Прибережні морські відклади і їх види

3.2. Прибережні морські відклади

У береговій зоні формується особливий тип морських відкладів, який зазнає постійного руху і переміщення хвилями, прибоєм, течіями. Надходять відклади в зону дії хвиль по-різному – як із суші, так і з водної товщі. Такі відклади В. П. Зенкович (1946) називає морськими наносами або наносами хвильового поля, оскільки вони формуються безпосередньо в області поля дії морських хвиль і характеризуються великою рухливістю.
В результаті абразії в берегову зону надходить значна кількість уламкового матеріалу. Окрім того, великі об’єми матеріалу в берегову зону приносять ріки, вітер; частина матеріалу утворюється в результаті вивітрювання крутих берегових обривів, обвалів, зсувів, що звалюючись до підніжжя обривів, також потрапляють в зону дії прибійного потоку. У вулканічних районах в морі опиняються продукти вулканічних вивержень. Там, де до морського берега підходять льодовики, уламковий матеріал потрапляє в море разом з айсбергами. Зрештою, річкова крига і береговий припай також несуть до нього велику кількість матеріалу гірських порід і мінеральних зерен.
Тверді частинки можуть утворюватися і безпосередньо в морі. Багаточисленні морські організми формують свої панцири або скелети із вапняку, рідше – із кремнезему. При відмиранні організмів ці нерозчинні або важкорозчинні рештки також зазнають переносу і переробки хвилями, хвильовими течіями і прибійним потоком. Окрім того, різні мінеральні частини можуть утворюватися в береговій зоні або надходити сюди з інших районів моря внаслідок хімічних процесів, що протікають у морській воді.
З усіх цих твердих частин різного генезису в береговій зоні формується особливий вид морських відкладів (наносів). Отже, прибережно-морськими відкладами (наносами) називають рухливі накопичення різноманітного генезису, що формуються в умовах мілководдя; характеризуються великою рухливістю і певною нижньою межею крупності частин, що перешкоджають безповоротному винесенню цих частин за межі берегової зони у завислому стані.

Тверді частини, що формують прибережно-морські наноси, можуть мати різне походження. За генезисом їх поділяють на:
1. Теригенні – це частинки наносів, утворені в результаті руйнування абразією гірських порід, що формують сушу чи підводний береговий схил. Вони також потрапляють у берегову зону внаслідок твердого стоку рік, шляхом еолового перенесення, внаслідок денудації берегових схилів, обвалів і осипищ, а також плаваючою кригою. Серед них окремо вирізняють еоловий і льодовиковий матеріал. Склад цих частин цілком визначається мінералогічним або петрографічним складом порід, унаслідок руйнування яких вони утворилися. Теригенні наноси представлені уламками різних розмірів – від брил і валунів до глинистих частинок.
2. Органогенні (біогенні) – наноси, які сформувалися зі скелетних останків морських організмів. За хімічним складом вони можуть бути карбонатними або кременистими.
3. Хемогенні – наноси, які сформувалися в результаті хімічного осідання речовин, що розчиняються у морській воді. Серед них найпоширенішими є карбонатні і глауконітові наноси, рідше трапляються залі- зо-марганцеві конкреції і фосфорити.
4. Вулканогенні – уламковий матеріал вулканічного походження, який складається із пірокластичного та лавового матеріалу.
5. Антропогенні – тверді штучні матеріали та продукти промислового виробництва (пластмаса, скло, цегла, бетон, метал тощо).