Вулканогенні морські наноси. Механічний склад морських відкладів та їх обкатаність
Вулканогенні наноси відрізняються від теригенних подібністю свого мінералогічного складу з продуктами виверження сусідніх вулканів і значною кількістю в їхньому складі глибинних мінералів, у тому числі й нестійких у поверхневих умовах. Нерідко вони характеризуються високим вмістом різних рудних мінералів.
Мінеральні частинки, що утворюють прибережно-морські наноси, розрізняються за своїми фізичними і хімічними властивостями. Вивчення мінералогічного складу прибережно-морських відкладів виконується за загальною методикою мінералогічного аналізу. Всі мінерали, що належать до складу порівняно дрібних наносів, чітко поділяють на дві великі групи: легкі і важкі. Найпоширенішим серед легких мінералів є кварц, який нерідко становить до 98-99% складу наносів. До них належать польові шпати і деякі інші мінерали з питомою вагою до 2,9%. Важкі мінерали переважно в сумі становлять лише декілька відсотків від загального складу теригенних відкладів, проте зазвичай вони представлені дуже великою кількістю видів. Якщо відклади сформовані із великих уламків, то говорять не про мінералогічний, а про петрографічний склад наносів. Такі дослідження мінералогічного і петрографічного складу наносів при берегових дослідженнях мають велике значення.
Частинки, що формують відклади, відрізняються не тільки за генезисом і речовинним складом, але й за крупністю. Залежно від величини поперечника (діаметра) частини наносів поділяють на фракції (фракція – це сукупність частин певної градації крупності). Характеристику співвідношення різних фракцій називають механічним складом відкладів (табл. 3.2). Якщо у відкладах переважає будь-яка крупна фракція – галька чи гравій, то навіть за наявності інших фракцій склад відкладів визначають за переважаючим. Зазначимо, що для прибережно-морських наносів фракції алевриту і пеліту не характерні (за дуже рідким винятком).
Таблиця 3.2. Класифікація морських відкладів за механічним складом (за П.Л. Безруковим та ін., 1970)
Крім генезису речовинного та механічного складу наносів, суттєве значення має форма частин, тобто їхня обкатаність. Існують досить складні і трудомісткі способи кількісного визначення ступеня обкатаності. Проте на практиці найчастіше користуються візуальним визначенням, шляхом порівняння належності досліджуваних відкладів до того чи іншого класу обкатаності за еталонною таблицею обкатаності (рис. 3.1). Досить розповсюджене твердження щодо високого ступеня обкатаності зерен морських наносів здебільшого відповідає дійсності. Однак у деяких випадках морські відклади відрізняються майже цілковитою відсутністю переробки. Ця ознака засвідчує, що уламковий матеріал потрапив у берегову зону нещодавно, або ж динамічна активність вод на цій ділянці берегової зони надзвичайно слабка. Отже, необкатаність матеріалу не можна вважати ознакою щодо вирішення питання про морський генезис викопних грубоуламкових відкладів.
Рис. 3.1. Еталонна таблиця обкатаності (за Л.Б.Рухіним)
Цифрами зазначено класи обкатаності
Вважають також, що галька морського генезису повинна бути заокруглено-сплюснуто-плоска, а для алювіальних гальок, навпаки, характерна заокруглена опуклість. Проте численні дослідження засвідчили, що форма обкатаних уламків визначається передусім структурою самої породи. Уламки гірських порід масивної, більш або менш ізотропної структури завжди набувають близьку до округлої форму за тривалого шліфування і сортування. При шаруватій або ж сланцевій структурі породи, навпаки, формується сплюснута галька як в морських, так і в річкових умовах. Гранулометрична диференціація і відшліфування уламкових частин відбувається в процесі їхнього переміщення у береговій зоні.