Історія вивчення берегів морів та океанів до 18 століття
1.3. Історія вивчення берегів морів та океанів
Морські береги почали вивчати з розвитком мореплавства. Торгові зв’язки між сусідніми народами, які мали виходи до морів, сприяли зацікавленості у вивченні берегів та їхніх навігаційних можливостей. Перші літературні й картографічні відомості з дослідження берегів для розвитку судноплавства і портобудівництва датовані ХІІІ-ХІІ ст. до н. е., коли збудовані штучні гавані портів Тир і Сидон потребували спеціальних досліджень.
Перші відомості про водойми Середземномор’я, зокрема Чорного моря, опубліковано в працях учених античної доби – греків і римлян. У четвертій книзі «Історії» Геродота (V ст. до н.е.) є схематичний опис берегів Чорного моря, а вже в працях Арістотеля (IV ст. до н.е.) згадано про глибини українських морів. Цей учений пише, що Меотичне озеро (Азовське море) є досить мілководним, а Егейське значно глибше від Понт Евксинського (Чорного) моря.
Перші спроби наукового обґрунтування особливостей будови берегів і дна морів зроблено в «Географії» Страбона (І ст. до н.е.). На думку Страбона, материки не є незмінними, деякі їхні частини були раніше морським дном, а інші ділянки можуть ним стати. Морські хвилі, руйнуючи береги, також здатні викидати з дна моря на берег предмети. Страбон уважав, що між будовою рельєфу дна морів та океанів і будовою материків немає принципової різниці, бо на морському дні також є підводні хребти і долини. А щодо походження островів, то він був переконаний, що одні з них (віддалені від материків) є вулканами, що піднімаються з дна морів, а інші відокремились від материка внаслідок дії хвиль. Сучасник Страбона Сенека особливу увагу звертав на руйнування берегів хвилями і зазначав, що хвилі здатні переносити вздовж берега продукти руйнування суші й перевідкладати їх на березі.
У «Природничій історії» Плінія Старшого (І ст. н.е.) наведено детальний топографічний опис берегів Чорного моря, а також гирла р. Істра (Дунаю). Тут є також перші цифрові дані про глибини Чорного моря. Посилаючись на Фабіана, Пліній вказує, що максимальна глибина Понта (Чорного моря) дорівнює 15-ти стадіям, тобто 2 700 м. Проте не зазначено, як отримано такі проміри і коли. В «Природничій історії» Пліній також запропонував гіпотезу походження Чорного моря, припускаючи, що воно сформувалося внаслідок прориву вод океану і наступного затоплення ними просторів колишньої суші. У III ст. до н. е. греки склали першу карту Чорного моря, що була морським шляхом для фінікійців і греків. Подальші дослідження берегів Чорного моря пов’язані з походами по ньому русів (антів і скіфів), які з кінця IX ст. н. е. використовували його для плавання з Балтійського моря у Візантію (шлях із «варяг в греки»).
Загальне піднесення у вивченні берегів морів почалося в епоху великих географічних відкриттів, починаючи з подорожей X. Колумба. Зроблено перші спроби проникнути в область Північного Льодовитого океану. Накопичені дані про береги морів та океанів є описовими і досить примітивними, хоча й відображені на картах. Картографування берегів на той час уже досягло значних успіхів. Треба згадати про компасні карти італійських мореплавців, так звані портолани, де контури берегів доволі точні. Після першої кругосвітньої подорожі Ф. Магеллана (1519-1521) уявлення про береги морів та океанів розширилося. Магеллан зробив першу спробу виміряти глибини океану. До кінця XVII ст. вже чіткіше вимальовувалися контури берегів Америки і Старого Світу. Однак ці дослідження не мали ще суттєвого наукового обґрунтування аж до XVIII ст.
Значний внесок у наукові дослідження хвильових процесів на берегах зроблено ще наприкінці XV ст. Леонардо да Вінчі, який займався лабораторними дослідженнями роботи хвиль. Леонардо да Вінчі виявив орбітальність руху водних частин під час хвилювання. Він помітив, що швидкість поширення морської хвилі на поверхні значно перевищує швидкість руху окремих частин води. Вчений дійшов висновку, що під час хвилювання відбувається, здебільшого, не переміщення частин води, а переміщення форми хвилі. Запозичивши вислів видатного вченого епохи Середньовіччя Авіцени, Леонардо да Вінчі порівнював рух морських хвиль з рухом, що виникає на поверхні пшеничного поля, коли над ним дме вітер. Леонардо да Вінчі також уперше описав явище відбиття хвилі від перешкоди, він мав чітке уявлення про існування поздовжнього переміщення берегових відкладів. Ці дослідження використані ним під час проектування портів в Італії та Франції.