Будова пляжу: відсип і берми пляжу. Геоморфологічний профіль пляжу
Відсип пляжу – мініатюрний уступ, переважно складений дещо крупнішим матеріалом, ніж інші частини пляжу. Утворюється за слабких хвилювань і немовби обмежує підводну частину пляжу, розміщений у смузі максимальних швидкостей заплеску (прибою). За значних хвилювань переважно зникає.
Берми пляжеві – слабонахилені у бік моря горизонтальні поверхні (сходини) пляжу. На одному пляжі можуть бути дві або три берми, розділені ширшими горизонтальними зонами. Зовнішня берма обмежена з боку моря відсипом (рос. – отсипью) пляжу чи уступом розмиву. Найчіткіше виражені на піщаних пляжах припливних морів.
Такий поділ пляжу на елементи характерний для так званого повного профілю пляжу, що формується за наявності вільної поверхні у вигляді лагуни чи рівної поверхні берега. Морфологічно пляж повного профілю представляє собою береговий вал, переважно з дещо пологішим морським і дещо крутішим береговим схилами. Такий пляж формується за максимально повного розвитку прямого прибійного потоку, зворотний відтік послаблений, оскільки значна частина води, що викидується хвилею до гребеня валу, розтікається вздовж тилового схилу і вже не бере участі у формуванні зворотного потоку. Розподіл сумарних напруг у зворотному потоці такий – на межі нижньої і середньої частини пляжу відбувається розмивання, а у верхній частині здійснюється подавання відкладів на гребінь. Це, зрештою, створює ввігнуто-випуклий профіль поверхні пляжу. Збільшення крутості у верхній частині пляжу перешкоджає подальшій акумуляції, і пляж переходить у зрівноважений стан.
Другий тип пляжу – односхиловий (приєднаний) або пляж неповного профілю (рис. 5.3, б). Він формується біля підніжжя кліфу. Щодо цього частина його енергії витрачається на удар у стінку берегового обриву. Тоді зворотний прибійний потік, відбитий від стінки кліфу, має більшу потужність і порівняно мало поступається щодо цього прямому потокові. Профіль пляжу стає майже прямолінійним, оскільки в кожній його точці дія прямого потоку майже зрівноважується роботою зворотного потоку.
Окрім цих типів В.В. Лонгінов виокремлює ще два проміжні типи пляжу: випуклий і ввігнутий. Обидва вони найчастіше формуються пересічними невеликими хвилями на морському схилі пляжу повного профілю. Щодо цього випуклий профіль пляжу найчастіше простежується на прямолінійних або слабовипуклих у плані ділянках берега, а ввігнутий профіль – біля вершин заток і бухт.
Загальний профіль пляжу залежить передусім від крупності матеріалу, що утворює пляж, і залишається щодо цієї крупності постійним, та від інтенсивності хвильової діяльності – чим інтенсивніше хвилювання, тим крупніший матеріал відкладається на пляжі і тим крупнішим стає похил пляжу. Для галечникового пляжу повного профілю, за В.В. Лонгіновим, середній похил становить 6°, а для приєднаного (заново утвореного, сформованого біля старого) – до 14°.
Формування піщаних пляжів багато в чому відрізняється від еволюції галечникових. Якщо для галечникових пляжів важливим чинником є сила тяжіння, то вага піщаних частин тут незначна, отож суттєву дію має зворотний потік, який хоч зі значно меншою швидкістю, ніж прямий, усе ж здатний переміщати піщані частини. Піщані пляжі, зазвичай, розміщені на дещо мілкіших берегах, ніж галечникові, отож енергія прибійного потоку тут слабша, а піщані берегові вали тут дещо нижчі, ніж галечникові; похили поверхні піщаних пляжів менші, а власне пляж ширший від галечникового. Наприклад, похили піщаних пляжів Каспійського моря при середньозернистому піску становлять 5-7°.
Все це стосується пляжу як форми рельєфу, що формується на певному відрізку берегової лінії. Проте термін «пляж» використовують і в дещо ширшому значенні. Під цією назвою розуміють усю смугу сучасної акумуляції на піщаному, черепашниковому або галечниковому березі. Пляж у широкому розумінні цього слова складається із пляжевої берми разом з прилягаючим до неї береговим валом. На галечникових берегах берма може бути не надто вираженою, отож найближчий вал починається одразу біля урізу. Вище від зони берегових валів розміщується зона нагонів, що полого піднімається до верхньої межі пляжу, де пісок акумулюється під час нагонів, що виникають за особливо сильних штормів. Ця зона з боку суші закінчується одним або декількома береговими валами більших розмірів, ніж ті, що розміщені біля нагонів. Верхня межа хвильових нагонів фіксує накопичення у вигляді гребеня хвилі.
У припливних морях будова піщаного пляжу ускладнюється. На американському узбережжі вчені виокремлюють по дві берми, що відповідають сизигійним і квадратурним відпливам. Під час шторму і нагону пляж цілковито нівелюється, значно виположується і становить єдину широку поверхню, яка зазнає дії прибійного потоку. Відсип пляжу зникає. Завдяки впливу хвиль і посиленій дії протитечій, верхня частина берегового схилу дуже швидко досягає стану граничного профілю рівноваги, який набуває вигляду плавної кривої. За зменшенням розмірів хвиль скорочується зона замулювання матеріалу і знижується концентрація суспензії. Зона акумуляції матеріалу рухається все ближче до лінії урізу, що встановлюється за спокійного стану моря. В результаті виникає пляжева тераса, поверхня якої ускладнена декількома невеликими валами. Посилення хвилювання знову спричинює рух матеріалу на глибину і знищує релікти валів, що збереглися від попереднього шторму.