Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Рослинність Закарпатської області: формації субальпійської та альпійської смуг і боліт. Рослинні ресурси та їх роль в народному господарстві

Формації субальпійської смуги

Вище суцільної межі букових і смерекових лісів у західній частині Закарпаття, починаючи в середньому від висоти 1280 м, а в східній частині від висоти 1500 і до висоти 1850 м, сформована субальпійська смуга з характерним для неї криволіссям гірської сосни, зеленої вільхи, ялівцю сибірського; субальпійськими луками та мохово-лишайниковими пустищами.

Формація гірської сосни

Основні масиви гірської сосни, або жерепа, поширені у холодній кліматичній зоні Чорногори, Мармароського кристалічного масиву та Горган. Найбільш західне місцезростання сосни збереглось на висоті 1300-1380 м на південних схилах вершини Смерек у Внутрішніх Горганах. У межах висот 1430-1560 м гірська сосна трапляється спорадично, починаючи з 1500 до 1750 м, вона масово заселяє гірські схили. Від 1750 до 1870 м площі гірсько-соснових заростей знову зменшуються. На максимальних висотах (до 2000 м) сосна зафіксована на південно-західних схилах Чорногори.

Найбільш поширеними асоціаціями в оліготрофних, від свіжих до сирих, едатопах є сосняк-жерепняк чорницевий, гілокомієвий, рунянковий, пухівково-сфагновий, водянково-сфагновий, сфагновий. У вологих мезотрофних едатопах поширені сосняк-жерепняк чорницевий, чорницево-куничниковий, чорницево-безщитниковий, квасеницевнй.

У минулому зарості сосни часто вирубували або випалювали для розширення площі полонин, що було причиною розвитку ерозійних процесів. У зв'язку з важливою протилавинною та гідрологічною функцією, яку виконує гірська сосна, її зарості підлягають абсолютній охороні.

Формація зеленої вільхи

На відміну від гірської сосни, зелена вільха, або лелич, має значно ширший діапазон зростання, охоплюючи високогірські ландшафти від Чорногори до полонини Равка у Бескидах. У середньому її нижня межа проходить по ізогіпсі 1020 м. В основному вона поширена в межах висот 1360-1600 м у Чорногорі, Свидовецьких горах, Мармароському кристалічному масиві, на Боржавських полонинах, досягаючи максимальної висоти на північних і прилеглих до них схилах. Максимальна висота (2000 м) у Чорногорі.

На відміну від гірської сосни, зелена вільха росте на більш родючих грунтах, що сформувалися на прошарках аргілітів. Найчастіше поширені такі асоціації: зелено-вільшняк чорницевий, чорницево-моховий, куничниковий, папоротевий, медунково-жовтозіллєвий, лісово-ожиковий.

Зелена вільха має важливе не тільки захисне, але і меліоративне значення, тому вимагає охорони. Її можна насаджувати для закріплення еродованих гірських схилів.

Формація ялівцю сибірського

Поширення в субальпійській смузі заростів ялівцю сибірського свідчить про певну стадію деградації полонинських угідь. У межах формації вичленовано яловечник чорницево-гілокомієвий і трав'яно-чорницевий.

Чагарничкові та мохово-лишайникові формації

Характерним для субальпійського поясу є угруповання чагарничків з родини вересових, аркто-альпійських верб, мохів і лишайників. Найбільш поширені чорницеві, чорницево-лохинові та чорницево-лохиново-рунянкові купинясті пустища. У Чорногорі, частково Свидовці та Піп Івані, трапляються рододендронові пустища. Куртинне поширення мають зарості арктоальпійських і альпійських верб.

Гірсько-лучні формації

Серед лучних формацій субальпійського й альпійського поясів, які вивчали Є.М.Брадіс (1951), Г.В Козій (1960), К.А.Малиновський (1959, 1980), В.І.Комендар (1960), найбільш поширені пустищні луки, що займають близько 65% площі полонинських угідь. Панівною є формація мичників, або біловусників, поширених на гірсько-лучних, бідних, часто торфянистих грунтах. Флористичний склад мичників небагатий та одноманітний. Їх продуктивність і кормова вартість незначні. На полонинах Боржавська та Красна найбільш продуктивні ділянки з різнотравно-мичковим травостоєм використовуються під сінокіс. Рідше трапляються мітлицево-різнотравні замоховілі пустищні луки, а також червоно-мальовано-кострицево-мичникові, мальовано-кострицево-мичникові і червоно-кострицево-мичникові луки, які відзначаються більшою продуктивністю і кормовою вартістю.

