей відзначаються найвищою в області природною родючістю і цілком зайняті орними землями.

Місцевості міжрічкових лесових хвилясто-горбистих підвищень

Місцевості міжрічкових лесових хвилясто-горбистих підвищень займають великі простори з абсолютними висотами понад 250 м н. р. м. До їх складу входять досить різноманітні урочища:

1. урочища вододільних горбів зі спадистими схилами, які вкриті сірими і світло-сірими сильно змитими грунтами. Вони поширені в південній і північній частинах Волинської височини, які відзначаються найбільшими абсолютними висотами і глибокими ерозійними розчленуваннями. Саме на цих урочищах де-не-де збереглися широколистяні ліси;
2. хвилясті балочні урочища з пологими або слабоспадистими схилами і переважними поширеннями темно-сірих опідзолених грунтів і опідзолених чорноземних, які вказують на залісненність їх в доагрикультурні часи;
3. природні урочища з крутими схилами, дуже еродованими сірими лісовими грунтами і виходами корінних крейдяних порід, на яких утворилися перегнійно-карбонатні грунти, теж дуже змиті.

На місцевостях міжрічкових підвищень поширена лінійна і особливо площинна ерозія грунтів і тому, зважаючи на переважне використання їх під орні землі, необхідно широко впроваджувати протиерозійні сівозміни та інші заходи.