Лозинський В.
Топографічна карта. Методичні вказівки і завдання з курсу «Топографія»

Горизонталі, бергштрихи і закладення: зображення рельєфу на картах

Зображення рельєфу на топографічних картах і планах

Під рельєфом розуміють сукупність нерівностей земної поверхні. Виділяють основні форми рельєфу: гора (горб), хребет, улоговина, сідловина, лощина (видолинок). Форми рельєфу мають такі основні орографічні лінії: вододіли, тальвеги, брівки та підошви. Орографічні лінії становлять скелет рельєфу і створюють уявлення про ступінь його розчленованості.

На топографічних картах рельєф зображають горизонталями, тобто замкнутими лініями, що проходять через точки місцевості з однаковою абсолютною висотою. Якщо уявно розрізати фізичну поверхню Землі рівневими поверхнями, які рівновіддалені одна від одної, як це зображено на рис. 5,а, то кожна лінія перерізу матиме вигляд замкненої кривої і постійну абсолютну висоту; отже, вона є горизонталлю. На місцевості берегові лінії (межа води і суші) ставків, озер являють собою горизонталі.

Задану віддаль h між сусідніми січними площинами називають висотою перерізу рельєфу. Висоту перерізу можна також визначити як різницю висот двох сусідніх основних горизонталей на карті. Основними називають такі горизонталі, які віддалені одна від одної на прийняту для даної карти висоту перерізу рельєфу. Основні горизонталі на картах позначаються суцільною лінією коричневого кольору. Іноді при нормальній висоті перерізу важливі подробиці рельєфу не відтворюються, тому що знаходяться між січними площинами. В такому випадку на карті проводять половинні горизонталі (напівгоризонталі) через половину основного перерізу рельєфу пунктирними лініями з довжиною рисочок 4-5 мм і відстанню між рисочками 1-2 мм. Якщо потрібні подробиці рельєфу не можуть бути зображені половинними, застосовують допоміжні горизонталі, які проводять також пунктирними лініями, тільки з коротшими рисочками, ніж у половинних.

Принцип зображення рельєфу горизонталями і види горизонталей на топографічних картах
Рис. 5. Принцип зображення рельєфу горизонталями (а) і види горизонталей на топографічних картах (б)

На картах горизонталі викреслюють суцільними лініями коричневого кольору товщиною 0,1 мм. Для збільшення виразності рельєфу і полегшення читання карти при висотах перерізу рельєфу 1, 5, 10, 20 і 40 м кожну п'яту основну горизонталь з позначками кратними відповідно 5, 25, 50, 100 і 200 м, зображають товстішою (0,25 мм) коричневою лінією. Такі горизонталі називаються потовщеними. При висоті перерізу 2,5 м потовщують кожну четверту горизонталь з позначками кратними 10 м.

Для того щоб розрізнити зображення горизонталями гори від улоговини, хребта від лощини, від горизонталей у бік пониження схилу проводять рисочки – бергштрихи.

Висоту основних і потовщених горизонталей підписують цифрами коричневого кольору. Цифри пишуть так, щоб їх верх був спрямований у бік збільшення висоти (підвищення схилу). Висоти основних горизонталей завжди кратні висоті перерізу рельєфу.

Горизонтальна відстань між двома суміжними горизонталями називається закладенням d (рис. 6).

Елементи схилу
Рис. 6. Елементи схилу

Між закладенням d висотою перерізу h і крутиною схилу ν існує така залежність:

tg ν = h/d

Горизонталі мають такі властивості:

  • усі їх точки мають однакову абсолютну висоту, яка відрізняється від висоти точок сусідньої горизонталі на висоту перерізу рельєфу; 
  • усі горизонталі, що замикаються в межах аркуша карти, позначають підвищення чи улоговину, які виділяють підписами відміток і бергштрихами; 
  • чим більше горизонталей на схилі, тим він вищий. Отже, за кількістю горизонталей можна визначити перевищення одних точок місцевості над іншими; 
  • чим ближче горизонталі розміщені одна від одної, тим схил крутіший, тим більший кут нахилу місцевості. Отже, за величиною закладання (за відстанню між горизонталями) можна визначити крутину схилу в градусній мірі; 
  • найкоротша відстань між двома горизонталями – перпендикуляр до них, що відповідає напряму найбільшої крутини. Отже, напрям схилу в кожній його точці перпендикулярний до горизонталей; 
  • вододільні лінії та осі лощин перетинаються горизонталями під прямим кутом; 
  • горизонталі на карті не перетинаються (за винятком зображення найбільшого уступу) і зберігають подібність відповідних їм ліній на місцевості, утворених у результаті уявного перерізу рельєфу площинами. Отже, горизонталі на карті точно передають форми рельєфу та їх розміщення і поєднання.

Крім горизонталей, рельєф на картах зображають відмітками абсолютних висот характерних точок рельєфу – вершин гір чи горбів, дна улоговин, сідловин, тальвегів, перегинів схилів. Позначають їх арабськими цифрами біля характерної точки з точністю до 0,1 м. У поєднанні з горизонталями відмітки висот полегшують визначення за картою напрямів схилів, перевищень тощо.

Скелі, урвища, круті схили ярів, ями, кургани тощо зображають спеціальними умовними знаками, які в поєднанні з горизонталями точно передають особливості рельєфу місцевості.