Справжні луки займають близько 2-3% полонинських угідь. Найбільш поширені щучникові, різнотравно-щучникові, щучниково-червоно-мальовано-кострицеві луки, червоно-кострицеві, мітлицеві, мітлицево-кострицеві, лучно-альпійсько-тонконогові луки. Вони відзначаються багатим флористичним складом, високою продуктивністю та кормовими якостями і тому мають важливе значення для полонинського господарства (рис. 15).

Рис. 15. Закарпатська полонина влітку (фото Ю. П. Єрмоленка).

У місцях надмірного угноєння на стоянках худоби виникли на значній площі зарості щавлю альпійського, які не мають господарського значення і підлягають реконструкції.

Рослинні формації альпійської смуги

Альпійська смуга виражена вище 1800 (1850) м у Чорногорі, Свидовецьких горах, Мармароському кристалічному масиві. Тут поширені альпійські пустища лохинові, рододендронові, злаково-чорницево-лохинові, ситникові з ситника трироздільного.

Справжні луки утворюють і формація костриці лежачої, осоки вічнозеленої та осоки зігнутої, сеслерії Більца та зрідка осоки чорнуватої, що зростає на південних схилах Петроса Чорногірського та в інших місцях. Кормове значення рослинності цієї смуги незначне.

Болотні формації

Болота займають в області незначну площу і поширені переважно у високогір'ї. Більшість боліт низовини осушена і перетворена в культурні угіддя. Їх рештки збереглися в рівнинних місцевостях Ужгородського та Мукачівського районів.

Розвиток високогірних боліт зв'язаний з льодовиковими процесами, улоговинами та виходами джерел. Сліди льодовикової діяльності найкраще збереглись на Свидівці та Чорногорі, де трапляються бідні осоково-сфагнові й осоково-гіпнові болота з такими характерними видами, як осока сірувата, звичайна, волотиста, пухирчаста, жеруха Опіца, жирянка звичайна тощо. Болота цікаві для палінологічних досліджень і підлягають охороні.

Рослинні ресурси Закарпаття та їх роль в народному господарстві

Рослинні ресурси мають важливе економічне значення для різних галузей народного господарства. Ліси займають в Закарпатській області 45% її території. У дендрологічному складі 10 хвойних і понад 150 листяних деревних і чагарникових порід. У меблевій промисловості високо цінується деревина дуба, бука, явора, ясеня, горіха, тополі, ільмових, смереки, ялиці. На лісохімічних заводах з деревини бука, граба, берези одержують близько 10 різних видів первинних хімічних продуктів. При їх подальшій переробці добувають кілька десятків видів вторинних хімічних продуктів.

У харчовій промисловості використовують плоди дикоростучих рослин, яких налічується понад 60 видів (дика яблуня, груша, черешня, дерен справжній, терен, ліщина, берека, калина, шипшина, горобина звичайна, малина, ожина, чорниця, брусниця та ін.). Дикі плодові й ягідні рослини мають винятково важливе значення для лісових звірів і птахів.

Кліматичні умови дають змогу успішно розводити в області інтродуковані дикоростучі плодові (обліпиха, мушмула звичайна, мигдаль, каштан їстівний, горобина домашня, ірга овальна і колосиста, аронія та багато ін.). Їх широке культивування дасть значний економічний ефект.

Більшість видів диких плодових - добрі медоноси, що сприяє розвитку бджільництва.

Дика флора Закарпаття налічує близько 350 видів судинних рослин, що вживаються у науковій та народній медицині (В.І.Комендар, 1971). На жаль, ресурси їх вичерпуються, тому для відтворення потрібні спеціальні заказники лікарських рослин.

Поряд з лікарськими рослинами важливе значення мають красильні рослини для харчової, парфумерної, лакофарбувальної промисловостей (клен звичайний, ясен звичайний, звіробій звичайний, дрік фарбувальний, маренка звичайна), дубильні рослини (дуб, смерека, ялиця, верба, горіх), медоноси (липа, буквиця лікарська, хаменерій вузьколистий), ефіроолійні рослини (шавлія лікарська, кмин, м'ята перечна, чебрець) та ін.

Раціональне використання рослинних ресурсів повинно здійснюватись на принципах їх відтворення та охорони рідкісних і зникаючих видів.