Гідрогенні літодинамічні процеси

Гідрогенні процеси відіграють важливу роль у переміщенні відкладів, перетворенні рельєфу берегової зони, а також у переміщенні поживних речовин для організмів і виведенні продуктів метаболізму. Головне значення щодо цього відіграє поверхневе вітрове хвилювання.
Швидке згасання орбітальних швидкостей зі збільшенням глибини зумовлює максимальний вплив придонних орбітальних швидкостей на малі глибини в межах берегової зони. Рельєф берегової зони, зазнаючи впливу хвилювання, сам стає суттєвим чинником трансформації поля морських хвиль. Глибина, що є важливою фізичною характеристикою середовища поширення хвиль, впливає на швидкість їхнього поширення. Рефракція, спричинена змінами глибин, супроводжується змінами їхнього поширення таким шляхом, щоб фронти хвиль набували форму ізобат. Зменшення глибини спричиняє до нестабільності хвильового руху, що супроводжується руйнуванням хвиль і виникненням прибійного потоку.
Хвильове перенесення води в одному напрямі супроводжується нагоном (підвищенням рівня води) біля берегової лінії. Рівень поблизу урізу може зростати тільки до певної межі, а потім починається компенсація його підвищення завдяки дії компенсаційних протитечій. Переважно вони поширюються в середній частині водної товщі, однак за певних умов можуть захоплювати всю водну товщу. Геоморфологічна роль розривних течій з винесення в бік моря наносів може бути дуже суттєвою.
Асиметрія хвильових швидкостей, що виникає внаслідок переносу води, супроводжується значними літодинамічними наслідками. Зокрема, для відносно великих частинок існують умови їхнього виносу в бік берега, а дрібних – в бік моря. Рух частинок різної крупності в межах берегової зони є найспецифічнішим явищем літодинаміки берегової зони. Компенсація перенесення рідини в бік моря може здійснюватися не тільки за рахунок її стоку в бік моря, але й уздовж берега. В цьому випадку виникає вздовжберегова енергетична течія.
Припливи і вітрові хвилі – також потужний гідрогенний процес, що впливає на берегову зону. Висота припливів максимальна для помірних широт і мінімальна для високих. Проте висота припливів значною мірою залежатиме від контуру і планового розчленування берега: найбільшої висоти припливи досягатимуть у лійкоподібних звужених до верхів’їв затоках (наприклад, затока Фанді – 18 м, затока Шеліхова – 13 м). Великими висотами характеризується ріст припливів в естуаріях, де припливи додатково взаємодіють з річковим стоком. Значну увагу в літодинамічному і геоморфологічному аспекті приділяє Г.О. Саф’янов асиметрії припливних течій порівняно з вітровими. Асиметрія припливних швидкостей полягає в тому, що швидкості, спрямовані до берега, значно перевищують швидкості, спрямовані від берега. Відповідно, припливна хвиля переносить значно більше матеріалу до берега, формуючи в межах берегової зони специфічні акумулятивні форми рельєфу і береги – вати (осушки, підсушки), а за наявності рослинності – марші. Стік припливних вод з поверхні осушок і маршів спричинює до виникнення своєрідного ерозійного розчленування берегової зони – формування каналів стоку: припливних борозен чи жолобів. Як зазначає Г.О. Саф’янов, умовно ми можемо вважами осушки (підсушки) в межах припливно-відпливних морів пляжами, які формуються припливними хвилями.
Іншою особливістю, характерною для припливних течій, є їхня залежність від сили Коріоліса, яка не впливає на хвилювання. Внаслідок сили Коріоліса відбувається відхилення течій у північній півкулі вправо, а в південній – вліво від головної осі їхньої дії. Навіть на мілководді простежується значне відхилення завислих твердих частин припливної хвилі від частин морської води. Внаслідок цього ефекту відбувається виникнення акумулятивних форм справа від припливних проток для північної півкулі і пов’язане з цим тривале просторове зміщення самих проток.