Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Абразійні форми рельєфу: кліф і бенч

Доволі часто на профілях абразійного берега можна спостерігати дві частини: абразійну, що знаходиться по обидва боки від урізу води, і акумулятивну, що знаходиться на глибинах, де припиняється абразійний вплив хвильової діяльності на дно. Як зазначає В.П. Зенкович, абразія на берегах Чорного моря досить активна до глибини 10 м, а на берегах океанів – можлива до 50-60 м. Нижче до поверхні бенча приєднується акумулятивна поверхня, яку називають підводною приєднаною (рос. прислоненная) терасою. Похил дна тут переважно пологіший, ніж на прилягаючій ділянці бенча (див. рис. 4.1, в).
Своєрідно формується профіль берега, складений породами V класу, тобто пухкими відкладами різко неоднорідного складу, наприклад, валунними суглинками льодовикового чи пролювіального генезису. В процесі вироблення профілю дрібнозем виноситься хвильовими течіями, а грубий матеріал (валуни) накопичується біля підніжжя кліфу і на поверхні бенча. Поступово сформується суцільне брилове або ж валунне накопичення, яке, подібно до панцира, захищає берег від подальшого розмиву (рис. 4.1, д). В процесі розвитку берегової зони бенч, захований достатньо потужним стабільним шаром відкладів, перестає бути динамічним елементом сучасної берегової зони. Надводна частина бенча часто буває покрита накопиченнями наносів пляжу. Тоді бенч цілковито розміщується на підводному береговому схилі.
Граничні межі абразійної діяльності, тобто гранична ширина абразійної берегової зони, яка може бути «зрізана» внаслідок абразії, визначається такими головними чинниками, як інтенсивність хвильового впливу та стійкість порід до абразії, що формують берег. Щодо цього не враховують коливань рівнів моря і темпів хімічної та термічної абразії.
Згідно з даними багатьох вчених щодо досліджень аналізу швидкостей відступання кліфів, що складені різними породами, максимальні швидкості руйнування кліфів спостерігалися на берегах, складених пухкими відкладами, де швидкість відступання кліфу становить в середньому 2-4 м/рік, максимум – 13 м/рік. На морях, де береги складені піщаними відкладами – швидкість розмивання кліфу – 2 м/рік (Балтійське море), а лесовими – 1,5-4 м/рік (Азовське море). Швидкість відступання кліфу, складеного осадовими і вулканогенними породами в районі Карадагу на Чорному морі, становить 1-3 см/рік. А на берегах, складених гранітами і діабазами, зміни не простежуються впродовж тисячоліття.
Швидкість заглиблення бенча також різна. За даними В.П. Зенковича, на Чорному морі бенч, складений флішовими породами, за 10 років знизився на 1,5 м, тобто розмивався зі швидкістю 15 см/рік, а на глибині 2 м – 6 см/рік, на глибині 3 м – 1 см/рік і на глибині 5 м -1-4 мм/рік. Донна абразія може також полегшуватися інтенсивною діяльністю молюсків-каменеточиць. Наприклад, на берегах східної частини Англії за 400 років на тому місці, де колись розміщувався кліф, дно заглибилось на 9 м.

Швидкість абразії, за В.П. Зенковичем, виражається такою залежністю:

Формули

де v – швидкість відступання кліфу: ? – кут похилу дна; S – відстань, на яку кліф відступив за певний проміжок часу; Н – глибина в певній точці: k – постійна параболи.

Загалом швидкість зниження поверхні бенча в осадових породах коливається між десятими частками і декількома міліметрами в рік. Геоморфологічними дослідженнями підтверджено, що максимальна ширина можливого зрізання прибережного краю суші шляхом лише абразії може становити всього декілька сотень метрів або ж перші кілометри. При похилах 0,01-0,05, що досягаються в процесі вирівнювання профілю берегового схилу, механічне руйнування і поверхні бенча, і стінки кліфу практично припиняється.
Внаслідок абразійної діяльності формуються два головних елементи берегового профілю: кліф – крутий схил (або обрив) і бенч – ледь нахилена поверхня, складена корінними породами. До головних чинників, що впливають на абразійні процеси, зачислюють: похил схилу, його літологію і стійкість породи до абразії. Великий і головний вплив на формування кліфів і бенчів має стійкість породи до абразії. Значна різноманітність умов прояву абразійного процесу сприяє і великій різноманітності морфологічних різновидностей таких головних абразійних форм, як бенч і кліф.