Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Гравітаційні та фазові літодинамічні процеси

Гравітаційні літодинамічні процеси

Гравітаційні процеси не відіграють суттєвої ролі на більшій частині берегової зони. їхньому прояву перешкоджають малі похили підводного берегового схилу, які простежуються здебільшого в діапазоні від 0,002 до 0,05. Окрім цього, прискорення сили тяжіння редуковане під водою протидією сили Архімеда. Найяскравіше прояв гравітаційних процесів можна спостерігати на крутих ділянках дна поблизу верхів’їв каньйонів або на ділянках локальної акумуляції в умовах глибоких берегів. Тут зафіксовані прояви зсувів, навіть дуже значних розмірів (передусім на ділянках прируслового мілководдя рік), а також осипища галечникового матеріалу. У верхів’ях підводних каньйонів спостерігаються також повільні течії сповзання піску – крипу, що на ділянках крутих перегинів поздовжнього профілю каньйонів трансформуються в піщанопади (суцільні піщані сповзання), які є досить унікальним явищем. Великі маси сповзаючого піску здатні переносити великі уламки – валуни або брили, а також шліфувати скельні борти каньйонів, які, в багатьох випадках, заповнені осадами.
На пригирлових ділянках підводного схилу рік, в умовах масового надходження дрібнозернистого матеріалу можлива дія суспензійних потоків. Вони здатні здійснювати певну роботу з переміщення дрібнозернистого матеріалу як у нижній частині берегової зони, так і за її межами. Найважливішою в практичному відношенні області дії гравітаційних процесів є зона пляжу, де рух відкладів частково здійснюється в субаеральному режимі (за дії фронту заплеску). Окрім того, існують максимальні для берегової зони похили, які наближені до межі кута природного схилу сипучих відкладів.

Фазові літодинамічні процеси

До найтиповіших фазових процесів берегової зони зачислюють термічну абразію – руйнування берегів, складених багаторічномерзлими породами або льодом, що відбувається за провідної ролі теплообміну, зумовленого термодинамічною дією прибою і хвилювання. Цей процес поширений більш ніж на 11% довжини узбережжя Світового океану. Окрім того, айсберги здійснюють роботу з переформування дна на малих глибинах. Борозни глибиною до 9 м, що виорюються брилами льоду, спостерігаються в морі Бофорта на глибинах від 6 до 30 м. На деяких ділянках рельєфоутворююча роль айсбергів може переважати над хвилюванням, яке послаблене тут тривалим льодовиковим покривом. Навесні сильні вітри, що дмуть на континент, можуть зумовлювати рух льоду, який, подібно до бульдозера переорює поверхню пляжу, перемішуючи відклади до його верхньої межі. Поблизу м. Барроу на Алясці описано вали льодовикового видавлювання, що перевищують 4,5 м. Наноси в такому випадку можуть переміщуватися вище типового профілю рівноваги. Окремі брили льоду, викинуті хвилюванням на пляж, можуть бути занесені і поховані відкладами. Після їхнього витаювання на поверхні пляжу можуть виникати форми рельєфу у вигляді западин і лінз.
Вморожування пляжевих відкладів у нижню частину формуючої сезонної товщі льоду має великий вплив на перерозподіл уламкового матеріалу плаваючими льодами. Наприклад, в естуарії Святого Лаврентія (Північна Америка) щорічно виноситься льодом 1 млн. т наносів усіх фракцій. За даними американських дослідників (Dionne, 1993), близько 97% теригенного матеріалу виноситься в нижню частину естуарію або в океан. Крупноуламковий матеріал, потрапляючи внаслідок таких процесів у берегову зону, може спричинити до змін у нормальному сортуванні відкладів на підводному береговому схилі.