Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Кріогенна і тектонічна групи бенчів

Кріогенна група бенчів також має зональне поширення. Вони формуються на узбережжях полярних морів і океанів, а також північної частини помірних широт, де береги на певний період року замерзають і вкриваються кригою. До цього типу зачислюють бенчі льодовикового виорювання і термоабразійні. Головною особливістю таких бенчів є сезонний хід динамічних процесів, що й характеризує відповідне надходження осадового матеріалу. Утворюються вони на пологих підводних схилах за переважаючого впливу льоду на морське дно, коли хвилювання відіграє підпорядковану роль, а вплив біогенних чинників майже не помітний, або ж взагалі відсутній.
Бенчі льодовикового виорювання (вибурювання) утворюються на ділянках послабленого хвильового режиму, де механічний вплив льодовикового виорювання не знищується дією морських хвиль, і є переважаючим у формуванні бенчів. Найчастіше сліди льодовикового виорювання простежуються на поверхні прибережного дна в піщаних і глинистих породах делювіального, лімногенного, алювіального і гляціального походження. У межах України типових бенчів цього типу немає, проте процеси льодовикового виорювання можуть спостерігатися на прибережних обмілинах Азовського і північної частини Чорного морів під час суворих зим. Руйнівну роботу в межах берегової зони можуть виконувати два типи плаваючих крижин – це айсберги і пасма льодяних заторів. Сліди льодовикового виорювання найчастіше простежуються на глибинах від 4 до 25 м, тобто глибше за смугу активного хвильового впливу на дно. Глибина таких форм залежатиме від щільності порід, отож у гравійно-валунних осадах глибина таких улоговин не перевищує 0,6- 1,0 м, а в мулисто-піщаних – 2-3 м. Ширина таких улоговин коливається від 1-2 м до 25-30 м. Власне форма улоговин льодовикового виорювання залежатиме від глибини прибережного схилу – на невеликих глибинах ці форми є вузькими зі схилами більшої крутості, а на більших глибинах – широкими з пологими схилами. Дуже часто закінчуються такі форми моренними невеликими гребенями і горбами моренного матеріалу, який переносять льодовики. На пологих підводних берегових схилах, захищених від штормових хвиль, форми льодовикового виорювання можуть зберігатися навіть у зоні прибійного потоку. Швидкість абразії на таких типах бенчів не досліджено. Механічне переорювання наносів зумовлює їхнє розпушування, а це полегшує абразійну дію морських хвиль. На таких бенчах утворюється осадовий матеріал того ж гранулометричного складу, яким характеризуються донні відклади схилів.
Термоабразійні (термокарстові) бенчі отримали свою назву від тер- моабразійних берегів надводної частини берегової зони. Оскільки на поверхні прибережного схилу переважають термокарстові процеси, то цей тип бенчів Ю.Д. Шуйський називає, на відміну від кліфів, термо- карстовими. Бенчі цього типу формуються на дуже пологих схилах і мають ширину до 2-15 км. Термічний вплив води обумовлює певне нагрівання поверхні дна, яке складене мерзлими породами з прошарками і лінзами льоду. Головну гідродинамічну роль тут виконують течії. Після танення льоду вони переносять пухкі відклади по поверхні прибережного схилу, виносячи значну їхню кількість за межі абразійного підводного схилу.
Механізм розвитку термоабразійних бенчів, за даними досліджень, характеризується певною стадійністю. Повільне підвищення температури води на початку теплого сезону року спричинює до танення верхньої частини підводного схилу. Подальше зростання температури зумовлює його танення на більших глибинах. Водночас починає руйнуватися шар криги біля берегової лінії, що значно посилює тепловий вплив водної маси на дно і берег. Унаслідок цього в приурізовій частині підводного схилу виробляються майже рівні поверхні, а значні швидкості (в середньому 5-7 м/рік) термоабразійних берегів сприяють формуванню широких абразійних схилів. З часом прибережне дно вкривається шаром піщано-мулистих і алевролітових наносів, які захищають морське дно від подальшого танення під впливом води з плюсовою температурою. Водночас дещо глибші частини підводного схилу продовжують зазнавати теплового впливу, що і сприяє виположуванню підводного схилу.

Бенчі первинного розчленування зачисляють до тектоногенної групи бенчів. Вони поширені в тих районах берегової зони, де підводний схил складений дуже твердими породами за ступенем їхньої стійкості до абразії. Бенчами їх називають умовно, оскільки з часів голоценової трансгресії вони не зазнали суттєвих змін, отож отримали назву «незмінені морем».