Історія вивчення берегів морів та океанів у 19 столітті

У XIX ст. зроблено перші спроби науково обґрунтувати морське узбережжя як специфічний тип геоморфологічного ландшафту з притаманними тільки йому особливостями будови форм рельєфу, зумовленими пограничним положенням цього ландшафту між сушею і морем. Хоча власне термін «геоморфологічний ландшафт» запропоновано І.С. Щукіним значно пізніше і введено для позначення певного комплексу форм рельєфу, генетично пов’язаних між собою (наприклад, гляціальний, ерозійний, карстовий ландшафт тощо).
Ще Ф.П. Літке, детально описуючи морфологічну будову берегів Нової Землі, під час кругосвітньої подорожі на шлюпці «Синявин» (1826-1828) звернув увагу на сліди давніх берегових ліній на значній висоті над сучасним рівнем моря, що навело на думку про зовсім недавні вертикальні рухи прибережної суші, які простежувались в рельєфі узбереж у вигляді терас. Підняті давні берегові лінії описував також Ч. Дарвін під час подорожі на кораблі «Бигль» у 1831-1836 pp. Учений виявив і сліди опускання суші в прибережній зоні, з огляду на що запропонував одну з головних гіпотез походження коралових рифів, що не втратила актуальності донині.
З іншого боку, здавна зафіксовано, що робота моря на узбережжі проявляється по-різному, залежно від того, які гірські породи формують берег. Дослідники виявили особливу роль прибійного потоку – руйнівну, що спричиняє абразійний процес. Передусім це сила, що створює найефективніші абразійні форми берегового рельєфу. Отож перші наукові описи морських берегів здійснювали з урахуванням відмінностей у геологічній будові берега, а також з урахуванням вертикальних рухів прибережної суші та абразійної діяльності морських хвиль.
Гіпотези щодо ролі морської абразії в розширенні моря завдяки суші та в утворенні вирівняних поверхонь, що зрізають геологічні структури, розвивали Ф. Ріхтгофен (1886) і О.П. Карпінський (1894). Зокрема, Ф. Ріхтгофен вперше чітко довів зв’язок берегових форм з тектонічною будовою суші, що виражено в запропонованій ним тектонічній класифікації морських берегів.
Важливого значення зв’язкам між геологічною будовою і береговими формами надавав Л.С. Берг (1908). Його монографія про Аральське море – це класична праця комплексного опису морського басейну, його історії, геологічної будови, рельєфу дна і берегів.
Інші дослідники приділяли значну увагу питанням розробки теорії хвилювання як основного чинника формування берега. Наприклад, П. Корналья (1881) розробив теоретичний аналіз впливу хвиль на донні відклади і ввів у науку поняття «нейтральної лінії» – лінії поділу між зонами відмінного за напрямом переміщення донних відкладів, що має досить важливе значення для розуміння берегових процесів.
Наприкінці XIX ст. розпочинається новий етап у дослідженні Чорного та Азовського морів, пов’язаний з іменем академіка М.І. Андрусова. Він склав стратиграфічну схему четвертинних відкладів і палеогеографічні карти Азово-Чорноморського басейну в понтичну, кіммерійську та четвертинну епохи, виявив наявність сірководневого зараження придонних чорноморських вод.
Основи вивчення берегової зони на рубежі XIX-XX століть закладені І.Ф. Леваковським, М.О. Соколовим, В.О. Обручевим. Роль хвиль у переміщенні відкладів та утворенні берегових акумулятивних форм уперше обґрунтовано в праці М.О. Соколова, яку присвячено утворенню і динаміці берегових дюн (1884). Дослідник також заклав основи сучасного уявлення про пляжі як про елементарні акумулятивні форми, створені хвилями. У 1908 р. вийшла праця В.О. Обручева «К вопросу о передвижении более крупных осадков вдоль берегов водных бассейнов», де подано дані про хвильове переміщення наносів уздовж берегів Криму.
Наприкінці XIX ст. в Росії вийшло з друку кілька геологічних праць, у яких висвітлено будову морських берегів і деякі питання їхньої динаміки. З них українським берегам присвячено праці П.Ю. Крендовського «Исследование днепровской дельты» (1876) і М.О. Соколова про походження чорноморських лиманів (1895). Започатковано також перші дослідження в галузі використання теоретичних даних про дії морських хвиль на береги і вирішення таких практичних питань, як боротьба з занесеністю морських портів відкладами і гідротехнічне будівництво.