Абразійна зона берегів

Розділ 4. Абразійні форми рельєфу

4.1. Абразійна зона берегів

Абразією охоплюється широка смуга берегової зони. В межах підводного берегового схилу абразія поширюється до глибини в декілька десятків метрів, в океанах – до 100 метрів і більше. В результаті абразії створюються різні форми рельєфу абразійних берегів. Переважну більшість абразійних берегових форм створено механічною (хвильовою) абразією, яка є домінуючою. До найпоширеніших форм рельєфу, які утворюються в результаті дії абразії, належать кліфи і бенчі, вироблені в корінних породах. Абразія припиняє свою роботу за досягнення підводним береговим схилом абразійного профілю рівноваги.
Зона, в межах якої абразійні форми рельєфу яскраво виражені та абразійний процес протікає досить активно, називають абразійною. Довжина абразійних ділянок на берегах морів та океанів земної кулі близько 400 тис. км, що становить 51 % їхньої загальної довжини.
Детальні дослідження абразійних берегів свідчать, що найбільш наближеними до теоретичного профілю є абразійні профілі, які вироблені в глинистих або ж мергелястих породах, – чітко виражена вертикальна стінка кліфу з хвилеприбійною нішею біля підніжжя і випукла догори форма профілю підводного берегового схилу з типовим бенчем, не перекритим шаром донних наносів. Для таких профілів характерний дуже малий похил дна (0,02 і менше), що навіть на деяких акумулятивних берегах, складених крупними наносами, він є більшим (рис. 4.1, а).

Рис. 4.1. Приклади типових профілів природних підводних схилів абразійних берегів (за В.П. Зенковичем):
а – наближений до теоретичного (м. Меловий, Каспійське море); б – не змінений хвилями берег, складений кристалічними породами (п-ів Тандир, Байкал); в – типовий профіль східного узбережжя Чорного моря; г – профіль похованого абразійного берега (Яотоу, Китай); ґ – профіль берега, що розмивається, коси Кендерлі (Каспійське море); д – профіль берега, що розмивається, складеного погано відсортованими грубими пролювіальними відкладами (Ліньюнган, Китай); е – профіль берега, складеного пухкими відкладами: І – зона завислих наносів, II – зона осідання наносів. Літологічна характеристика профілів: 1 – вапняк і інші добре зцементовані осадові породи, 2 – кристалічні породи, 3 – пролювій (валунний суглинок), 4 – пісок, 5 – мулистий пісок

Найвіддаленіші від теоретичного профілю ті, які формуються в масивних кристалічних або ж щільних осадових породах (наприклад, м. Айя в Криму). На таких берегах цілковито відсутні сліди будь-якої абразійної обробки як на підводному дуже крутому схилі (крутістю 45° і більше), так і в надводній частині. Власне кліф, як вироблена абразійна форма, тут відсутній.
Проміжне положення займають береги, складені зцементованими осадовими породами (наприклад, міцними пісковиками), а також вулканогенно-осадовими породами, алевролітами, деякими метаморфічними породами (рис. 4.1, в). Тут уже вироблений кліф, хоча хвилеприбійна ніша не завжди спостерігається. Біля підніжжя кліфу переважно простягається пляж із місцевого галечникового матеріалу або з принесеного вздовж берега. Якщо бенч складений масивними породами, то на його поверхні можуть виникати різні мікроформи рельєфу, що пов’язані з локальними особливостями породи, а якщо породи шаруваті, то можуть утворюватися різні структурно обумовлені форми мікрорельєфу – пасма, сходини тощо. Дуже часто поверхня бенча на досить значній відстані буває закрита покривом наносів, який під час великих штормів може бути цілковито знесеним (див. рис. 4.1, г). Окремі додатні форми, типу пасом, формують оголені виходи корінних порід, однак і вони часто бувають перекриті шаром наносів, хоча залишаються, здебільшого, чітко вираженими в рельєфі дна. Такі форми називають пасмами обтікання (рос. облекания).
Ступінь хвильового впливу і міцність породи в усіх цих випадках є головними чинниками, що визначають граничний ухил профілю абразійного вирівнювання. Наприклад, у кримських вапняках при помірному впливові хвиль виробляється профіль з ухилами 0,05-0,17, а на мисах, де прибійний потік сильніший, у тих самих вапняках профіль матиме ухил 0,03-0,11. У флішових породах виробляється бенч з ухилом поверхні біля 0,03-0,1. Отже, чим сильніше хвилювання і чим слабші породи, тим пологіша поверхня бенча.