Історія вивчення берегів морів та океанів у другій половині 20 століття

У середині XX ст. з’явилися праці, присвячені гідродинаміці берегової зони (М.Є. Кондратьев, H.H. Джунковський, В.В. Лонгінов), динаміці і морфології різноманітних берегових районів (А.А. Аксенов, В.І. Будаков, Є.Н. Єгоров, О.С. Іонін, O.K. Леонтьев, В.В. Лонгінов), питанням методики берегових досліджень, зокрема методам кількісного вивчення берегових процесів (A.M. Жданов), питанням дослідження речовинного складу і напрямів потоків наносів (А.В. Живаго, В.П. Зенкович, Ю.С. Кашин, В.В. Лонгінов, O.K. Леонтьев і Т.Н. Морошкіна, Є.Н. Невеський), процесам переформування берегових схилів водосховищ (Г.С. Золотарьова, Є.Г. Качугін, М.Є. Кондратьев, І.К. Акімов), боротьбі з розмиванням берегів (A.M. Жданов, B.C. Гамаженко, Н.Н. Джунковський). Зазначимо також працю І.В. Самойлова «Гирла рік» (1952), присвячену берегоформувальній діяльності річкових потоків, яка була на той час найповнішою монографією про дельти рік та про дельтові береги як один з важливих типів берегів.
У 1952 р. створено Берегову секцію Океанографічної комісії при Академії наук СРСР під керівництвом В.П. Зенковича. Особливу увагу Секція приділяла питанням заборони розробки піщано-черепашкових відкладів північно-західної частини Чорного моря, Криму та Азовського моря (Розовський Л.Б., Кириченко О.М., Хрустальов Ю.П., Мамикіна В.О.) та вирішенні комплексних питань берегових процесів для розробки рекомендацій інженерного захисту берегової смуги з урахуванням природних умов розвитку морського узбережжя.
Друга половина XX ст. ознаменувалася появою праці з фундаментальних досліджень процесів розвитку окремих берегових регіонів, розробки класифікацій берегових форм рельєфу і типів берегів, гідро- і літодинаміки берегової зони морів. Розпочалися детальні дослідження берегової зони різних морів, які розташовані в різних фізико-географічних зонах. Це дало змогу O.K. Леонтьеву розвинути вчення загальної геоморфології берегів.
Почалися систематичні дослідження рельєфу морського дна і його відкладів, динаміки берегових форм рельєфу, еволюції берегів Світового океану вченими багатьох країн світу; створено спеціалізовані лабораторії; у водах Світового океану працюють спеціалізовані експедиційні судна («Альбатрос», «Галатея», «Челленджер», «Витязь»), засновано служби типу «Берегових інспекцій», які здійснюють постійний моніторинг стану берега. В Росії засновано наукову міжнародну берегознавчу школу В.П. Зенковича, загальновизнану в світі, яка зробила вирішальний внесок у теорію і практику берегознавства.
Детальними дослідженнями морфології і динаміки берегів, гідродинамічних і літодинамічних процесів, формування берегової зони, берегових форм рельєфу Чорного та Азовського морів займаються В.П. Зенкович, Б.Ф. Добринін, А.І. Дзенс-Литовський, С.Ф. Шнюков, Г.М. Орловський, В.П. Усенко, Ю.П. Хрустальов, В.О. Мамикіна, Ю.Д. Шуйський, Г.В. Вихованець, В.Л. Максимчук, Ю.М. Сокольніков, Ю.В. Артюхін, П.Ф. Гожик, В.В. Хомицький, А.К. Гранова, Г.І. Гнатенко, В.А. Нестеровський та багато інших учених. Питання вивчення інженерно-геологічних умов прибережної смуги та ефективності протизсувних споруджень розглядаються у працях І.П. Зелінського. Екологічні аспекти стану прибережних регіонів Чорного та Азовського морів висвітлюються у монографіях під редакцією О.М. Бронфмана, В.П. Кеонджяна, Є.Ф. Шнюкова. Районування берегової зони Чорного та Азовського морів здійснено В.П. Зенковичем (1958), Ю.Д. Шуйським (1974), В.Л. Максимчуком (1993).
Ученими різних країн світу накопичено досить вагомий матеріал берегових досліджень як загального, так і регіонального змісту, теоретичні напрацювання з питань гідро- і літодинаміки берегової зони, утворення і розвитку різноманітних берегових форм рельєфу і берегів, сформовано понятійно-термінологічний апарат. Усе це дало змогу наприкінці XX ст. говорити про утворення окремої гілки в структурі природних наук – берегознавства, що підтверджено 1996 р. на XXVIII Міжнародному географічному конгресі в Гаазі (Нідерланди). Засновником сучасного берегознавства по праву вважають В.П. Зенковича. Послідовником учення В.П. Зенковича в Україні є Ю.Д. Шуйський – президент Асоціації «Євроберег-Україна», професор, завідувач кафедри фізичної географії Одеського національного університету, доктор географічних наук.